Пробую ще вговорювати його, але він постановляє[157] таки вернутися і завертає по просіці назад. Плян завести його до хлопців і дещо випитати пропадав. Треба кінчати справу в лісі.

Побалакавши трохи про своє бажання перейти з міліції на службу до ЧК, пускаю його на крок вперед і витягаю свого кольта. Коли наблизив револьвер до його потилиці, готовлячися до стрілу, він нагло обернувся, доторкнувшись виском люфи. Натискаю язичок. Підкосившися, впав наперед, навзнак, широко розкинувши руки. Якийсь час дивлюся в його злякано-розкриті мертві очі. Передчуття не обдурило… Тільки не сказало, що небезпека була з ним, а не перед ним.

Забираю йому з кишень два револьвери з великим запасом набоїв і старенький цератовий портфель. У портфелі три посвідки, видані в різний час Богданівським полком Жілінському, декілька світлин груп українських старшин і козаків, його фотографія в українському військовому однострою. Зроблена, видко, недавно,[158] та нарочито потерта і побруджена. На одній світлині записані на другому боці дві адреси без прізвищ в Одесі. Крім цього в портфелі декілька тисяч гривень, трохи «миколаївських» грошей, трохи совітських і чотири золоті п’ятки. Посвідки київської губЧК, яку він показував нам на стації, при нім не було. Видно, знищив, коли очікував на мене.

Не знайшовши при ньому жадного папірця, яким він міг би вилєґітимуватися в чигиринській ЧК, пригадую собі те машинальне обмацування ковніра в задумі. Розрізую той ковнір і виймаю з нього зложений пасмою кавалок тонкого полотна. Друкований на машині шифрований лист. З смертю «Жілінського» зникла можливість довідатися щось про заміри ЧК.

Знайшовши на Мельничанських хуторах отамана, оповідаю йому про випадок і передаю забрані у чекіста річі[159] і гроші. В поворотну дорогу відпроваджують мене два хлопці з рискалями, які ідуть закопати в лісі «товариша». Чорнота був дуже незадоволений, що я не зумів доставити «товариша» до штабу бодай раненим.

Поза «службовими обов’язками» проводжу час у Кам’янці досить симпатично. У місті було багато свідомої української інтеліґенції, був добрий хор, аматорський театр. Відбувалися часто вистави, концерти.

Під час однієї вечірки познайомився з гарненькою інтеліґентною дівчиною.

Надзвичайно симпатична, щиренька Галочка, як то кажуть, припала мені до душі. Не минуло багато часу, і я захворів на перше серіозне молоде кохання. Сталося те саме і з Галею.

По кількох вечорах, проведених в розкішному парку графів Давидових, «признаємося до вини» (навзаєм). Сталося це в історичному ґроті, викопаному під одним із схилів, в якому століття назад відбувалися таємні зібрання Південної організації декабристів. Хтось із місцевих «істориків» оповідав мені, що у тому ґроті Пушкін написав кілька своїх віршів.[160]

В кожному разі для побачень та відпочинку після прогульки[161] по гористому парку кращого місця не треба було. Сівши на мальовничому відламку скали, мріяли ми із Галею про час, коли Україна стане вільною, мріяли про одруження – та чи мало про що мріють закохані весняного вечора! На овиді була боротьба, була непевність за завтрішній[162] день і життя – та хто під час життьової весни задумується над такими речами?!

Не марнуючи часу, нав’язуємо з Чорнотою у Кам’янці політичні зв’язки з своїми певними людьми і розставляємо їх на «бойові пости» на випадок, коли нам прийдеться покинути місто.

Втаємничена частково в нашу справу (після бурного конфлікту з Андрієм) Галя робила нам цінні послуги. Під виглядом відвідування родичів у Медведівці, не викликаючи підозрінь, виконувала обов’язок зв’язкового між нами і штабом Холодного Яру. Було рішено, що, коли покинемо Кам’янку, будемо держати зв’язок з своїми людьми там через неї.

Кам’янка готовилася до приняття повітової влади з Чигирина. Її переїзд затримався, бо затягнувся ремонт помешкань[163] для установ. Із намічених будинків[164] господарів просто викинули, залишивши потрібні меблі.

Приїхав уповноважнений ЧК, який став налагоджувати аґентурний апарат. Пропозицію давати відомості про міліцію одержали під секретом три наші хлопці, які, звичайно, «з охотою» на це погодилися і під диктовку Чорноти строчили для уповноважненого «характеристики» службовців міліції, в тому числі і його. В день, коли ми очікували вже приїзду влади, Чорнота прийшов до управи міліції нахмурений. Уважно оглянув кулемети і перевірив, чи у всіх ґранатах є запальники. Віддавши розпорядження, щоби хлопці не відходили далеко від управи, покликав мене і Оробка до кабінету.

– Мені, хлопці, сьогоднішнє повітря у Кам’янці не подобається. І Вишневецький, і воєнком дуже зо мною милі стали, але я нюхом чую, що щось у них змінилося. Чекіст, зустрівши мене, мало цілуватися не поліз. Сказав, щоби я і ви оба зайшли до нього на кватиру, як тільки стемніє. Та щоб заходили непомітно, по одному. Має обговорити з нами якусь дуже важну справу. Це щеня і брехати ще добре не навчилося. Зайти зайдем, та не по одному…

Діло, хлопці, смердить. Видно, щось вже дізналися. Сьогодні ж, як тільки поприїжджає начальство із Чигирина – по головах і тікати треба. Караульний баталіон має лишитися у Чигирині. Кількадесять озброєних приїде, та з такими вояками раду дамо. Там половина шмуликів, які від гуку одної ґранати повмирають… Треба, щоби хлопці трималися купи та були готові і до бою, і до відступу на Грушківку. Як «товариші» щось пронюхали, то можна ще за дня дожидати якої-небудь несподіванки.[165] Треба стежити за стацією. Може прибути якась частина. Пустіть два обходи по місті, і нехай хлопці притримують і ведуть сюди, якби з’явилася яка нова особа.

Обговорюємо те, що Лещенко вів себе сьогодні теж підозріло. Був зранку схвильований і більше не з’являється.

По обіді приїхав із Чигирина міліціонер, що їздив у відпустку додому, і привіз новинку. Повітові установи в Чигирині зранку готовилися переїжджати до Кам’янки, майно спакували вже на підводи. Потім несподівано дістали наказ, що сьогодні переїзду не буде.

Під вечір атмосфера недвозначно напружилася.[166] Місцеве начальство, яке в цей час завжди проходжувалося коло міліції на головній площі міста, не показувалося. Довідуємося, що ні Вишневецького, ні уповноважненого ЧК, ні воєнкома в помешканнях нема і невідомо де поділися. Жінки їх також зникли.

Хлопці, що наглядали за стацією, притримали і привели до управи міліції якогось елєґантно одягненого типа, який приїхав паровозом із Бобринської і питав, де примістилася уєздЧК.

Забрали у нього револьвер, портфель з документами і велику пачку совітських грошей. Приведений до кабінету, в якому був Чорнота, я, Оробко і Соловій, притриманий відразу взявся до Чорноти «з баса»:

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.