Ось і сам “Лебідь”, чавунно-сірий у тепловій броні, яка згорить під час пробивання атмосфери. Далі корабель полине, сяючи своєю обшивкою, що відбиває всі види радіації. Але ніхто не побачить його таким розкішним, крім роботів-астрономів, які стежитимуть за польотом. Ці автомати дадуть людям лише фотографію світної точки. На Землю повернеться корабель, покритий окалиною, з борознами і воронками від вибухів дрібних метеоритних часток. Але “Лебедя” не побачить ніхто з присутніх тут людей: їм не прожити сто сімдесят два роки, чекаючи повернення експедиції. Сто шістдесят вісім незалежних років подорожі і чотири роки дослідження на планетах, а для мандрівників усього близько вісімдесяти років.

Дар Вітру, з його родом занять, не дочекатися навіть прибуття “Лебедя” на планети зеленої зірки. Як і в минулі дні вагань, Дар Вітер захопився сміливою думкою Рен Боза і Мвена Маса. Хай дослід їх не вдався, хай це питання, що зачіпає фундамент космосу, ще далеке від розв’язання, хай воно виявиться помилковою фантазією. Ці безумці — гіганти творчої думки людства, бо навіть у запереченні їхньої теорії і досвіду знання людей надзвичайно збагатяться.

Дар Вітер, замислившись, мало не спіткнувся об сигнал зони безпеки, звернув і помітив біля підніжжя саморухомої вежі телепередачі знайому постать. Куйовдячи непокірне руде волосся і мружачи гострі очі, до нього прямував Рен Боз. Сітка тонких, ледве помітних шрамів вмінила обличчя фізика, зібравши його зморшками страждальницького напруження.

— Радий бачити вас здоровим, Рен!

— Ви мені дуже потрібні! — Рен Боз подав Дар Вітру маленькі руки, усіяні ластовинням.

— Що ви тут робите задовго до вильоту?

— Я проводжав “Аеллу” — для мене дуже важливі дані з гравітації такої важкої зірки. Узнав, що ви прийдете, і лишився…

Дар Вітер мовчав, чекаючи пояснень.

— Ви повертаєтеся на обсерваторію зовнішніх станцій на прохання Юнія Анта?

Дар Вітер кивнув.

— Ант останнім часом записав кілька нерозшифрованих прийомів по Кільцю…

— Щомісяця приймають повідомлення поза звичайним часом інформації. І момент увімкнення станцій пересувається на дві земні години. За рік перевірка проходить земну добу, за вісім років — усю стотисячну галактичної секунди. Так заповнюються пропуски в прийомі космосу. За останнє півріччя восьмирічного циклу почали надходити, безсумнівно, дуже далекі, незрозумілі нам повідомлення.

— Мене вони дуже цікавлять, і прошу взяти мене, аби допомагати вам у роботі.

— Краще допомагатиму вам я. Записи пам’ятних машин проглянемо разом.

— І Мвен Мас?

— Звичайно!

— Вітре, це чудово! Мені страшенно ніяково після злощасного досліду — я такий винний перед Радою!.. Але з вами мені легше, хоча ви і член Ради, і колишній завідуючий і не радили робити дослід…

— Мвен Мас теж член Ради.

Фізик подумав, щось пригадав і тихо засміявся.

— Мвен Мас — він… відчуває мої думки і намагається втілити їх у конкретність.

— Чи не в цьому втіленні ваша помилка? Рен Боз насупився і перевів розмову:

— Веда Конг теж прибуде сюди?

— Так, я жду її. Ви знаєте, що вона мало не загинула, досліджуючи печеру — склад стародавньої техніки, де виявились замкнутими стальні двері.

— Нічого не чув.

— А я забув, що ви так глибоко не цікавитесь історією, як Мвен Мас. Уся планета висловлює свої припущепня з приводу того, що може бути за дверима. Мільйони добровольців пропонують свою участь у розкопках. Веда вирішила передати питання в Академію Стохастики і Передбачення Майбутнього.

— А Евда Наль не приїде сюди?

— Ні, не зможе.

— Багато хто буде засмучений. Веда дуже любить Евду, а Чара просто віддана їй. Ви пам’ятаєте Чару?

— Це така… схожа на пантеру?..

Дар Вітер підняв руки, удавано обурюючись.

— Цінитель жіночої краси! А втім, я щоразу повторюю помилку, на яку страждали люди минулого, що нічогісінько не розуміли в законах психофізіології та спадковості. Завжди хочу бачити в інших усе таким, як я розумію і почуваю.

— Евда, як і всі на планеті, — не підтримав самопокаяння Рен Боз, — стежитиме за вильотом.

Фізик показав на ряди високих триніжок з камерами для білого, інфрачервоного і ультрафіолетового прийому, що півкільцем розмістилися навколо зорельота. Різні групи променів спектра в кольоровому зображенні змушували екран дихати справжнім теплом і життям так само, як обертонні діафрагми[26] знищували металічний відзвук у передачі голосу.

Дар Вітер подивився на північ, звідки, важко перевалюючись, сунули перевантажені людьми автоматичні електробуси. З першої машини вискочила і бігла, плутаючись у траві, Веда Конг. Вона з розгону кинулась на широкі груди Дар Вітра так, що її довгі, заплетені по боках голови і спущені коси злетіли йому на спину.

Дар Вітер легенько відштовхнув Веду, вдивляючись у безмірно дороге обличчя з відтінком чогось нового, чого надавала їй, очевидно, незвичайна зачіска.

— Я грала для дитячого фільму північну королеву Темних століть і ледве встигла переодягнутися, — пояснила, трохи задихавшись, молода жінка. — Не лишилося часу змінити зачіску.

Дар Вітер уявив її в довгому облягаючому парчевому платті, в золотій короні з синім камінням, з попелястими косами нижче колін, з відважним поглядом сірих очей — і радісно посміхнувся.

— Корона була?

— Була. Ще й яка! — Веда окреслила пальцем у повітрі контур широкого кільця з великими зубцями у вигляді трилисника.

— Я побачу?

— Сьогодні ж. Я попрошу їх показати тобі фільм.

Дар Вітер зібрався спитати про таємничих “їх”, але Веда вітала серйозного фізика. Той посміхнувся наївно і щиро.

— Де ж герої Ахернара? — Рен Боз оглянув ще безлюдне поле навколо зорельота.

— Там! — Веда показала на будівлю у вигляді шатра з пластин фісташково-молочного скла з сріблястими ажурними ребрами зовнішніх балок — головний зал космопорту.

— То ходімо.

— Ми — зайві, — твердо сказала Веда. — Вони дивляться прощальний привіт Землі. Ходімо до “Лебедя”.

Чоловіки підкорилися.

Ідучи поруч з Дар Вітром, Веда тихенько спитала:

— У мене не дуже дурненький вигляд з цією старовинною зачіскою? Я могла б…

— Не треба. Чарівний контраст з сучасним одягом — коси довші від спідниці! Хай буде так!

— Скоряюся, мій Вітре! — шепнула Веда магічні слова, що примусили забитися його серце, його бліді щоки трохи порожевіли.

Сотні людей не кваплячись прямували до корабля. Люди посміхалися до Веди або вітали її піднятою рукою значно частіше, ніж Дар Вітра чи Рен Боза.

— Ви популярні, Ведо, — зауважив Рен Боз. — Що це — праця історика чи ваша горезвісна краса?

— Не це і не те. Повсякчасне і широке спілкування з людьми за родом праці і громадських занять. Ви з Вітром то замикаєтесь у надрах лабораторій, то залишаєтесь на самоті для напруженої нічної праці. Ви робите для людства значно більше, і ваша робота вагоміша, ніж моя, але тільки в одному, не найближчому для серця, напрямі. Чара Нанді і Евда Наль більш відомі, ніж я…

— Знову закид нашій технічній цивілізації? — весело дорікнув Дар Вітер.

— Не нашій, а пережиткам колишніх фатальних помилок. Ще тисячоліття тому наші предки знали, що мистецтво і з ним розвиток почуттів людини не менш важливі для суспільства, ніж наука.

— В розумінні взаємин між людьми? — спитав зацікавлений фізик.

— Так!

— Якийсь давній мудрець сказав, що найважче на Землі — це зберігати радість, — докинув Дар Вітер. — Дивіться, ось іще вірний спільник Веди!

Прямо до них ішов легким і широким кроком Мвен Мас, привертаючи загальну увагу своїм велетенським зростом.

— Кінчився танець Чари, — догадалась Веда. — Скоро з’явиться і екіпаж “Лебедя”.

— Я б на їхньому місці йшов сюди пішки і якомога повільніше, — раптом сказав Дар Вітер.

— Ти почав хвилюватися? — Веда взяла його під руку.

— Звичайно. Для мене болісно думати, що вони полетять назавжди і цей корабель я більше не побачу. Щось всередині у мене протестує проти цієї невідворотної приреченості. Можливо, тому, що там будуть близькі для мене люди.