— Мені треба голову Ради Зореплавання Грома Орма і Евду Наль, психіатра.

Черговий кивнув і заходився біля кнопок та верньєрів пам’ятної машини. За хвилину надійшла відповідь.

— Гром Орм готує матеріали і ночує в жилому будинку Ради. Викликати Раду?

— Викликайте. А Евда Наль?

— Вона зараз у чотириста десятій школі, в Ірландії. Якщо треба, я спробую викликати її, — черговий подивився на схему, — до переговорного пункту 5654 СП.

— Дуже треба! Справа життя і смерті! Черговий одірвався від своїх схем.

— Сталося нещастя?

— Велике нещастя!

— Я передаю чергування своєму помічникові, а сам займуся тільки вашою справою. Чекайте!

Мвен Мас опустився в присунуте крісло, збираючись з думками і силою. У кімнату вбіг завідуючий обсерваторією.

— Щойно фіксували положення супутника п’ятдесят сім. Його нема!

Мвен Мас підхопився.

— Лишився шматок передньої частини — порт для приймання кораблів, — чулася вбивча розповідь. — Він летить по тій самій орбіті. Очевидно, є ще дрібні шматки, але їх поки що не виявлено.

— Отже, спостерігачі?..

— Безумовно, загинули!

Мвен Мас стис кулаки і впав у крісло. Минуло кілька важких хвилин мовчання. Екран спалахнув знову.

— Гром Орм біля апарата Будинку Рад, — сказав черговий і повернув рукоятку.

На екрані, що відбив великий, тьмяно освітлений зал, з’явилась характерна, всім знайома голова керівника Ради Зореплавання. Вузьке обличчя, що ніби розрізало простір, з великим горбатим носом, глибокі очі під скептичними вуглуватими бровами, запитальний вигин твердо стиснутих губ.

Мвен Мас під поглядом Грома Орма опустив голову, як хлопчик, що нашкодив.

— Щойно загинув супутник п’ятдесят сім! — Африканець кинувся в зізнання, як у темну воду.

Гром Орм здригнувся, і його обличчя стало ще гостріше.

— Як це могло статися?

Мвен Мас стисло і точно розповів усе, не приховавши заборони експерименту і не шкодуючи себе. Брови голови Ради зійшлись докупи, навколо рота позначились довгі зморшки, але погляд лишався спокійним.

— Стривайте, я поговорю про допомогу Рен Бозу. Ви гадаєте., що Аф Нут…

— О, коли б Аф Нут!

Екран згас. Потяглося чекання. Мвен Мас примушував себе триматися з останніх сил. Нічого, скоро… Ось і Гром Орм!

— Я знайшов Аф Нута і дав йому планетоліт. Не менше години йому треба, щоб підготувати апаратуру та асистентів. Через дві години Аф Нут буде в обсерваторії. Тепер про вас — експеримент вдався?

Питання застало африканця зненацька. Він, безумовно, бачив Епсилон Тукана. Та чи було це реальним зіткненням з неймовірно далеким світом? Чи, може, вбивчий вплив досліду на організм і палке бажання побачити поєдналися разом в яскравій галюцинації? Хіба може він заявити всьому світові, що експеримент вдався, що потрібні нові зусилля, жертви, витрати на його повторення, що шлях, який обрав Рен Боз, певніший, ніж у його попередників? Не бажаючи ризикувати кимось, вони проводили дослід тільки вдвох, безумці! А що бачив Рен, що зможе він розповісти?.. Якщо зможе… якщо бачив!..

Мвен Мас став ще відвертішим.

— Доказів, що експеримент удався, у мене немає. Що спостерігав Рен Боз, не знаю…

Обличчя Грома Орма, за хвилину до того воно було тільки уважне, стало суворим.

— Що думаєте робити?

— Прошу дозволити мені негайно здати станції Юнію Анту. Я більше не маю права завідувати. Буду з Рен Бозом до кінця… — африканець запнувся і виправився: — До кінця операції. Потім… потім я полечу до суду на острів Забуття… Я сам уже засудив себе!

— Можливо, ви маєте слушність. Але мені не зрозуміло чимало обставин, і я утримуюсь від висновків. Ваш вчинок буде розглянуто на найближчому засіданні Ради. Кого ви вважаєте найздібнішим, щоб замінити вас — насамперед по відбудові супутника?

— Кращої кандидатури, ніж Дар Вітер, не знаю!

Голова Ради кивнув, погоджуючись. Деякий час він придивлявся до африканця, збираючись ще щось сказати, а потім зробив мовчазний прощальний жест. Екран згас, і вчасно, тому що в голові Мвена Маса все помутніло.

— Евду Наль сповістіть самі, — прошепотів він до завідуючого обсерваторією, який стояв поруч; упав і, після марних спроб хоч трохи піднятися, завмер.

Центром уваги на обсерваторії в Тібеті став невеликий жовтолиций чоловік з веселою усмішкою і незвичайною владністю жестів та слів. Асистенти, які прибули з ним, корилися йому з тією радістю послуху, з якою, мабуть, ішли за великими полководцями далекої давнини їхні вірні солдати. Але авторитет учителя не пригнічував їхніх власних думок і починань. Це була надзвичайно згуртована група сильних людей, гідних вести боротьбу з найстрашнішим і незборимим ворогом людини — смертю.

Дізнавшись, що спадкову карту Рен Боза ще не одержано, Аф Нут вибухнув вигуками обурення, але так само швидко заспокоївся, коли йому сказали, що її складає і привезе сама Евда Наль.

Завідуючий обсерваторією обережно спитав, навіщо потрібна карта і чим можуть допомогти Рен Бозу його далекі предки. Аф Нут хитро примружився, вдаючи інтимну відвертість.

— Точне знання спадкової структури кожної людини потрібне для розуміння її психічного складу та прогнозів у цій галузі. Не менш важливі дані про неврофізіологічні особливості, опірність організму, імунологію, вибірну чутливість до травм та алергію до ліків. Не можна точно обрати метод лікування, якщо не знаєш спадкової структури і умов, у яких жили предки.

Завідуючий щось хотів ще спитати, але Аф Нут спинив його:

— Я дав відповідь для самостійного розмірковування. На більше нема часу!

Астроном пробурмотів виправдання, які хірург уже не слухав.

На підготовленому біля підніжжя гори майданчику споруджували переносний будинок операційної, підводили воду, струм і стиснене повітря. Робітники навперебій пропонували свої послуги, і будинок склали за три години. З лікарів, колишніх будівельників установки, помічники Аф Нута відібрали п’ятнадцять чоловік для обслуговування так швидко спорудженої хірургічної клініки. Рен Боза перенесли під прозорий пластмасовий купол, повністю стерилізований і продутий стерильним повітрям, яке подавали через спеціальні фільтри. Аф Нут і чотири його асистенти увійшли в перше відділення операційної і лишалися там доти, доки їх піддавали обробці бактерицидними хвилями і насиченим знешкодженою еманацією повітрям, поки саме їх дихання не стало стерильним. За цей час тіло Рен Боза було сильно охолоджене. Тоді почалася швидка і впевнена робота.

Розбиті кістки й розірвані судини фізика лікарі з’єднували танталовими скобками і накладками, що не подразнювали живу тканину. Аф Нут розібрався в пошкодженнях нутрощів. Шлунок і порвані кишки очистили від омертвілих ділянок, зшили і поклали в посудину з швидко заживляючою рідиною Ш314, що відповідала соматичним особливостям організму. Після цього Аф Нут перейшов до найважчого. Він вийняв із підребер’я почорнілу, проткнуту осколками ребер печінку і, поки асистенти тримали її навису, з дивовижною впевненістю відпрепарував і витягнув тонкі ниточки автономних нервів симпатичної і парасимпатичної систем. Найменше пошкодження найтоншої гілочки могло спричинитися до необоротних і важких руйнувань. Блискавичним рухом хірург перерізав ворітну вену, підключивши до обох її кінців трубки штучних судин. Зробивши те саме з артеріями, Аф Нут поклав печінку в посудину з рідиною БЗ. Після п’ятигодинної операції всі пошкоджені органи Рен Боза були в окремих посудинах. Штучна кров текла в судинах його тіла, гнана власним серцем пораненого та допоміжним дубль-серцем — автоматичним насосом. Тепер можна було чекати заживлення вийнятих органів. Аф Нут не міг просто замінити пошкоджену печінку іншою з хірургічного фонду планети, оскільки для цього потрібні були додаткові дослідження, а стан хворого не дозволяв втрачати жодної хвилини. Біля нерухомого, розплатаного, як препарований труп, тіла лишився чергувати один з хірургів, чекаючи, поки закінчить стерилізацію змінна група.