Не менш красивим було осіннє чоловіче свято Геркулеса, що відбувалося в дев’ятому місяці. Досягнувши зрілого віку, юнаки звітували про здійснені ними подвиги Геркулеса. Пізніше стало звичаєм у ці дні проводити всенародні огляди зроблених за рік чудових вчинків та досягнень. Свято стало загальним — чоловічим і жіночим — і розділилося на дні Прекрасної Корисності, Вищого Мистецтва, Наукової Сміливості й Фантазії. Колись і Мвен Мас був визнаний героєм першого і третього днів…

Мвен Мас увійшов у гігантський Сонячний зал Тірренського стадіону саме під час виступу Веди. Він знайшов дев’ятий сектор четвертого радіуса, де сиділи Евда Наль і Чара Нанді, і став у тіні аркади, прислухаючись до низького голосу Веди. У білому платті, високо підвівши світловолосу голову і звернувши погляд до горішніх галерей залу, вона співала щось радісне і здавалася африканцеві втіленням весни.

Кожен глядач натискав одну з чотирьох розташованих перед ним кнопок. Золоті, сині, смарагдові або червоні вогні, які спалахували на стелі залу, показували оцінку артиста і заміняли гучні оплески минулих часів.

Веда скінчила співати, дістала в нагороду барвисте сяйво золотих та синіх вогнів, серед яких загубилися поодинокі зелені, і, як завжди, зашарівшись од хвилювання, приєдналася до подруг. Тоді підійшов і Мвен Мас, якого привітно зустріли жінки.

Африканець озирався, шукаючи поглядом свого вчителя і попередника, але Дар Вітра ніде не була видно,

— Де ви заховали Дар Вітра? — жартома звернувся Мвен Мас до всіх трьох жінок.

— А куди ви поділи Рен Боза? — відповіла Евда Наль.

— Вітер копається під Південною Америкою, добуваючи титан, — сказала милосердіша Веда Конг, і щось здригнулося в її обличчі.

Чара глянула на годинник у куполі залу і підвелася. Вбрання Чари вразило африканця. На гладеньких плечах дівчини лежав платиновий ланцюжок, лишаючи відкритою шию. Спереду, нижче ключиць, ланцюжок застібався сяючим червоним турмаліном.

Міцні груди, схожі на широкі перекинуті чаші, вирізьблені надзвичайно точним різцем, були майже відкриті. Між ними від застібки до пояса лежала смужка темно-фіолетової тканини. Такі самі смужки проходили через середину кожної груді, відтягуючись назад ланцюжком, зімкнутим на оголеній спині. Дуже тонкий стан дівчини обхоплював білий, усіяний чорними зорями пояс з платиновою пряжкою у вигляді місячного серпа. Ззаду до пояса прикріплювалась ніби половина довгої спідниці з важкого білого шовку, теж прикрашеного чорними зорями. Ніяких коштовностей на танцюристці не було, крім сяючих пряжок на маленьких чорних туфлях.

— Скоро моя черга, — спокійно сказала Чара, прямуючи до аркади проходу, оглянулась на Мвена Маса і зникла, супроводжувана шепотом і тисячами запитальних поглядів.

На сцені з’явилася гімнастка — струнка дівчина років вісімнадцяти. Під музику, осяяна золотистим світлом, гімнастка виконала стрімкий каскад зльотів, стрибків і поворотів, завмираючи у неймовірній рівновазі в моменти наспівних і протяглих переходів мелодії. Глядачі схвалили виступ безліччю золотих вогнів, і Мвен Мас подумав, що Чарі Нанді буде нелегко виступати після такого успіху. З легенькою тривогою він оглянув безлику масу людей напроти і раптом помітив у третьому секторі художника Карта Сана. Той привітав його з веселістю, яка здалася африканцеві недоречною, — хто як не художник, що малював з Чари картину “Дочка Середземного моря”, повинен був непокоїтися за долю її виступу.

Тільки-но африканець подумав, що після експерименту він поїде подивитися картину, як вогні вгорі погасли. Прозора підлога з органічного скла спалахнула малиновим світлом розжареного чавуну. З-під нижніх дашків сцени заструмували потоки червоних вогнів. Вони метались і набігали, зливаючись з ритмом мелодії у пронизливому співі скрипок і низькому дзвоні мідних струн. Трохи приголомшений стрімкістю і силою музики, Мвен Мас не зразу помітив, як у центрі полум’яніючої підлоги з’явилася Чара і почала танець у такому темпі, що глядачі затамували подих.

Мвен Мас жахнувся. Що ж буде, коли музика вимагатиме ще більшого прискорення? Танцювали не тільки ноги, не тільки руки — все тіло дівчини відповідало на полум’яну музику не менш палким диханням життя. Африканець подумав, що коли давні жінки Індії були такі, як Чара, то поет мав рацію, порівнявши їх з полум’яними чашами і давши цю назву жіночому святу.

Червонувата засмаглість Чари у відблисках сцени й підлоги набрала яскравого мідного відтінку. Серце Мвена Маса шалено забилося. Цей колір шкіри він бачив у людей казкової планети Епсилон Тукана. Тоді ж він узнав, що може існувати така одухотвореність тіла, здатного своїми рухами, найтоншими змінами прекрасних форм передати найглибші відтінки почуттів, фантазії, пристрасті, благання про радість…

Раніше весь звернутий у недосяжну далечінь дев’яноста парсеків, Мвен Мас зрозумів, що в безмежному багатстві краси земного людства можуть бути квіти такі ж прекрасні, як і дбайливо викохуване ним видіння далекої планети. Але тривале прагнення до неможливої мрії не могло зникнути так швидко. Чара, скидаючись зараз обличчям на червоношкіру дочку Епсилон Тукана, зміцнила вперте рішення завідуючого зовнішніми станціями.

Евда Наль і Веда Конг — самі чудові танцюристки, вперше побачивши танці Чари, були приголомшені. Веда, в якій жив учений-антрополог та історик стародавніх рас, вирішила, що в далекому минулому жінок Гондвани, південних країн, завжди було більше, ніж чоловіків, які гинули в боях з силою-силенною небезпечних звірів. Пізніше, коли в багатолюдних країнах Півдня утворилися деспотичні держави стародавнього Сходу, чоловіки теж гинули в/постійних війнах, найчастіше викликаних релігійним фанатизмом або випадковими примхами деспотів. Дочки півдня вели трудове життя, в якому відточувалась їхня досконалість. На Півночі, де густість населення невелика і небагата природа, не було державного деспотизму Темних століть. Там чоловіків зберігалося більше, жінки цінувалися вище і жили з великою гідністю.

Веда стежила за кожним жестом Чари і думала, що в її рухах є дивовижна двоїстість: вони одночасно і ніжні й хижі. Ніжність — від плавності рухів і незвичайної гнучкості тіла, а хиже враження складається від різких переходів, поворотів і зупинок, які відбуваються з майже невловимою швидкістю хижака. Цю вкрадливу гнучкість темношкірі дочки Гондвани здобули протягом тисячоліть важкої боротьби за існування. Але як гармонійно вона зливалася в Чарі з твердими й дрібними крітсько-еллінськими рисами обличчя! В коротке уповільнення адажіо вплелися частіші дисонанснї звучання якихось ударних інструментів. Стрімкий ритм зльотів і падінь людських почуттів у танці відтворювався чергуванням насичених рухів і майже повним припиненням їх, коли танцюристка завмирала непорушною статуєю. Пробудження дрімаючих почуттів, бурхливий спалах їх, знесилений спад, загибель і нове відродження, знову бурхливе й незвідане життя, сковане і незборене невідворотним поступом часу, з чіткою і невблаганною визначеністю обов’язку і долі. Евда Наль відчула, яка близька їй психологічна основа танцю, як її щоки починають пашіти і прискорюється дихання… Мвен Мас не знав, що балетну сюїту композитор написав спеціально для Чари Нанді, але перестав лякатися ураганного темпу, побачивши, як легко справляється з ним дівчина. Червоні хвилі світла обіймали її мідне тіло, обдавали червоними сплесками дужі ноги, танули в темних звивинах оксамиту, зорею рожевіли на білому шовку. Її закинуті назад руки повільно завмирали над головою. І раптом, без будь-якого фіналу, увірвалося буйне звучання наростаючих нот, зупинились і згасли червоні вогні. Високий купол залу спалахнув звичайним світлом. Стомлена дівчина схилила голову і сховала обличчя у густому волоссі. Слідом за тисячами золотих спалахів почувся глухий шум. Глядачі виявляли Чарі найвищу шану артиста — дякували їй, вставши і піднімаючи над головами складені руки. І Чара, безтрепетна перед виступом, знітилась, відкинула з обличчя волосся і втекла, звернувши погляд на верхні галереї.