У великій каюті корабля на підлозі лежали принесені розвідниками зразки. Капітан оглянув їх. Офіцери й розвідники стояли біля стін каюти, непорушно застигнувши. Тільки їхні очі невідривно стежили за діями Капітана. В тому нерухомому погляді було щось подібне до гострої уважності спрутів і кальмарів, холодної й безжальної. Капітан пересувався на широких ступнях, які ставали то м’якими на взірець лап звірів, то жорсткими, як у птахів, — залежно від того, на що він дивився. Ступні Номера Три і Номера Чотири також негайно змінювали свій вигляд, і розвідники, що стояли біля стін, теж раптово і дисципліновано надавали своїм нижнім кінцівкам точної форми мінливих ступнів Капітана.

— Так, — неуважно казав Капітан, — ця істота, вкрита перами, з великими очима й насупленими бровами, мабуть, щось запозичила від предків наших стародавніх Молюсків: погляньте на її очі. Бачите, Номере Три? — він вказав пальцем раптово виниклої руки на вкриті каламутною плівкою зіниці мертвої сови.

— Гадаю, що саме так, Капітане, — чітко відповів начальник розвідки. Він делікатно помахав такою ж рукою, не насмілюючись вказати нею на птицю… Легкий рух під зморшкуватою шкірою краплевидних тіл розвідників засвідчив, що й вони готові були висунути руки.

— А ці малесенькі рибки! Вони нагадують мені наші зворушливі домашні істоти, що їх розводять діти. Такі ж самі милі й лагідні рибинки з витонченими плавцями й хвостами… Слухайте, Номере Три, ці так звані люди все ж не настільки погані, як мені здалося спочатку, коли вони здатні любити малесеньких рибинок, як і ми, Молюски!

— Пробачте, Капітане, — заперечив офіцер. — Розвідники доповідають, що біля багаття вони бачили безліч риб’ячих кісток. Даруйте, але це ж потворно. Люди… люди, очевидно, їдять риб! — Він насмілився навіть скривитися, не чекаючи прикладу командира.

Капітан обурено відсахнувся. Його тіло вкрили руді плями огиди і гніву, що відразу ж таки, наче по команді, забарвили тіла Номера Три і Номера Чотири, як і всіх розвідників.

— Я не знаходжу слів, Номере Три! — вигукнув капітан. — Це жахливо! Живитися такими чарівними створіннями замість того, щоб дбайливо розводити їх і насолоджуватися грою барв та їхніми спритними рухами! Ні, ні, ці люди не гідні того, щоб з ними поводитися, як з розумними істотами!.. О, а це вже більш розвинена тварина… — Він з цікавістю придивлявся до нового зразка. — Довгі лапи з пазурами… досить довга й густа шерсть… витягнена морда й міцні зуби… Що це? Схоже на хижака, правда ж? І коли такі хижаки полюють на людей, вважаю, вони мають слушність, ось що!

— Знову прошу пробачення, Капітане, — відповів начальник розвідки, — бо в шлунку цього звіра просвічуються шматки такої ж риби, якою живилися люди. Вони давали йому рибу, хоч як це огидно! — Він знову скривився, бачачи, що під круглими очима Капітана вже зібралися зморшки. Такі ж зморшки огиди й презирства пробігли по обличчях розвідників.

— Так, на цій планеті мені геть усе видається жахливим, — погодився Капітан. — Цілковита відсутність моральних норм! Але що ж це за істота?

Номер Три дозволив собі трохи знизати плечима, що невпевнено висунулися з його тіла. Він запитливо поглянув на одного з розвідників. Той, підбадьорений його поглядом, відповів:

— Ця тварина перебувала поблизу людей, що були на березі, Капітане. Вона різко й уривчасто кричала, доки я не вжив заходів. Вона навіть намагалася кусатися, хоч спочатку її ніхто й не чіпав. Дуже злий звір, — закінчив він.

— Таким чином, наслідки експедиції не на користь людей, — задумливо промовив Капітан. — Рівень їх розвитку дуже низький, особливо моральний. Вони поїдають чарівних малесеньких рибок, замість того щоб дбайливо культивувати їх і виховувати з них лагідних хатніх істот, як це робимо ми, Великі Молюски. Більше того, люди годують рибами лютих звірів, здатних лише на те, щоб кусати інших істот… Кусати без будь-якої причини, для забави! Ні, питання можна вважати вирішеним.

Він змовк, наче обмірковуючи наказ. Номер Третій і Номер Четвертий, як і розвідники, благоговійно стежили за ним, побоюючися порушити якимсь необміркованим рухом хід думок свого начальника.

— Наказую, — вирік нарешті Капітан. — Наказую вам, Номере Три, негайно відрядити розвідників по людей. Найпростіше взяти їх там-таки, на березі річки. Все це зробити дуже чітко, без найменших ускладнень. Неодмінно простежте, чи немає в цих людей якихось пристроїв, щоб подати сигнал тривоги іншим. І якщо такі спроби будуть, покладіть їм край. Зрозуміло?

— Так точно, Капітане, — відповів Номер Три.

— Що ж до вас, Номере Чотири, то ви мусите приготувати лабораторію для негайного створення копій. Коли зразки людей буде приставлено сюди, ви надішлете десяток-другий копій для ознайомлення з іншими людьми та збирання найповнішої інформації про них. А втім, її легко добути в першому селищі людей. Але зробити все це треба до ранку. Ми не можемо гаяти часу. Вам усе зрозуміло, Номере Чотири? Гаразд, дійте!

І Капітан вийшов з каюти, де лежали зразки нижчого типу тварин чужої планети.

Все було готове ще до світанку. Двоє чоловіків у купальних трусах нерухомо лежали на підлозі великої каюти міжпланетного корабля. Капітан оглядав їх, обмінюючись уривчастими фразами з офіцерами. Він був явно збуджений: готувалась вирішальна операція. Природно, були збуджені й обидва офіцери.

— Без особливого опору? — запитував Капітан. — Ускладнень не було?

— Першого захопили, коли він спав, Капітане, — відповів Номер Третій. — А другий намагався чинити опір. Але, зрозуміло, його долю було вирішено наперед. На жаль, довелося вжити відповідних заходів, щоб він не брикався.

— А як з пристроями для зв’язку? — заклопотано спитав Капітан.

— Розвідники не виявили нічого подібного. Ані приймачів, ані передавачів, що могли б подавати сигнали. Все гаразд. Чи не хочете ознайомитися з тими речами, які розвідники знайшли біля цих людей?

— Так, так, покажіть, Номере Три! — жваво погодився Капітан,

— Ось вони, прошу.

Це була коробочка з невеличкими паперовими трубочками, наповненими до половини висушеною подрібненою травою. Потім ще одна, менша коробочка з тонкими дерев’яними брусочками, кінці яких було забарвлено твердою коричневою фарбою.

— Навіщо все це їм? — здивувався Капітан. — Для якої мети?

— Біля вогнища безладно лежали такі ж самі паперові трубочки, але вже наполовину обгорілі. Згоріли саме ті частини, що були наповнені травою, — сказав начальник розвідки.

— Не знаю, не знаю… дивні у них звичаї, у цих людей… Ще що? — поцікавився Капітан.

На підлозі лежали ще довгі лозини з обгорнутими навколо них пружними нитками, на кінці яких виднілися металеві гачки і вкриті червоним шматочки дерева. Поруч — кругла бляшана посудина з довгим носиком і кришкою; в ній була вода. Ото й усе.

— Складні для розуміння речі, — сказав після роздуму Капітан. — Так чи інакше, все це дуже примітивно і не свідчить про високий рівень розвитку людей. А загальний вигляд зразків?

— Оголені, як і у нас, тіла вкриті лише зшитими на зразок циліндрів шматками легкої тканини, — доповів Номер Третій. — Кінцівки, типу рук і ніг, дуже міцні. Але все в людей однакове. Робити копії буде дуже легко.

— Гаразд, — погодився Капітан. — Номере Чотири, мені здається, що для прискорення роботи можна взяти лише одного з них, будь-кого: особливої різниці я не бачу. Та її і взагалі не може бути в таких простих зразках. Якісь дикуни! Приготуйте штук п’ятнадцять копій і надсилайте їх у середовище людей групами по двоє. До діла, Номере Чотири!

— Буде виконано, Капітане!

— І не забудьте одягти на кожного з розвідників шматки тканини. Треба, щоб схожість наших копій з людьми була цілковита.

— Буде виконано, Капітане, — знову відповів начальник інформації.

Розвідники винесли тіло одного з захоплених людей до другої каюти. Тут за командою Номера Четвертого вони почали готуватися до операції. Напружено й уважно вдивлялися в нерухому людину, поступово набуваючи її форми. Їхні краплиновидні тіла стали вищими і вужчими, біля голови виткнулася шия, витягнулися руки й ноги. Груба копія людини ставала дедалі більш схожою з своїм прототипом. Окреслились риси обличчя, спочатку загальні, а потім індивідуальні, що точно повторювали оригінал.