— Так, — відгукнувся Петро, неодмінно вдосконалю! І тоді покажу вам таке, що й не снилося нікому. Справжнє технічне чудо. От побачите! Присягаюся, Ганнусю!

“Ти глянь, уже й Ганнуся, — заздрісно міркував Богдан, — господи боже мій, і чому я такий нещасний? Ніхто не звертає на мене уваги, а до цього Олд-Боя дівчата липнуть, як мухи на мед!..”

Данило Якович тим часом замислився. Він потер собі ніс, потім вухо, оглянув Петра з ніг до голови. Скоса зиркнув на Ганну, яка все ще сміялася, на засмученого Богдана, що вперто мовчав, наче вся ця розмова не обходила його. І тоді сказав цілком серйозно:

— Щодо різних технічних чудес, то мені поки що цього не треба. Я, голубе мій, люблю, щоб усе йшло по порядку. Як заплановано програмою, так нехай і буде. Одне слово, без чудес. А проти твоєї лекції не заперечую. Розкажи нам, що саме всякі там учені, ну, науковці, чи як їх там, що вони встигли зробити досі.

— Та ми ж краще зробимо, — засміявся Олд-Бой.

— Е ні, те, що ти з своїми хлопцями зробиш, ми ще побачимо. А от цікаво довідатися, що саме було зроблено до тебе. От що. А ми тоді порівняємо. Розумієш, щоб було чим контролювати, — підморгнув Данило Якович Ганні, — а то він зробить тут те саме, що робили й до нього, а нам скаже, що винайшов сам, хе-хе!

Запальний Олд-Бой уже ладний був образитися, розгніватись: ач, яке недовір’я. Але, побачивши веселу усмішку Ганни та лукаве обличчя Данила Яковича, зрозумів, що це жарт.

— Бач, як у роботу беруть? — звернувся він до Богдана. — Ти не думай, що це тільки мене. Це й тебе стосується, і Сашка, й Люки.

— А що? — перепитав Богдан.

— Та от, директор хоче щось на взірець соцзмагання влаштувати. Сашко працюватиме коло зерна, ти з товаришкою Тетяною…

Богдан закашлявся так сильно, що аж почервонів. З Тетяною. З Тетяною Гарбузенковою! З отією кремезною жінкою — працюватиме він, Богдан! От коли не щастить, то й справді нічого не виходить, хоч плач!

А Олд-Бой вів далі:

— Ти з товаришкою Тетяною коло корів. Вона тут головна начальниця в цьому ділі. А ти ж любиш сметану, правда?

— То попоїси досхочу, — щиро розсміявся Данило Якович, — бо наша Тетяна Гаврилівна дасть тобі такої сметани, якої ти ще ніколи не куштував!

Що лишалося Богданові робити, як не спробувати витиснути на обличчя щось подібне до слабенької усмішки?

— Люка впорається сама. Я з Ганною буду коло курей.

— Гм… — скептично хмикнув Богдан. І хоч це було зроблено досить неясно, Олд-Бой відразу суворо обірвав його:

— Ти не хмикай, а уважно слухай! Ми змагатимемося: хто досягне кращих наслідків. Розумієш, андерстенд ю? А для початку, щоб усі мали чітке уявлення про нашу роботу, ми влаштуємо невеличку бесіду.

— Про вплив ультракоротких хвиль, пробачте, Петре Микитовичу, мікрохвиль на живі організми, — додала тоном знавця Ганна і ледь не пирхнула зо сміху.

— Правильно, — цілком серйозно ствердив Олд-Бой. — Мікрохвиль і інфразвуку, що не менш важливо. Так, директоре?

— Так, — зауважив Данило Якович. — Отож приходьте всі по обіді до мене в кабінет. Без запізнення. Ти збирай своїх, Петре, а я вже наведу порядок з іншими учасниками.

Все розгорталось як слід. І тільки Богдан тоскно думав: соцзмагання… це, звісно, дуже добре… Але… але наскільки краще й приємніше змагатися разом з дівчиною, якій в момент перемоги можна було б сказати чудові слова “ай лав ю”…

Богдан і собі переймав досвід Олд-Боя щодо англійських висловів.

— Шановні товариші! Сьогодні ми спинимося коротенько на одній з галузей використання ультракоротких хвиль, зокрема мікрохвиль, поки що без інфразвуку. Як впливають ці хвилі на живі організми…

Олд-Бой замовк і оглянув аудиторію. Він так багатозначно й своєрідно хитнув головою, що старий Андрій Антонович аж гмикнув: на його думку, негоже було молодшому науковому працівникові отак безсоромно копіювати старшого товариша, професора Терещенка. Наче не помічаючи цього, Петро засунув ліву руку в кишеню, а правою обперся об стіл — улюблена поза того ж таки професора.

— Ну й поважний з нього лектор, — прошепотів Данило Якович Ганні, яка, ледве прикриваючи рукою губи, старанно ховала посмішку.

— Отож, прошу уваги, товариша, — суворо вів далі Олд-Бой. — Скажемо так. Ультракороткі хвилі, ми скорочено називаємо УКХ, вийшли тепер остаточно з лабораторій радіотехніки, лабораторій зв’язку й посіли почесне місце в біології. Звісно, це не значить, що вони втратили свою вагу в галузі зв’язку; навпаки, їх використовують у цій галузі дедалі ширше. Проте ми говоритимемо сьогодні, як я вже сказав, виключно про УКХ в біології. Власне кажучи, до відкриття сучасних УКХ учені мало звертали уваги на високочастотні струми, на справжні їхні можливості в біологічному плані…

— Пробачте, а д’Арсонваль? — втрутилася Люка, що давно вже незадоволено стежила за поглядами поважного лектора і невідомої чорноокої дівчини.

— Що ж д’Арсонваль? — знизав плечима Олд-Бой. — Звісно, д’Арсонваль ще наприкінці минулого століття оголосив наслідки своїх дослідів щодо впливу високочастотних струмів на організм людини. Проте — які то були хвилі? Так само можна було б згадати й про діатермію. Ні, шановна товаришко, це не були УКХ! Ми повинні підкреслити, що вперше вплив УКХ на живі організми було помічено тоді, коли генератори ультракоротких хвиль стояли вже в лабораторіях радіотехніків-зв’язківців. І д’Арсонваля нема чого тут згадувати!

Розбивши у такий спосіб спробу втрутитися в сферу, яка була зараз виключно в його компетенції, Олд-Бой кинув задоволений погляд на Ганну й вів далі:

— Саме в лабораторіях зв’язківців це й почалося. У людей, що працювали коло генераторів УКХ, систематично боліла голова, з невідомих причин підвищувалася температура. Це були перші ознаки тривалого впливу ультракоротких хвиль на людський організм. Потім помітили інше: підвищену сонливість або, навпаки, стан підвищеної збудженості. Все це примусило біологів зацікавитись ультракороткими хвилями — вивчити безпосередній вплив УКХ на живі організми!

Всі зосереджено слухали, — особливо Данило Якович, Тетяна Гарбузенкова й кілька техніків. Товаришів Петра не дуже цікавили подробиці.

— Потужність першого такого генератора УКХ була невелика. Але наслідків учені досягли, як на той час, надзвичайних, — вів далі Олд-Бой. — Скажімо, мухи, які попадали в поле конденсатора коливального контура, відразу, тільки-но вмикали генератор, гинули. Миші гинули через кілька секунд, а пацюки — за чотири-п’ять хвилин…

— От би наших пацюків так! — вигукнув Данило Якович. — Може, ти б і у нас таке зробив?

— Охоче, — всміхнувся Олд-Бой. — Для цього потрібно лише таке: приносьте мені пацюків — і я їх вбиватиму за допомогою генератора швидше, ніж це робили ті дослідники!

— Спіймавши пацюка, я вже й сам як-небудь впораюся з ним, — не вгавав Данило Якович. — Ти так, щоб їх не ловити.

Петро трохи задумався: видно було, що в нього майнула якась нова думка. Богдан зацікавлено глянув на нього: він не раз був свідком того, як у такі хвилини паузи в розмові у Петра з’являлися несподівані, нові ідеї. Ну, що ти надумав тепер, міркував він, скажи вже, бо це страшенно цікаво — бути свідком народження в твоєму мозку невідомих досі відкриттів…

Але Олд-Бой не сказав нічого. Він хитнув головою, наче відганяючи думку, що заважала йому, і продовжував свою лекцію.

— Незабаром радянські вчені Шерешевський і Плотников провели дальші дослідження. Вони працювали з хвилями від 12,5 до 50 метрів завдовжки. Опромінені такими хвилями клопи й носаї… чи як їх називають?..

— Довгоносики, — відгукнувся Данило Якович.

— Так, так, довгоносики… Вони гинули залежно від довжини хвилі за час од кількох секунд до однієї хвилини. Таких же наслідків досягли й інші радянські вчені, Церветинов і Гільдебранц. Тепер я перерву трохи цей виклад і дам на кілька хвилин слово товаришеві Богданові, щоб він розповів про вплив УКХ на різні речовини. Це — його галузь. Прошу, Богдане!