Професор довго не міг склепити очей. Його думки були прикуті до наукового досліду. Та, зрештою, втома узяла своє. Тарп заснув.

В його спальні було тихо й темно. Чути було тільки, як важко дихав професор, щось мурмотячи. А на стільці, на своїй подушці, спав улюблений професорів кіт Том. Бліді сріблясті промені місяця ледве помітно пробивалися крізь завіси вікна.

І раптом кіт підвів голову й заворушив вусами. Що трапилося?

По спальні наче прошмигнула якась безшумна спритна тінь. Легким рухом ця тінь майнула повз ліжко, де спав Тарп, на одну лише мить затрималася біля маленького столика, що стояв поруч ліжка, — і зникла. Це сталося так швидко, що навіть кіт не встиг нічого побачити.

Він поворушив вусами, лінькувато випростався, м’яко зіскочив з своєї подушки, підійшов до ліжка і ласкаво потерся головою об професорову руку, яка звисала з ліжка. Цього було досить, щоб професор прокинувся:

— Хто це? Томе, це ти?.. Безжалісна тварино, будити мене, коли я такий втомлений!.. Чого тобі?

Том вигинався, муркотів, шорстким язиком він лизав Тарпові руку.

— Е, тебе, либонь, спрага мучить? Пити схотів? Гаразд, зараз дам.

Професор простяг руку до свого нічного столика, на який завжди, лягаючи спати, ставив, за давньою звичкою, склянку з водою. Склянка була тут. Він налив води із склянки на блюдечко і дав Томові:

— На, пий. І, будь ласка, дай мені спати.

Кіт замуркотів задоволено й почав хлебтати воду.

Але майже тієї самої миті він скорчився, зойкнув — і важко впав на килим. Лапи його витяглися, шерсть настовбурчилася. Він не рухався. Професор похолонув. Тремтячими пальцями він увімкнув світло:

— Томе, що таке? Що з тобою?.. Він мертвий! Він скрутився кільцем, як учорашній кріль, якому дали випити важкої води… мертвої води…

Професор скочив з ліжка і прожогом кинувся до кімнати Грехема, найближчої з усіх. Стоячи перед дверима, він крикнув:

— Грехеме! Грехеме!

Напівсонний голос Грехема відповів йому:

— Алло, професоре, що скоїлось?

Через півхвилини професор дивився, як Грехем уважно оглядав мертвого Тома. Нарешті, Грехем підвів голову:

— Професоре, може, я помиляюся, але мені здається, що це вплив мертвої води. Треба негайно проаналізувати цю воду, що залишилася у вас у склянці. Ви можете зараз піти до лабораторії?

Тарп ішов слідом за Грехемом, шепочучи:

— Отже, якби не Том, я напевне випив би сам цю воду і лежав би тепер мертвий…

Раптом Грехем спинився:

— Тсс… хтось стоїть тут. Алло, це ви, Бінче? Чому в лабораторії світло? Хто там?

Напружений тихий голос Бінча відповів:

— Тихше, Грехеме, тихше… Ага, і професор з вами? Тихше! В лабораторії… я почув шум і вирішив перевірити… Мені здається, що там Охасі… Ваш револьвер з вами, Грехеме? Будьте напоготові, увага!

Бінч швидким рухом розчинив двері і, скерувавши в глиб кімнати свій револьвер, крикнув:

— Стій! Ні з місця! Стрілятиму! Стій!

Не вірячи своїм очам, професор Тарп побачив, як від стола, де стояла модель апарата, стрибнула людина. То був Охасі. Японець кинувся до вікна, водночас ховаючи в кишеню якісь папери.

— Стій! — пролунав знов голос Бінча. — Стій!..

Різко тріснули постріли. Один, другий… Охасі впав мов підтятий. З його скроні стікала тоненьким струмочком кров.

Професор похитнувся.

— Ви вбили його, Бінче?

Але Бінч махнув професорові рукою — неуважно, як людині, що заважає.

— Стривайте, професоре. Грехеме, подивіться, чи справді він мертвий? Від нього можна всього сподіватися…

Грехем схилився над тілом.

— Так. Він мертвий.

— А що то за папери? — спитав Бінч. — Дайте їх сюди.

— Але… чому ви наказуєте? — здивовано поглянув на Бінча Грехем.

— Прошу без заперечень. Дивіться сюди. Бачите?

Голос Бінча лунав владно. Грехем дивився туди, куди Бінч показував рукою. Туди ж дивився й Тарп. Бінч відгорнув борт свого піджака: під ним був невеличкий значок агента таємної поліції. Тарп не витримав:

— Ви… ви агент таємної поліції?.. Бінче?..

Бінч спокійно відповів:

— Але вам від цього, професоре, тільки краще. Отже… Ага. Слухайте цей рапорт. Триклятий японець був шпигуном. Слухайте.

Він голосно прочитав:

“Директорові IV відділу департаменту зовнішньої розвідки панові Мірусаві. Зважаючи на те, що відома вам людина відмовилася од переговорів з приводу продажу для наших потреб розрахунків і креслень її нового апарата, мені довелося вжити рішучих заходів. Сьогодні вночі внаслідок нещасного випадку професор Тарп загинув, випадково випивши замість звичайної води мертву…”

Тарп вигукнув:

— Що?.. Я загинув?.. Ах, так… розумію… Негідник! Це його робота — смерть бідного Тома… І так байдуже писати заздалегідь про це рапорта…

— Одну хвилинку, професоре, — спинив його Бінч. — треба дочитати… “Отже, разом із цим надсилаю до вас, пане директор, креслення апарата та його розрахунки, які мені пощастило скопіювати самому під час роботи в лабораторії. Одночасно маю повідомити, що робота навколо добування креслення відомого вам важкого танка в штабі…”

— Стоп, Бінче! — владно пролунав голос Грехема.

— Що таке? — здивовано підвів голову Бінч

Грехем ступив крок до нього:

— Папери сюди. Ось вам невеличка картка. Бачите? Бінч поглянув на маленьку зелену картку, яку вийняв з бокової кишені Грехем, і відразу випростався, подаючи папери Грехемові:

— Пробачте, містере Грехем… Я ж не знав, що ви агент генерального штабу… Пробачте… ось, прошу… ось папери.

Професор Тарп розгублено опустився в крісло, безпорадно поглядаючи то на Грехема, то на Бінча:

— Як?.. І ви, Грехеме?.. Ви — агент генерального штабу?.. Ні, цього не може бути… Ви ж мій помічник…

Холодний, ввічливий Грехем, новий Грехем, відповів йому:

— Так, я ваш помічник. І разом з тим маю деякі доручення від нашого генерального штабу. Хіба це вам завадило в чомусь, пане професор?

— Який жах, — простогнав Тарп, — який жах… Охасі — агент японської розвідки, він шпигун, він хотів убити мене. Бінч — агент таємної поліції… Грехем — агент генерального штабу… Можна збожеволіти! Мої помічники — агенти. Виходить, ви стежили за кожним моїм кроком?.. Я не витримаю цього… Моя наука… Моя праця!..

Грехем підняв руку.

— Нема чого хвилюватися, пане професор. Все гаразд. Ми оберігали вас від небезпеки. Ось вам доказ — цей мертвий шпигун. Дозвольте провести вас до кабінету. Вам треба трохи відпочити.

— Ні! Це неможливо! Я, старий дурень, базікав, мріяв про свою незалежність, про чисту науку… а праворуч від мене була таємна поліція, ліворуч — генеральний штаб… І ще цей шпигун — японець…

Грехем зсунув брови, незадоволено скрививши обличчя:

— Містере Бінч, будь ласка, проведіть професора до його кабінету. Пан професор надто хвилюється. Викличте лікаря.

— Єсть, містере Грехем, — вигукнув Бінч. — Прошу, пане професор, дайте вашу руку. Отак. Спокійніше!

Професор Тарп повільно йшов, скоряючись енергійним рухам Бінча. Він чув, як Грехем зняв телефонну трубку і сказав:

— Алло! 18-44-63. Так. Восьмий відділ штабу? Так. Кабінет полковника Джонсона? Так. Це я, агент Грехем. Так. Пробачте, що турбую вас. Пане полковник, трапилися несподівані події. Охасі справді був шпигун, він зробив замах на життя…

Далі професор Тарп не чув нічого. Він похитнувся і впав непритомний на руки агента таємної поліції Бінча, що вів його до кабінету.