— Щодо назви “мертва вода”, — швидко говорив він, — то це сталося ось чому. Ми пробували бризкати такою водою зерна. І ті зерна відразу робилися мертвими, вони не проростали потім… Ми побризкали такою водою комах — і комахи відразу загинули. Ми побризкали кроля — і він умер так само, як і інший кріль, якому ми дали випити важкої води. Ми назвали цю воду мертвою, бо вона вбиває все.
— Отрута?..
— Ні, цього ми не знаємо. Правду кажучи, це щось більше ніж отрута. Бо отрута впливає, лише попавши до шлунка або в кров. А ця мертва вода вбиває, навіть тільки торкнувшись живої істоти.
— І апарат професора Тарпа?..
— Про апарат нічого не можу сказати. Він поки що конструюється. Пробачте, панове, мені треба йти. На мене чекає робота.
ІI
Загалом професор Тарп з допомогою своїх помічників розповів репортерам усе цілком правильно. І не його провина, що репортери залишилися незадоволені, бо передусім їм хотілося довідатися про новий апарат професора Тарпа. Але говорити про цей апарат було ще рано. Його модель тільки встановили в лабораторії, апарат був ще не випробуваний.
Минув усього тиждень, — і становище різко змінилося. Щоправда, тепер на професора Тарпа не напосідали незнайки-репортери, його ніщо не дратувало. Та, проте, він ніколи не був би таким веселим і говірким, якби не закінчив модель апарата. Апарат працював. Апарат, що міг добувати важку воду в необмеженій кількості, — був готовий.
Професор Тарп сидів у кутку лабораторії у своєму улюбленому кріслі. Погладжуючи сиву бороду, він повагом говорив:
— Так! Це справжня перемога! Друзі мої, апарат працює. Ось вона, важка вода, збирається краплина за краплиною. Але повернімо цю ручку, збільшимо загальний потік води, що проходить крізь апарат. Отак, — і важка вода відокремлюється вже не краплинами, а суцільним струменем. Перемога! Друзі мої, вітаю вас!
Помічники професора уважно слухали його: Грехем, — стоячи біля апарата, немов готовий захищати його від когось; Бінч, — не зводячи погляду з великої пляшки, де збиралася важка вода; Охасі, — нервово потираючи сухі пальці своїх маленьких рук.
Перший відповів професорові Грехем:
— І нам уже не треба випаровувати тонни води, щоб дістати частку грама важкої води…
— Надзвичайно, пане професор, — обізвався Бінч. — Це, на мою думку, геніальний винахід.
— Прийміть і моє шанування, пане професор, — тихим приємним голосом додав Охасі. — Я захоплений вашим новим апаратом…
Професор Тарп задоволено всміхнувся:
— Так, так, мої друзі, я дуже радий. Тепер наука піде іншими шляхами. Ми не шкодуватимемо води для досліджень. Грехеме!
— Слухаю, пане професор.
— А пам’ятаєте, як ми починали? Коли вирішили, що важка вода є в звичайній? І почали випаровувати воду, вважаючи, що важка вода залишиться і випаровуватиметься останньою?.. Га?
Грехем замислився. Замість нього відповів Бінч.
— Так, пане професор. І ми випарували близько двох тонн води. І внаслідок цієї гігантської роботи дістали…
— Всього три чверті грама важкої води, — засміявся Охасі.
Тарп розгладив свою бороду:
— Ну, досить згадок. Ха-ха-ха, з двох тонн — три чверті грама, ха-ха!.. Ох, і робота була… Але — я сказав, що досить згадувати. Хто це знов згадує про минуле? Досить, я кажу! Ха-ха, з двох тонн — три чверті грама!.. Га?.. Ну, до роботи! Охасі, прошу вас виміряти кількість важкої води за хвилину. Цікаво знати точно, скільки ми її відокремлюємо…
Він примружив очі, замислившись. Грехем уважно подивився на Охасі, що старанно нотував щось у своїй записній книжці, і пошепки сказав Бінчеві:
— Бінче, між нами кажучи, чи не здається вам, що цей японець бере дуже активну участь у роботі над новим апаратом?.. Щось мені це не подобається…
— Тихше, Грехеме, — так само тихо відповів Бінч. — Я помічаю це сам. Охасі надто втирається в довіру до професора…
— Так, так, Охасі, добре, — пролунав знову голос Тарпа. — Отже, ми відокремлюємо геть усю важку воду від звичайної. Дякую, Охасі, досить. Тепер усе дуже просто. Ніякої мороки. З водопровідної трубки вся вода тече до мого нового апарата, вона проходить крізь апарат і ллється собі далі. Вода зовсім не змінилася. Але апарат устиг відібрати від неї всю важку воду. І ми маємо таким способом…
— Літр важкої води на голову, — додав Охасі.
— Правильно, — відповів професор, переможно поглядаючи на помічників, — правильно. І це дуже просто. Електричний струм потрібної мені частоти відхиляє молекули важкої води вбік. Так?
Охасі трохи нахилив голову:
— Адже все вирішує частота струму, пане професор. Якщо більше ніж вісім тисяч періодів на секунду…
Він не закінчив і ледве стримався, щоб не прикусити собі губу. Але Тарп уже підозріливо дивився на нього:
— Звідки у вас ці цифри, Охасі? Адже я про них нічого не казав.
Проте Охасі вже схаменувся:
— Пане професор, я тільки припустив, що річ у тому, що… я гадав… я розрахував…
— Це не ваша справа, Охасі. Розраховувати — моє діло, — роздільно й суворо сказав Тарп. — Цю цифру маю знати тільки я, і більше ніхто. Досить про це. Я вірю вам, Охасі. Панове, — звернувся він до помічників, — прошу до експериментальної лабораторії. Я хочу зробити маленький дослід. Грехеме, принесіть кроля. Бінче, приготуйте хронометри й генератор. Охасі, вам доведеться взяти звідси десять грамів важкої води. Зрозуміло?
— Стільки води?
— Так, ми можемо тепер не шкодувати, що витрачаємо її. Грехеме, Бінче! Ага, вони вже пішли?.. Добре… Зараз ідемо й ми.
Професор Тарп підійшов до апарата.
— Працює… І непогано працює… А все ж таки мені бракує грошей. Цю модель треба було б зробити значно більшою, Охасі. Ну, та нічого, зате я ні від кого не залежу. Мене ніхто не контролює, гм, я нікому не дозволяю цього, ось що…
Охасі пильно дивився просто в обличчя професорові. Перечекавши паузу, він обережно заговорив своїм звичним тихим голосом:
— Але, пане професор, з грошима можна було б поставити справу значно ширше…
— Я знаю це, — відповів Тарп.
Голос Охасі став ще ласкавішим:
— І головне, вас ніхто ні до чого не зобов’язував би, так само, як і тепер… Адже хіба було б на шкоду, пане професор, якби ще хтось працював біля вашого апарата?..
Тарп знову підозріливо подивився на Охасі:
— Що ви хочете сказати?
Тепер Охасі вже не говорив, слова, немов солодкий мед, виходили з його рота улесливим співом:
— Припустімо… тільки припустімо, нічого більше, пане професор, що якась організація… чи держава… скажімо… адже ж це тільки припущення… якась держава запропонувала б вам добру суму грошей за те, щоб ви дали їй розрахунки й креслення вашого нового апарата… і навіть зобов’язалася б про всі свої експерименти з тим апаратом повідомляти вас… Ваше ім’я так само горувало б над усіма роботами… Що б ви на це відповіли, пане професор?..
Тарп грюкнув кулаком по столу. Голос його гримів як грім:
— Я вигнав би з свого кабінету людину, що насмілилася б натякнути мені про таку пропозицію! Я викинув би її через вікно, Охасі! Слухайте, хіба ви не розумієте, що мій апарат використали б насамперед для воєнних потреб?.. Я не хочу цього. Досить балачок, Охасі! В нас мало часу. Я йду до лабораторії. Беріть важку воду й поспішайте туди.
Роздратовано посапуючи, Тарп вийшов. Охасі злісно подивився йому вслід. Бліде його обличчя було скривлене, він ледве чутно мурмотів:
— Так… я гадав, старий, що ти зберіг ще хоч трохи глузду… Гаразд, я помилявся… Що ж, у нас залишається інший шлях… Гаразд!..
ІII
Чи не помилявся професор Тарп, гадаючи, що про його винахід мало хто знає? Адже його апарат відкривав нову еру в добуванні важкої води. Справді, якби поставили цей апарат десь у міському водопроводі так, щоб крізь нього проходила вся вода, яку споживає місто, — скільки важкої води за добу відокремив би від звичайної апарат Тарпа!..
Та професор Тарп не замислювався над цим. Він цілком захопився роботою. Дві доби він з помічниками не виходив з лабораторії. І, коли минала третя доба, блідий від утоми професор вирішив спочити. Він записав дані останнього досліду, попрощався з помічниками, і вони розійшлися по своїх кімнатах у будинку професора Тарпа.
