Позаду, біля радіоприймача, зненацька пролунав голосний дзвінок. Його несподіваність вразила обох. Перший опам’ятався Поліщук. Він кинувся до приймача і ввімкнув його. Гарісон, учепившися руками в край столу, стежив за товаришем широко розплющеними очима. Поліщук чітко промовив у мікрофон:

— Місячна станція слухає! Місячна станція слухає! Переходжу на прийом!

Крізь шум атмосферних і космічних розрядів почувся далекий голос:

— Пост спостереження Землі викликає Місячну станцію! Пост спостереження Землі викликає Місячну станцію! Підтвердіть чутність! Підтвердіть чутність, Місяцю!..

Земля позачергово викликала Місячну станцію, щоб повідомити Поліщука й Гарісона про те, що різко посилилась активність Леонідів — найбільшого метеоритного потоку, який рухається навколо Сонця і кожні тридцять три з чвертю роки перетинає орбіту Землі. Певна річ, і Місяця. Кожні тридцять три з чвертю роки на нічному небосхилі Землі спалахують яскраві метеоритні дощі. Цього разу Леоніди, можливі залишки комети Темпеля, надзвичайно активні, і пост спостереження закликав місячних дослідників бути дуже обережними протягом десятка земних діб.

— Без нагальної потреби не виходьте з бази. Кожної миті вас можуть захопити метеорити потоку Леонідів, — наполегливо повторював диктор Землі. — Отже, не виходьте з бази! Приготуйтеся до можливих несподіванок навіть на базі. Лишайтеся в космічних скафандрах, перевірте повітропостачання бази! Підтвердіть чутність! Чи все зрозуміли? Підтвердіть чутність!

— Місячна станція чує вас добре, Земле. Метеорити ми вже бачимо. Зрозуміли все! — спокійно сповістив Поліщук, поглядаючи на Гарісона, з обличчя якого вже сходило недавнє напруження.

— Коли якісь утруднення, зв’язуйтеся з нами, — підкреслив ще диктор Землі. — Бажаю успіху! Кінець передачі. На все добре!

— На все добре, — відповів Поліщук, вимкнувши приймача.

— Космічні костюми, Джоне! — коротко розпорядився він, беручись за свій. Гарісон наслідував його приклад. Обидва ковзнули в скафандри із спритністю, що свідчила про неабиякий досвід. Закріплюючи шолом, Поліщук сказав:

— Отже, Джоне, все зрозуміло?

— Якого біса вони не попередили нас заздалегідь? — сердито буркнув Гарісон. Він дивився в ілюмінатор, за яким знову спалахували яскраво-червоні фонтани піску, що їх здіймали метеорити.

— Очевидно, заздалегідь ніхто не знав про таку несподівану активність метеоритного потоку, — відповів Поліщук. Він закріпив шолом, перевірив повітропровід і стрепенувся: — А яйця?

— Що яйця? — не збагнув був Гарісон.

— Адже якийсь метеорит може їх розбити, знищити! Треба перекласти їх під козирок шлюзного входу в базу.

— Зажди, Борисе! — спробував спинити його Гарісон. Але Поліщук уже рвонувся вперед, до виходу. Безнадійно махнувши рукою, Гарісон побіг слідом за ним.

Вискочивши з бази, Поліщук огледівся. Навколо нього, навколо купола бази спалахували, розсипаючись на білі й червоні вогники, химерні фонтани місячного піску. Вони спалахували, швидко згасали — і знову виникали, наче зачаровані, на поверхні Місяця. Мимоволі Поліщук задер голову, шукаючи за звичкою на чорному небосхилі вогняні сліди метеоритів. Їх не було, та й не могло бути на Місяці, позбавленому атмосфери: метеорити не згоряли в ній від тертя об повітря, а безперешкодно падали на місячну поверхню й бомбили її. Він ступив крок у напрямі до того заглиблення, де лежали яйця.

— Борисе! Це дуже небезпечно, Борисе! — почув він голос Гарісона.

Поліщук сердито озирнувся: мовляв, і сам розумію, що небезпечно, але ж не кидати напризволяще дорогоцінну знахідку? І раптом Поліщук помітив, як на плече Гарісона впала темно-червона іскорка. Вона спалахнула й згасла. Цього було досить, щоб Поліщук кинувся до свого супутника і з розмаху закрив долонею в гофрованій рукавичці те місце на космічному костюмі.

— Що сталося, Борисе? — здивовано спитав Гарісон.

— Ти добре чуєш мене, Джоне? — промовив Поліщук спроквола, бо йому враз ослаб язик. Не знімаючи з Гарісонового плеча руки, Борис навіть навалився на нього всім тілом.

— Нормально чую. Та в чому річ?

— В тебе влучив метеорит. Вдарив у плече.

— Я нічого не помітив, Борисе. Дірки в скафандрі немає, інакше з нього вийшло б повітря. Може, тобі здалося?

Поліщук уже спрямував промінь електричного ліхтаря на плече Гарісона і зняв руку. На блискучій металевій поверхні скафандра він ледь помітив малесеньку тьмяну плямку — наче хтось невправно торкнувся паяльником. Поліщук хрипко сказав:

— Певно, метеорит був невеличкий, менший від піщинки. Він випарувався від удару, не пошкодивши скафандра… Усе гаразд. Треба…

Великий фонтан місячного піску вибухнув поблизу них. Розжарені до білого бризки злетіли вгору — і серед них майнули якісь шматки неправильної форми. За мить фонтан розсипався широким колом бурого піску. Поліщук похолов. Він гукнув не своїм голосом:

— Яйця! Метеорит ударив просто в них!

Забувши про все, забувши, що він і сам може стати жертвою чергового метеоритного удару, Поліщук величезними стрибками кинувся вперед.

За кілька секунд він нахилився над заглибленням, де лежали загадкові яйця. Але їх там уже не було! Поліщук стояв над величезною воронкою у піску, немов над кратером. У ній нічого не лишилося… Поліщук заціпенів. Та невже, невже?..

Ліхтар освітив воронку і праворуч біля самого краю, аж не йняв віри очам, побачив під піском знайомі обриси овального предмета. Яйце!.. Задихаючись, він кинувся до нього, розгріб пісок. Так, одне яйце вціліло!

Наче крихку дорогоцінність, Поліщук узяв обома руками знахідку й поніс до бази, не звертаючи уваги на вогняні фонтани, що спалахували навколо нього, не думаючи ні про що, крім своєї неоціненної ноші. Голос Гарісона, тривожний, застережливий, лунав у його шоломі, але він не чув ані слова. Тільки вперед, тільки вперед, до бази! А червоні й білі фонтани спалахували й згасали позаду, поряд з ним, розсипалися й знову виникали.

Він ніс одне-однісіньке яйце до бази, під козирком якої стояв приголомшений Гарісон, з готовністю притримуючи ручку дверей до шлюзової камери.

— Ти, мабуть, збожеволів, Борисе, — обурювався Гарісон. — Після того, як нас попередили, по суті, заборонили виходити з бази, — ти, нікого не слухаючи, помчав по яйця під дощем метеоритів, кожен з яких загрожував твоєму життю. Згадай хоч би, як ти наполохався, коли маленький метеорит упав мені на плече! А сам кинувся під їхній град, щоб врятувати цю безглузду знахідку… Як тобі пощастило проскочити — не збагну. Мене й досі охоплює жах на думку про це! І навіщо? Адже яйце однаково зіпсується у теплі, поки прилетить ракета. Навіщо ж ти зробив це?

Поліщук неуважно слухав свого друга і ледь осміхався. Справді, що він міг відповісти йому? Звісно, його вчинок межує з божевіллям. Але ж хоч одне яйце врятовано! Хіба ж його ризик не виправданий, коли загадкове яйце буде досліджено і наука збагатиться новим відкриттям? Хоч Гарісон і дуже гарний хлопець, але цього, очевидно, не може зрозуміти: його цікавить лише одне — успішне виконання наміченої планом роботи в межах інструкцій. Усе, що виходить за межі цього, для Гарісона не існує. Ми, радянські дослідники-космонавти, не такі. Американці, хоч вони і пречудові хлопці, але привчені всім життям справно робити тільки те, що покладено на них, робити добре, навіть зразково, але не більше.

— Та чого ж ти мовчиш, Борисе? — допитувався тим часом Гарісон. З-під шолома він зачудовано дивився на Поліщука. — Чи не вважаєш за потрібне відповідати мені?

Поліщук засміявся:

— Та ні, ні, Джоне! Просто мені, слово честі, нема чого заперечувати. Ти маєш слушність: з погляду нормального дослідника я, так би мовити, поводився безглуздо, чи що.

— Бач, ти все ж таки визнаєш це! — задоволено відзначив Гарісон.

— Гаразд, я ненормальний дослідник. Але ж головне — яйце в нас. Воно лежить у шлюзовій камері, і йому ніщо не загрожує.