Я прочитав: “Звук у білому халаті”. “Мало хто знає, що досить складні хімічні реакції можуть спричинятися дією звуку. Нині нам вже зрозумілі “таємничі” особливості звукохімічних реакцій. І тому тепер звукохімія поруч з фотохімією, радіаційною хімією і плазмохімією виділилася у самостійну галузь знань.

Так під час озвучення на повітрі води в ній утворюється перекис водню і окисли азота. А під дією ультразвуку у водних розчинах протікають, наприклад, такі органічні реакції:

Чому ж звук впливає на течію хімічних реакцій?

Причиною цього є кавітація: утворення маленьких пухирців повітря, що виникають навколо молекул хімічної речовини. Звукове (або ультразвукове) поле утворює в середовищі зони високого і низького тиску, і цих змін іноді буває досить, щоб вплинути на хід тієї чи іншої хімічної реакції…”

…Несподівано двері лабораторії розчинилися, і в них з’явилося спітніле обличчя професора Ігрекова.

— Чия черга? — окинув він очима гурт співаків. Але, побачивши мене, вигукнув: — Стривайте, цього товариша я беру поза чергою.

— Та ви що, професоре, який у мене голос, до того ж я хриплю, у мене тільки-но скінчилася ангіна, — почав відмовлятися я.

— Заходь! — рішуче наказав Ігреков.

Я увійшов до лабораторії і побачив численні склянки, штативи, колби. У них щось кипіло, булькотіло, текло. Поблизу лабораторного столу стояв невеличкий хор співаків.

— Що це все означає?

— Розумієш, Андрію, — сказав професор, поклавши руку мені на плече, — в історії було чимало загадкових випадків, коли хімічні реакції відбувалися в одній кімнаті і не відбувалися в іншій, коли дивовижні речовини щастило одержати одному-єдиному досліднику і більше нікому в усьому світі. Хто знає, можливо, той, хто винайшов еліксир життя, сам того не відаючи, скористався чудовою можливістю звукохімії. Можливо, синтезу дивовижної речовини сприяв саме звук. Ну, наприклад, рипіння чобіт або неголосний спів. І тому стань, будь ласка, сюди, — закінчив професор. — Ти якось говорив, що в дитинстві мав рідкісний голос. Зараз спробуєш заспівати…

— Та ви що, професоре, — повторив я, — жартуєте? У мене ж тільки скінчилася ангіна. Чуєте, як хрипить. — Для наочності я навіть покашляв.

— Ставай і співай! — наказав Ігреков. — Яка твоя улюблена арія?

Я зашарівся:

— “Дон-Жуан…”

Ігреков хвацько засукав рукава халата, схопив термометр, що правив йому за диригентську паличку, і стрімко змахнув руками. Хор натхненно повів мелодію.

Я заспівав.

Тієї ж миті в колбах щось ще дужче закипіло й забулькотіло. Професор зблід, озирнувся і раптом радісно заволав:

— По-чав-ся! Тисяча чортів в печінку, почався!

— Що?! — не зрозумів я, урвавши арію.

— Синтез! Синтез почався! — повернув Ігреков до мене радісне обличчя. — Завдяки тобі почався синтез еліксиру життя.

— Але до чого тут я? У мене ж ангіна…

— Так це ж чудово! — не дав мені скінчити Ігреков. — Тепер я розумію, чому у нас так довго не починалась реакція. Той стародавній алхімік, певне, теж любив співати. Але у нього, як і у тебе, був хриплий голос.

Які види хімічних реакцій вам відомі? Що вивчає звукохімія?

Як звуки впливають на хід хімічних реакцій, які явища можуть спричинити?

Якщо інколи репортер сам готовий вирушити за сенсацією в будь-який куточок Галактики, то цього разу сенсація сама знайшла репортера. Вона в буквальному розумінні прилетіла на Землю із космосу. Проте, говорячи “прилетіла”, ми все ж таки відступаємо від істини, адже для того, щоб земляни стали свідками дивовижної загадки Всесвіту, їм довелося докласти чимало зусиль.

А почалося все з того, що одного разу на навколоземній орбіті було помічено невпізнаний літаючий об’єкт. Коли ви подумаєте, що це була яка-небудь літаюча тарілка і настроїтесь на іронічний лад, то можете далі оповідь не читати, адже будь-яка іронічність завадить сприйняттю повідомлення, яке ви зараз почуєте, а отже, не дасть змоги зрозуміти важливості описаної події. Літаючі тарілки свого часу досить скомпрометували себе (звичайно, не самі, а завдяки хитрощам і містифікаціям деяких осіб, котрим не давав спокою золотий німб слави), так-от, я підкреслюю, хоча це й був невпізнаний літаючий об’єкт, з традиційною літаючою тарілкою він не мав нічого спільного. Спочатку оператори Центру керування польотами, помітивши на своїх екранах темну цятку, подумали, що це якийсь зореліт. Проте на радіозапити корабель не відповідав. Дивною була і траєкторія його польоту. Корабель, здасться, і не думав швартуватися до Землі. Спостереження дали змогу говорити, що загадковий космічний мандрівник рухається по навколоземній орбіті з величезним періодом обертання.

Що це? Штучний супутник Землі з тієї початкової серії, яка була створена на перших кроках розвитку космонавтики? Забутий усіма, і невідомо як, мов “Летючий Голландець” — без керма і вітрил, приречений блукати на гравітаційних хвилях космосу? А може, транспортний зореліт? З тих, що були виряджені на допомогу розвідувальним експедиціям, і який, повертаючись, зазнав аварії? А може…

Таємничість появи космічного “Летючого Голландця” (так його нарекли в Центрі керування польотами) не могла тривати вічність, і назустріч йому було надіслано загін перехоплювачів. За кермом одного з космічних патрулів знаходився мій добрий знайомий капітан Савіров. І коли я згадую, яке випробування випало на його долю, не можу втриматися від того, щоб не увімкну ш диктофон. Він з граничною точністю відтворює розповідь капітана, а документальність у цьому випадку має неабияке значення. Вже надто неймовірною видалося те космічне побачення. Недарма ж голос капітана час від часу хрипне від хвилювання:

“Інтуїція в нашій справі має величезне значення, але повір мені, Андрію, того разу я нічого не міг запідозрити. Патрульні польоти. Що може бути звичайнішим? Мені ж доводилося виконувати їх сотні разів. І брався я за це не заради якихось там грошей, а так, щоб постійно підтримувати себе в формі… Отже, назустріч об’єкту ми вирушили утрьох… Тобто три перехоплювачі. В польоті навіть не встигли перемовитися, бо ж вихід за межі стратосфери справа кількох хвилин. Спочатку ми бачили об’єкт на екранах радарів. Потім його сріблясті обриси (він був добре освітлений Сонцем) помітили крізь ілюмінатори своїх машин. І саме тієї миті в моїх навушниках пролунав зойк. Я людина не слабонервна, але того разу звук цей луною відізвався в моєму серці. Це був переляканий вигук Мерга, мого колеги, пілота сусіднього корабля. І я нічого не міг вимовити у відповідь на його здивування. Те, що відкрилося нашим очам, й справді давало чудову можливість збожеволіти…”

Тут я вимикаю диктофон, і уява швидко малює мені Центр керування польотами, де я знаходився під час цього незвичайного рейсу капітана Савірова і те здивування, котре виникло, коли з космосу долинув зойк Мерга. У величезному залі, заповненому електронікою, екранами численних відеофонів і дисплеїв, враз настала напружена тиша. Кожен з операторів закляк на місці. Тільки металевий голос Головного астронавігатора надсилав в ефір одну іі ту ж фразу: “Борт перехоплювача. Мерг! Чуєш мене? В чому справа? В чому справа?!”

А тим часом там, в космосі, відбувалися справжні дива. Я знову вмикаю диктофон. І після тривалої паузи, протягом якої Савіров дає лад думкам, з плівки знову звучить його схвильований голос. Інтерв’ю, яке, я переконаний, навічно увійде в анали історії!

“…Тоді, Андрію, я не повірив своїм очам. Я ж віддав космосу майже двадцять років. Але подібних апаратів ніколи не доводилося бачити. Обриси корабля, розташування двигунів… Та що там говорити, одного погляду було досить, щоб зрозуміти, що цей корабель був побудований не на Землі…”