— 37,1 мінус 0,5 дорівнює 36,6!..

— …що практично в точності дорівнює нормальній температурі твого тіла.

— Отже, я здоровий?

— Абсолютно!

— Ура! — Я скочив з ліжка і кинувся обнімати професора. — З вас би вийшов чудовий лікар…

— А медицина тут ні до чого, — заперечив Ігреков. — Температура нашого тіла 36,6 визначається тільки статичними властивостями атомів, з яких складається Всесвіт.

— Виходить, таку температуру повинні мати й космічні прибульці, коли вони, звичайно, десь існують?

— Виходить так! — усміхнувся Ігреков. — Адже 36,6 — це температура життя. Розумного життя!

Ось таке дивовижне відкриття пощастило зробити нашим учням.

А як ви гадаєте, наскільки переконливе їх передбачення?

Що визначає рівняння Вант-Гоффа?

І, нарешті, яку власну гіпотезу, що пояснює постійність температури нашого тіла, ви самі змогли б запропонувати?

Описана подія могла відбутися насправді. Адже дійсно в 1761 році кульова блискавка влетіла в церкву віденської академічної колегії, зірвала з карниза вівтарної колони позолоту і відклала її на срібну кропильницю.

Відомо кілька гіпотез, що пояснюють природу кульової блискавки. За першою — це утворення газоподібних хімічно активних речовин, яке виникає від удару звичайної блискавки, за іншою — це частина антиречовини, що прибула з далекого Всесвіту.

Академік П.Л.Капіца в 1955 році висловив передбачення, що кульова блискавка може бути утворена електромагнітними хвилями, як клубок плазми в природних умовах. Він розглянув можливість появи кульової блискавки в закритих приміщеннях, зокрема, в літаках, і дійшов висновку, що теорія “підживлення” електромагнітною хвилею може пояснити появу кулі. Теорія відомого фізика нині активно розробляється.

Під час спостережень кульової блискавки вам слід спробувати відповісти на такі питання: якими були метеоумови під час спостережень, якою була форма кулі і її розміри, скільки секунд і з якої відстані її бачили?

Всі відомості про спостереження кульових блискавок слід надсилати на адресу: м. Ярославль, Державний університет, Ярославський центр по вивченню кульових блискавок.

Звичайно, зображена ситуація цілком фантастична. Але вчені вже сьогодні припускають реальність деяких передбачень фантастів (ви, певно, пам’ятаєте роман радянського письменника О.Бєляєва “Голова професора Доуеля”). Поки ж що вдалося пересадити мозок жаби, що живе на землі,— водяній. І поводить себе такий “гібрид” незвичайно: намагаючись сховатися від людей, не стрибає у воду, як це роблять водяні жаби, а шукає нору в землі.

Академік В.М.Глушков підкреслював, що в суто технічному розумінні машина може перевершити свого творця. Більше того, вчені переконані, що вже є можливість побудувати системи машин, які не тільки розв’язуватимуть окремі інтелектуальні завдання, а й автоматизують такі високоінтелектуальні процеси, як розвиток науки і техніки.

Відомо, що основою всіх організмів, які населяють нашу планету, є вуглець, а його джерелом на поверхні Землі — вулкани. Ми знаємо також, що один з основних вулканічних газів — вуглекислий газ, потрапляючи на поверхню Землі, розкладається на кисень і вуглець. Вуглець засвоюється зеленими рослинами, рослинами живляться тварини. Бурхливий розвиток життя па земній кулі і збільшення маси органічної речовини на планеті був би неможливий без постійного надходження на її поверхню вулканічних газів, які містять вуглець. Саме вулканічні гази були вихідним матеріалом для утворення родовищ вугілля, нафти і горючого газу. А скільки таких сполук вуглецю “відкрилося” вулканологам під час вулканічних вивержень за геологічну історію Землі!

Життя на Землі виникло мільярди років тому. Геофізичне середовище на планеті тоді відрізнялося від нинішнього. Склад атмосфери був близький до складу сполуки, де вуглецю було від 34 до 94 процентів газу (без води і повітря). Вода у первісних морях нагадувала воду кислих кратерних озер. За цих умов, мабуть, на схилах вулканів, прогрітих гарячими газами її водами, утворилися вуглецеві сполуки, здатні до обміну речовин і розмноження, — перші живі істоти. Кількість живих організмів швидко зростала, і воші стали важливим фактором перетворення географічного середовища. Поява зелених рослин поклала початок засвоєнню вуглекислого газу з атмосфери, збільшенню маси органічної речовини, прискореному збагаченню повітря киснем.

За час геологічної історії Землі вулканічні гази зазнали складних перетворень — від компонентів вулканічних газів, які містять вуглець, через різні вуглецеві сполуки до органічної основи життя; від вулканічних парів через морську воду до крові, що циркулює в судинах високоорганізованих живих істот.

Отже, можемо припустити: геохімічна еволюція зовнішніх оболонок Землі — літосфери, гідросфери та атмосфери — так само, як і виникнення та розвиток життя, є врешті-решт результатом перетворення первинних вулканічних продуктів, що потрапили на поверхню планети з глибоких надр.

Розповідають, що любителі живопису в Японії були дуже зацікавлені однією з радіопередач, у якій йшлося про перебування в Токіо знаменитої Джоконди. Про безсмертне творіння великого майстра розповідала сама… Монна Ліза. Слухачі радіопередачі почули ніжний голос молодої жінки, що говорила італійською мовою: “Я народилася у Флоренції. Портрет мій було написано, коли мені минуло 26 років”.

Цікаво, як міг з’явитися цей голос? Адже магнітофонів у той час не існувало. Не було й інших засобів звукозапису. Певне, це говорила якась актриса?

Ні! Виявляється, це дійсно був справжній голос Монни Лізи, синтезований комп’ютером. Фахівці, що вивчали риси обличчя по знаменитому портрету, зробили свої висновки про те, яким міг бути голос чарівної італійки, що жила кілька століть тому. Ну, а потім на основі цих відомостей було зроблене все інше: записано синтезовані комп’ютером звуки на магнітофонну плівку.

Можливо, незабаром люди дістануть відповідь і па запитання, про що розмовляй Леонардо да Вінчі з Монною Лізою. Принаймні так вважав автор цікавих експериментів американський інженер Річард Вудбрідж.

Пригадайте, як виготовляються грамофонні платівки. По поверхні диска з пластичного матеріалу ковзає голка рекордера, що сполучається з мембраною. Вона вловлює коливання повітря і передає на голку. Голка ж залишає в диску рівчак, глибину і профіль якого визначає звук, який записують.

А що, як замість диска — полотно в рамі, а замість голки — пензель художника? Ймовірно, й тоді відбуватиметься щось подібне: звукові коливання повітря викликатимуть тремтіння полотна чи волосків пензля. Малюючи картину, художник мимохіть записує голос того, хто говорить, на пластичних мазках фарби. Лишається тільки відтворити цей запис. Але як?

Експерименти Річарда Вудбріджа вражають класичною простотою. Для них він використав стандартну звуковідтворювальну апаратуру. Досліджував дві можливості звукозапису: на глиняних горщиках, що обертаються на гончарному крузі; на мазках фарби, накладених на полотно. Результати дають підстави сподіватися на успіх. Своєрідними “грамофонними пластинками” можуть бути не тільки гончарні вироби чи твори живопису, а й прикраси, леза холодної зброї, стріли й навіть рукописи.

Всім нам — кому з наукової, а кому з науково-фантастичної літератури відомий парадокс близнюків, заснований на закономірностях спеціальної теорії відносності: коли один із двох близнюків залишиться вдома, а інший вирушить в космічну мандрівку зі швидкістю, близькою до швидкості світла, а потім повернеться до свого брата, то мандрівник виявиться молодшим від домосіда.