— Я не беру грошей, сер, — відповів Кукудзі й обійшов довкола столу, придивляючись до кулі, яку заявив Баррет. — Б’ю у середню лузу до себе, — оголосив Кукудзі й легко вдарив по кулі гумовим п’ятачком важкого кия.
— Це божевілля, сер! — Баррет потряс у повітрі своїм києм із золотим обідком на чорному дереві. — Я запрошую вас на віллу Президента на сеанс гри з громобоями казино. Якщо ви із ста партій виграєте половину, Президент подарує вам золотого кия і оголосить вас чемпіоном світу серед професіоналів більярдної гри.
— Я приїду на зустріч не заради кия, а якщо мені заплатять сто тисяч доларів. І тільки тоді, коли я виграю всі сто партій і закінчу кожну менше ніж за вісім ударів.
— Ви неперевершені, містер Тонако! І я додам мільйон доларів, якщо ви сьогодні виграєте ще одну партію не тут, а в океані, де вашим суперником буде містер Острожний, — без передмови назвав ціну Баррет, як робив це завжди, виконуючи волю Президента.
— То буде інша гра, сер, — з холодним блиском в очах сказав Кукудзі. — Про ту гру була попередня домовленість з Мері Френк. — Тонако витримав паузу й нагадав: — Гра відбудеться лише тоді, коли я зараз передам своїй дружині іменний чек на зазначену суму. Бо вона може закінчитися не так мирно, як за більярдним столом…
— Страховий поліс у місіс Тійоки. І на значно більшу суму, сер.
— Я вірю вам, — без тіні хвилювання сказав Кукудзі й ніжно провів пальцем по лискучій поверхні кия.
— Візьміть його собі, - сказав Баррет. — То дуже замашний кий. Я певен, з ним вам пощастить.
— Ні-ні, - Кукудзі встромив кий у кругле гніздечко. — Я думаю, кий журитиметься за своїм місцем. Я вірю в прикмети, сер, і візьму його після того, як увечері повернемося на острів.
— Як знаєте, — стенув плечима Баррет. — Ваш кий — перший зліва. Там він і стоятиме. Я скажу, щоб сьогодні сюди нікого не пускали: тут витає дух вашої удачі, сер.
— Будемо вірити, — Кукудзі рушив до дверей, вважаючи, що офіційна розмова відбулася, і тепер Баррет знає, що Тонако не відмовиться від задуму Мері Френк. — Я хочу вірити в удачу, сер, — тихо мовив Кукудзі вже з порога більярдної.
«Боже, який талант гине в людині! — вийняв з гнізда кий, яким щойно грав Кукудзі, і поставив туди свій. — Такий талант та в мої руки: я виграв би не тільки гроші, а й крісло господаря Білого дому. — Баррет пропустив кий крізь стулену руркою долоню. — Мабуть, талант і душу дають різні боги. Боги, які ніколи не миряться, і тому людина все життя не знає спокою, як і не завжди вгадує свій талант».
LII
«Гілея» знялася з якоря при легкому норд-весті і взяла курс до коралового рифу.
Кукудзґ ніби втратив здоровий глузд. Тепер навіть смерть не могла б зупинити його: він проник у каюту верхньої півпалуби, де були установки по збудженню й нейтралізації хвилі Малькольна. У цю мить Кукудзі забув про дозу повторного імпульсу, про застереження Мері Френк, що експеримент проводиться не в підземній лабораторії на Ранчо Доута, а поблизу коралових атолів безбережного океану, де вже ніхто не зупинить летючих спіралей гравіталу, що, як примара, з шаленим свистом, ревищем і громом у спалахах блискавки прокотяться через материки, залишаючи після себе стесані скелі базальтів. Кукудзі забув про все на світі…
Павло Острожний стояв з Катею біля борту, коли яхту з силою штовхнуло назад, а попереду, на поверхні океану, закручуючи зворотну спіраль, почала рости хвиля, набираючи розгону під гострим кутом до найближчого скелястого острова, що, наче шолом мертвого лицаря, лежав на мілководді атола.
Хвилі ще не бачили ні Павло, ні Мері, ні Баррет, ні Катя, хоча вони стояли найближче до борту, але всі, наче змовники, перезирнулися, і Павло збагнув: сталося непоправне. І сталося тому, що несподівано зник мовчазний і заклопотаний Кукудзі Тонако.
Павло мовчки стиснув Катю за плечі й відсторонив її, підступаючи до Баррета.
— Де ваш гелікоптер, сер? — леденіючим голосом запитав Павло й сам розпорядився, краєм ока помічаючи, як блідне Мері Френк. — На яхті залишаюся я і містер Тонако. Доки є час, містер Баррет, негайно зв’яжіться з Президентом, а він у свою чергу нехай повідомить уряд моєї країни про те, що, можливо, доведеться застосувати ядерний заряд для нейтралізації всепланетного лиха — хвилі Малькольна. У нас мало часу на роздуми, сер.
Марк Баррет відсахнувся, ніби Павло приставив йому до горла вістря шпаги, й рвучко озирнувся. Те, що він побачив, обвіяло холодом смерті: океан, наче кобра, здіймався вгору…
Кукудзі Тонако вистромив голову з вікна каюти й зірвав окуляри в золотій оправі. Йому здавалося, що окуляри заважають побачити все одразу, він кинув їх за вікно й побіг до дверей, щоб покликати тих, хто був на яхті.
— Гляньте, він збожеволів! — зойкнула Тійока й сховалася за спиною Павла Острожного.
— Я покажу їм, хто ми такі! — торжествував Кукудзі й погрожував кулаком.
— Заспокойтеся, мій любий, — лагідно, як умів, звернувся Павло до Кукудзі. — Ви трохи передали куті меду, і нам з вами доведеться ще раз ввійти в пащу дракона. Але ж нам це не вперше, сер, — говорив Павло і йшов назустріч. Кукудзі. — Ми тільки відправимо всіх зайвих на берег, а самі вийдемо навперейми хвилі Малькольна. Зрештою, ми тепер будемо знати, як вона поводиться в природному середовищі океану.
Кукудзі слухав Павла, і біль судомив йому губи, рука шукала і не знаходила на переніссі окулярів. Він дивився на Острожного і ніяк не міг згадати, хто з ним розмовляє і де він уже бачив цього дивака.
— Ви не забули, як її зупинити? — раптом прошепотів Кукудзі, злякано озираючись на хвилю, що розросталася, навиваючи на себе, наче кокон шовкопряда, збурені струмені води. — Вона скоро сягне до неба.
— Усе буде гаразд, мій любий, — усміхнувся Павло й узяв Тонако за плечі. — Ви боїтеся хвилі тільки тому, що не знаєте зворотного коду по збуренню хвилі гравіталу. Але знаю я, містер Тонако.
— А тепер і ви його знатимете, — підказала Мері Френк. — Ви станете таким великим, як Острожний і Макларен.
— Це правда, містер Кукудзі, - підтвердив Павло. — Жінки розуміють те, про що чоловіки ще тільки здогадуються.
— Ви були завжди лицарем, Павел. І ми вас будемо чекати над островом Білих черепах! — уже прокричала Мері Френк, бо над яхтою завис рятівний гелікоптер.
Кукудзі тримався за ванти з такою силою, що побіліли пальці, і тільки рожеві нігті свідчили: за теплі мотузки вчепилася жива людина.
— Станьте біля стерна, любий мій, — попросив Павло й показав на уявну точку в просторі, куди мала підійти яхта одночасно з хвилею Малькольна. — Тримайте курс на норд-вест, а я тим часом підготую установку. Не забудьте: ми повинні йти повним ходом, містер Тонако. — Павло з веселим відчаєм подивився на хвилю, що тепер нагадувала акулу-молот з вогненними очима блискавиць. — Ми обов’язково повинні перехопити її біля острова, сер. Я мушу підрізати хвіст хвилі на темп-режимі.
— Ви не зробите цього, — прошепотів блідий Кукудзі. — Темп-режим вимагає магнітного захисту. Тут — не лабораторія. Ви ризикуєте, Павел.
— Я працюватиму на темп-режимі, сер, — наголосив Павло й швидко назвав п’ять цифр повторного режиму гальмівного імпульсу. — Не забудьте їх, сер, бо, можливо, вам доведеться краяти вже загальмовану хвилю на скибки. Як фаршировану акулу…
Хвиля синім велетом дерлася в небо. У Павла вже не було сумніву, чому сюди прилетів Марк Баррет і чому вони разом з установками опинилися на «Гілеї».
Острожний набрав код імпульсу і, тримаючи в руці сріблясту голівку мікрофона, жартівливо звернувся до Кукудзі:
— Вам не здається, сер, що ця хвиля — знамення всесвітнього потопу?
— І наша яхта стала рятівним ковчегом у вік атомний? — дещо роздратовано запитав Кукудзі.
— Саме так, — не втрачав гумору Павло. — На ній врятуються два дуже мудрих фізики, які не зуміли зберегти таємницю нових енергій.
— Я застерігав вас, містер Павел, — з тривогою обізвався Кукудзі.