— Барбара! — прошепотів Василь, стиснувши її в обіймах, не зважаючи на чужинців, що стояли позаду. — Любиш?

— Люблю, милий, — щасливо бурмотіла дівчина, сяючи заплаканими очима. — Завжди любила… Любитиму вічно!

Три місяці людство жило в атмосфері тривоги і страху. Тінь загибелі нависала над Землею, сіяла паніку і розгубленість. Але спроби окремих груп і людей протиставити інтереси індивідуума інтересам суспільства ганебно провалилися. Перемогли воля і розум. Всі народи, всі уряди, всі нації об’єднали свої сили і багатства, об’єднали свій розум і знання, щоб відвернути лихо, щоб врятувати цивілізацію — плід неймовірних зусиль тисяч і тисяч поколінь.

План Французької академії відразу ж одержав міцну матеріальну основу. Сотні заводів перейшли на виготовлення космічних ракет, які повинні були зустріти чужу планету в космосі і зруйнувати її. Перша партія грізних кораблів з ядерними зарядами вже була готова до вильоту. Ждали тільки сигналу Горового.

Сигнал прийшов. Але зовсім інше почули й побачили люди Землі, зовсім не те, чого з острахом чекали кожного дня.

На екранах телевізорів виникли постаті Горового, Барбари Деніс і двох чужих істот. Та ні, не істот, а людей, справжніх людей! Мільярди глядачів і слухачів завмерли від лавини найпротилежніших почуттів. Кілька хвилин тиші, урочистої тиші… а потім вся Земля загриміла криками радості і щастя.

А Василь розповідав людям Землі про високу культуру планети Наа, про їхню історію, про титанічні зусилля по створенню колосального світу в печерах, про неймовірний переліт через пустелі простору до нового сонця.

— Дорогі друзі! — закінчив Горовий. — Не загрозу несе планета Наа, не загибель цивілізації, а світло нового знання, близьких нам по духу і тілу братів з Космосу. Тепер уже Земля не буде самотньою в просторі.

Спостерігаючи за польотом космічних кораблів, люди знатимуть, що ті вогняні дороги з’єднують силою Розуму два братські світи!..

Боораа і Орраа посміхалися, привітально піднімали руки вгору, і в їх ясних поглядах люди бачили вогні великої мудрості, чистої дружби і тієї неповторної радості, що переповнювала зараз серця всіх жителів Землі.

…Через кілька годин Президент Всесвітнього Конгресу Науки повідомив Горовому, що його товариші, які перебувають на Марсі, видужали. Вони вітають Василя і нетерпляче ждуть його повернення. Але Барбара і Василь затримувались. Вони мали залишитися на планеті Наа до того часу, доки вона вийде на орбіту Землі. Всесвітній Конгрес Науки уповноважив їх бути першими делегатами від великої сім’ї народів Землі…

Боораа і Орраа їхали разом з Барбарою і Василем саморушною дорогою, показуючи гостям підземні міста, річки, велетенські магістралі, плантації плодових дерев. Портативний автомат-перекладач допомагав їм зрозуміти одне одного.

Люди Землі були вражені титанічною роботою тутешніх жителів. Печери, що починалися від шлюзів, перехрещуючись з іншими печерами, утворювали гігантську підземну систему, яка охоплювала всю Наа. На перехрестях печер були зроблені величезні площі. Стіни підземних вулиць і майданів викладалися синтетичними плитами рожевого кольору. Джерела освітлення будівники влаштовували за тими плитами. Люди створювали ніч або день за своїм бажанням, дотримуючись того режиму, до якого звикли рослини упродовж мільйонів років життя в системі Ла.

Горовий звернув увагу на те, що навколо дуже мало людей. Зрідка на плантаціях можна було побачити невеликі групи жінок, які збирали плоди або поливали дерева.

Боораа пояснив, що за останні тисячоліття, після того як жителі Наа перебралися в підземелля, кількість населення планети значно зменшилася. Тепер налічується біля п’ятдесяти мільйонів чоловік. Тому жінки Наа оточені надзвичайною турботою, звільнені від важкої праці. Для них і для дітей видані спеціальні закони.

— У нас теж не завадило б запровадити такі закони, — прошепотіла Барбара.

— Я згоден з тобою, Бара, — ніжно відповів Василь. — Але ж ти знаєш, що ми ще не розчистили свій дім від сміття, не створили єдину і дружну сім’ю, як люди Наа!.. Але той час наближається невмолимо… Правда?

— Правда, милий!..

А Боораа і Орраа вели гостей все далі і далі, відкриваючи перед ними дивовижну країну казки і чудесних звершень людського генія. Горовий з подивом відзначав, що жителі Наа не набагато обігнали людей Землі. Все те, що вони бачили тут, можна було б зробити і на рідній планеті вже тепер. Але тутешні люди цінували кожне своє зусилля, кожну годину роботи, використовували найменший винахід чи цінну думку. І, захоплюючись досягненнями братів з Космосу, Василь з гіркотою відзначав, що економіка Землі ще хаотична, часто неперспективна, і все це — завдяки егоїстичній політиці окремих урядів чи могутніх фінансових та політичних груп.

Гостей запросили до того ж будинку, де Горовий зупинявся перший раз. Тут, як сказав Боораа, був адміністративний центр однієї з областей. Таких областей — кілька тисяч. Всі вони об’єднувалися у велику планетну сім’ю, якою керувала Рада Вчених.

Піднімаючись по широких блакитних сходах між стіною рожевих квітів, Боораа пояснював:

— В адміністративні органи зобов’язані періодично входити всі, хто досягне універсальної освіти і певного віку. Дехто намагається уникнути цього обов’язку, посилаючись на наукову роботу чи зацікавленість іншими справами, але закон в цьому відношенні суворий. Керівна робота — неприємна, але обов’язкова необхідність!

— А чи багато націй населяє Наа? — зацікавилася Барбара.

— Націй? — перепитав Боораа. — У нас давно вже стерлися всякі національні чи расові ознаки. Тепер на планеті єдина мова, єдині звичаї. Всі досягнення науки спрямовуються на найповніше задоволення духовних і матеріальних потреб людей.

Через райдужну арку господарі і гості зайшли до великого залу. Космонавтів оточила група людей. Тут були й жінки. Обличчя їх мали ніжнішу будову, на плечі з-під чорних шапочок спадали хвилі блакитного волосся. Вони з цікавістю і захопленням розглядали золотоволосу струнку Барбару, жваво перемовляючись між собою. Чоловіки тримали себе стриманіше, але все ж таки висловлювали свої дружні почуття до гостей усміхненими поглядами, міцними потисками рук. Боораа щось сказав присутнім. Кілька чоловік відійшли до круглих пультів попід стінами.

На всю стіну, прямо перед космонавтами, засяяв гігантський екран. По ньому попливли туманні лінії, що поволі ставали чіткішими й об’ємними.

— Ми покажемо вам кілька картин з життя Наа…

На екрані виникло зображення глибокої шахти. Кадри фільму показували шлях руди від копалень до готових машин. В штольнях автомати, розташовані правильними рядами, руйнували породу могутніми імпульсами енергії. Голубуваті потоки розрядів розсіювали морок, дробили руду, яка по стрічках конвеєра пливла нагору. Далі йшли збагачувальні фабрики, металургійні заводи, дивні лабораторії з розумними кібернетичними машинами, які виготовляли необхідні речі або прилади без участі людей…

Гостям показали також підземні моря, де вирощувалися їстівні сорти риб і водяних тварин. На багатокілометрових просторах під сяйвом штучного проміння снували по воді швидкохідні кораблі, понад берегами, на спеціальних майданчиках гралися діти, весело бігаючи між лабіринтами густих кущів і дерев.

Крім пішохідних печер, космонавти познайомилися з транспортними тунелями, що з’єднували міста і наукові пункти планети. По тих тунелях блискавично мчали сигароподібні апарати, перевозячи вантажі і людей. Василь зацікавлено повернувся до Боораа.

— Яка енергія рухає ваші машини? — запитав він.

— Ми акумулюємо будь-яку енергію. Ядро атома, електрику, енергію гравітації — все це використовує наша наука. Такі досягнення і дозволили нам здійснити проект перельоту до вашої системи. Ви розумієте, яку роботу треба було провести перед цим? Ми сконденсували в гігантські резервуари всю атмосферу, яка знову оточить Наа біля нового світила, ми побудували підземні водосховища, в яких зібрали половину водних запасів планети. Навіть для цього треба було затратити мільярди кіловат енергії…