Дідок здивовано і шанобливо дивився, як услід за юнаком по коридору поспішав сам директор обсерваторії. Коли він зник за дверима, дідок цмокнув губами, покрутив головою.

— Ти диви! Значить, цей голопуцьок відкрив щось не просте! От тобі й курка!..

Дві години директор був відсутній. Чергові астрономи зацікавлено зібралися біля входу, щоб розпитати про, безумовно, важливе відкриття. Обрій почав сіріти, між горами зажевріла бліда смуга світанку. І ось… директор з’явився в проході між кам’яними сходами. Астрономи рушили йому назустріч, готуючись, як завжди, до цікавої і хвилюючої бесіди, зв’язаної з новим досягненням обсерваторії. Але, на превеликий подив, директор навіть не зупинився, не привітався ні до кого. Він попрямував до гаража, де стояло кілька швидкісних автомашин. Молодий астроном поспішав за ним.

По сигналу директора ворота гаража відчинилися, назовні виїхала стрілоподібна, потужна автомашина. Директор подав юнаку пакет, гаряче потиснув руку.

— Поспішайте. Жодної години затримки. Ось вам гроші, платіть за будь-який транспорт, але сьогодні ж доберіться до президента Конгресу.

— Виконаю все… — Юнак ковтнув якийсь клубок, що підступив до горла, і більше не міг сказати ні слова.

— Рушай! — крикнув директор.

Машина повільно розвернулася, виїхала за ворота і, набравши швидкість, стрілою помчала покрученими гірськими дорогами…

Розгублені астрономи обступили директора, готуючись вислухати незвичайну новину. Але вчений категорично похитав головою.

— Не можу, друзі, нічого сказати. Не ображайтесь. Ви скоро все знатимете. Скажу тільки одне… для нашої науки наступає страшний екзамен…

Реактивний конвертоплан приземлився недалеко від Праги. Не встиг літак зупинитися, як люк відчинився, і молодий астроном вистрибнув просто на землю. Не відповідаючи на запитання службовців, він прожогом кинувся до стоянки таксі.

Незабаром машина наблизилася до буйних заростей дерев і, проїхавши чудовою алеєю, схожою на зелену печеру, зупинилася біля білосніжного будинку з прозорим куполом. На чорній мармуровій дошці біля входу горіли золоті слова кількома мовами світу:

ВСЕСВІТНІЙ КОНГРЕС НАУКИ

Біля входу з’явився високий огрядний чоловік з густою буйною чуприною і добродушним поглядом чорних очей. Юнак розгублено виліз з машини. Та це ж сам президент Всесвітнього Конгресу Науки. Він особисто вийшов зустрічати його!

Президент потиснув руку юнака, привітно посміхнувся.

— Мені ваш директор радирував! Я чекаю вас. Але не знаю суті вашого відкриття. Ідіть за мною, поговоримо в кабінеті… Давайте сюди пакет!

Президент на ходу розірвав конверт, нашвидку прочитав повідомлення директора обсерваторії. Потім, вже зачинивши двері кабінету, він кілька разів переглянув записи даних гравітаційного телескопа. Біля вуст вченого залягла сувора зморшка, якої кілька хвилин тому не було.

— Страшну звістку ви привезли, юначе, — сказав президент.

— Ви дасте повідомлення для преси? — несміливо запитав молодий астроном.

— Не знаю… Це залежатиме від рішення Всесвітнього Конгресу. Я негайно викличу всіх членів Конгресу для надзвичайного засідання. Але перед тим ми перевіримо ваше відкриття.

Президент натиснув кнопку на столі. В дверях з’явилася худенька дівчина в окулярах.

— Що ви бажаєте?

Президент написав на папірці кілька слів, передав дівчині.

— Шифровані радіограми директорам обсерваторій Маунт-Вільсон, Паломар, Грінвіч, Пулково. Негайно! Вимагайте і зашифрованих відповідей. Я чекатиму вісім годин…

Прес-конференція була в розпалі. Горовий і його товариші не знали, кому відповідати. Запитання сипалися з усіх боків. Кореспондентська маса хвилювалася, кипіла, вирувала. Джмелями гули магнітофони, кіноапарати, телекамери, блискавки фотоапаратів сліпили зір.

Космонавти оглухли від тисячі запитань, очманіли від шуму. Але мусили терпіти. Треба задовольнити неситу цікавість людей. Адже це вперше в історії людства космічний корабель вирушає за межі Сонячної системи, до іншого сонця, до системи Центавра.

Четверо друзів розмістилися на високому помості, біля бетонного підвищення, на якому здіймалося стометрове громаддя нового космічного корабля. Купол гігантського цеху змикався десь на висоті п’ятдесяти метрів, тому верхня половина зорельота випиналася над будівлею, загрозливо заміряючись гострим носом в небеса.

Півкілометровий простір цеху був заповнений кореспондентами, представниками наукових кіл багатьох країн світу. Космонавти охрипли від лавини запитань.

— Яка максимальна швидкість зорельота?

— Наближається до світлової, — блискавично відповідав Леонід — механік корабля.

— За скільки ви долетите до системи Центавра?

— Якщо все буде гаразд, зустрічайте нас через десять років.

— А скільки часу мине для вас в зв’язку з парадоксом часу?

— Біля двох років!

— Який принцип роботи двигунів?

— Абсолютно новий. Так звана гравітаційна тяга. Між полями небесних тіл наш корабель з допомогою могутньої енергії свого реактора створює власне поле в потрібному напрямі або власний простір, висловлюючись точніше. Корабель пересувається по ньому, ніби блискавиця в каналі, пробитому електронами в атмосфері. Детальніше ви зможете ознайомитися з конструкцією корабля пізніше, коли буде опубліковано все, що її стосується!

— Чи знайдете ви біля зірок Центавра планетні системи?

— Вони вже давно відкриті.

— Кого ви сподіваєтеся зустріти там?

— Ми це побачимо через п’ять років за земним часом. Особисто я сподіваюсь зустріти там представників розумного світу!

— Ви не боїтеся зустрічі з іншими людьми? — пролунало чергове запитання. — Що ви зробите, якщо господарі системи Центавра зустрінуть вас агресивно?

— Навряд! — спокійно відповів Горовий. — Якщо ті люди стоять нижче від нас в інтелектуальному відношенні і зустрінуть експедицію вороже — у нас є могутня зброя для відсічі. Якщо вони рівні нам або вищі від нас за рівнем розвитку, то нам нічого не загрожує. Ми не повинні думати про інших людей гірше, ніж про себе.

— Чи не привезете ви звідти, з системи Центавра, парочку представників тамтешньої раси?

— Обов’язково! — жартівливо вигукнув Діжа. — Я навіть збираюся одружитися на центаврійці! Звичайно, якщо вона мене полюбить!

Сміх, оплески.

— Що головне у вашому польоті, яка основна мета експедиції?

— Я вважаю, — сказав Горовий, — це не потребує пояснень. Скарби знання, таємниці невідомих світів — ось що веде нас в далекі світи, ось що ми хочемо здобути для рідної Землі!

Під грім овацій на поміст вискочив високий худий чоловік в білому халаті. Це був головний лікар космодрому. Він підняв руку, суворо погрозив пальцем юрбі кореспондентів, ніби пустотливим дітям.

— Гай-гай, друзі! Чи не сором вам? Замість години прес-конференція затяглася вже на три години. Ви пожалійте космонавтів, з них градом котиться піт! Я забороняю дальші запитання!..

— До побачення, друзі! — крикнув Горовий.

— До побачення! — підхопили Діжа, Топчій і Гнатенко.

— Щасливого польоту! — ревнули сотні горлянок.

Супроводжувані дружніми криками і лісом рук, космонавти зійшли з помосту і зникли в овальних дверях, які вели до кімнат відпочинку.

Над Бориспільським космопортом закружляли хмарою вертольоти, по автостраді до Києва помчала лавина електромобілів. Кореспонденти поспішали до своїх студій і газет, щоб повідомити своїх слухачів і читачів у всьому світі про сенсаційну подію двадцятого віку…

…А космонавти, добравшись до кімнати відпочинку, знеможено попадали в крісла. Гнатенко, жалібно склавши руки на грудях, заголосив:

— Ой товариші-друзі мої! Що за напасть на нас. Ще одна така прес-конференція, і особисто мене понесуть не до корабля, а на цвинтар!

— Згоден! — підхопив, сміючись, Діжа. — У мене теж таке відчуття, ніби чорти на мені три дні горох молотили!