Деякі гарячі голови, приголомшені повідомленням Нура, запропонували негайно направити в район вулканів кілька ракет з ядерними зарядами, щоб змінити вісь вибухів і таким чином припинити прискорення обертання планети. Але більш тверезі вчені відкинули проект, вважаючи, що це може привести до активізації ядерних процесій у надрах Та-іни, а слідом за тим і до світової катастрофи.

Сей Умт звернувся з відозвою до всього світу, в якій коротко з’ясував позицію Вищої Ради Монополій:

«Рада тільки за переселення. Всі інші проекти нереальні. Вища Рада Монополій кидає весь свій технічний потенціал на будування космічних кораблів. Переселення бажаючих на планети Гро-оча і Рра — єдиний вихід! Там буде початок нової цивілізації!»

Через кілька днів п’ятдесят космічних гігантів стартували з головного космопорту Ціно-бер, несучи на таємничу планету Рра п’ятдесят тисяч перших переселенців з Та-іни. Флагманський корабель вів відомий космонавт сей Сіт.

А Та-іна, покрита брудною плівкою мороку, все прискорювала своє стрімке обертання, підкоряючись владній, невблаганній силі. Ніхто на планеті не знав про те, що ця космічна сила була зосереджена в руках кількох людей, які вирішили вторгнутися в невмолиму ходу історії, повернути її по бажаному руслу…

То були руки Нура, вченого, що здійснював грандіозний план Умта та його компаньйонів, які давали кошти для втілення цього плану в життя.

За п’ять років перед згаданими подіями на пустельному острівці серед океану відбулася нарада економічних володарів планети. На нараді виступив сей Нур. Він говорив різко, прямо, відверто:

— Та-іна напередодні революції. Назріває соціальний вибух. Його не зупинять ні терор, ні провокації, ні в’язниці на планеті Ойса. Вихід один — треба знайти нові шляхи для докорінних соціальних змін.

Я пропоную вам такий шлях. Якщо ви підете ним, то влада над світом перейде до рук групи людей, які диктуватимуть народу свою волю — волю богів. Ми здійснимо грандіозний план перебудови суспільства, рівного якому не знала і не знатиме історія. Ми створимо світ, де процвітатиме каста мислителів, учених, творців. Сіра маса рабів, яку ми залишимо в живих, виконуватиме вказівки володарів. Ми не допустимо їх до нашого кола. Вони будуть забезпечені їжею, одежею, видовищами. Вони матимуть все, що потрібно для підтримання ситого життя. Але разом з тим вони усвідомлюватимуть, що ні їм, ні дітям їхнім не зрівнятися з колом людей-богів…

Проект сей Нура був одностайно схвалений. І через кілька років почалися події, про які розповідаю я, історик Зі-ур».

Над планетою повзли низькі густі хмари. їх темно-сіра пелена, здавалося, обгортала Рра товстою, непрозорою ковдрою. Морок жахливих ночей чергувався тут з похмурими сутінками днів. Цон-і майже ніколи не показувався з-за вічної імли…

Сіт стояв на майданчику біля гігантського корпусу корабля і похмуро дивився на пейзаж чужого світу. Невже тут доведеться створювати нову колиску людства? Скільки людей зможе врятуватися? Що терпітимуть переселенці, які небезпеки чекають на них? Адже вся сила і влада буде в руках тих, хто побудував кораблі і організував переселення!

До Сіта підійшов помічник, його обличчя закривала маска біофільтра. Така ж маска була на обличчі астропілота.

— Які новини з Та-іни? — похмуро запитав Сіт.

— Все як і раніше. Прискорення наростає. Загальна паніка. Умт наказує повернути кораблі на Та-іну за новою партією переселенців…

— Прокляття! — вилаявся Сіт. — Ми не знаємо, що робити з цими! Хай би він сам пожив тут хоча б один день!..

Помічник з ненавистю поглянув навколо.

— Скільки цей підлий Рра забрав наших товаришів! Уже загинуло більше трьохсот чоловік… Лише від бактерій вмерло біля третини! І це за три дні!

— Передайте ще раз мій суворий наказ, — сухо перервав його Сіт. — Ні в якому разі не виходити назовні без маски.

— Слухай, сей Сіт! Значить, повідомити переселенців про відліт кораблів?

— Так!

Їх розмову перервали далекі крики. Сіт тривожно прислухався, запитливо поглянув на помічника.

— Що б це могло значити? Де крики?

— Напевне, знову баталія!

— Подати всюдихід! — наказав Сіт. — Негайно!

Помічник зіскочив з майданчика, зник унизу. Незабаром, тихо завиваючи, з-під корпуса корабля виповз невеликий всюдихід з прозорим ковпаком. Сіт сів у машину і швидко рушив туди, де чулися крики.

Машина їхала через центр велетенського табору, розташованого всередині гігантського кільця з п’ятдесяти космічних кораблів. їх гострі верхівки ховалися в темній масі густих, низьких хмар. Від землі підіймалися гнилі випари, повітря було важке і затхле. Відразу ж за кільцем кораблів бовваніла в туманній далині стіна непрохідних джунглів зловісного чорного і зелено-чорного кольору. Ще далі тягнулися безконечні болота з мільйонами жахливих тварюк…

Всюдихід швидко промчав через розчищену площу табору-Крики зазвучали виразніше. Почулися постріли променевих рушниць, потім оглушливий грізний рев. Сіт побачив, як один з кораблів похитнувся і повільно впав набік. Сотні маленьких постатей з жахом кинулися врозтіч. Над кораблем з’явилася гігантська потвора з велетенською вишкіреною пащею і маленькими очицями під приплюснутим лобом. Потвора підняла над ракетою широкі кінцівки з величезними кігтями і вдарила ними по корпусу. Метал прогнувся під жахливими ударами.

— Там же діти! — несамовито закричав Сіт. — Увімкніть променеві гармати!

Потвора схопила зубами стабілізатор корабля, намагаючись відгризти його. Помічник Сіта тремтячими руками спрямував на звірюку струмінь атомного полум’я. Потвора не звернула на це ніякої уваги.

— Даремна справа! — крикнув здалеку хтось. — Ми пробували! Променева зброя не допомагає!

— Звичайною гарматою! — люто рикнув Сіт. — Бронебійним снарядом! Напевно, вона має протипроменевий захист!..

Помічник дав чергу з швидкострільної гармати. Снаряди влучили в морду потвори. Ринула чорна кров. Звірюка з хрипом піднялася на задні лапи, випросталася на весь колосальний зріст і з гуркотом бебехнулася вниз, ламаючи густі зарості джунглів. Люди радісно закричали, збігаючись до всюдихода Сіта.

— Що тут сталося? — крикнув астропілот, заглушаючи шум.

— Ми почали будівництво за планом, — відповів керівник робіт. — Спочатку все було спокійно. Потім з болота виповзли якісь гади — їх було не менше десятка — і накинулися на робітників. Ми їх знищили, але в бою загинуло десять товаришів. Потім ця потвора… її не вражала ніяка зброя! Вона задушила п’ятдесят чоловік!..

Навколо залунали гнівні вигуки. Очі переселенців блищали люттю і страхом.

— Ми не хочемо більше так жити! Краще загинути на Та-іні разом з усіма людьми! Кожного дня жертви, хвороби! Хто на черзі завтра? Сіт! Треба щось робити!

— Тихо, хлопці! — нахмурився Сіт. — Галасуванням справі не зарадиш! Умт наказує повернути кораблі на Та-іну за новою партією переселенців! Але при такій ситуації… це загибель! Цей світ не пристосований для життя. Я поставлю питання про переселення на Гро-очу, хоч це й далі, ніж Рра. Гро-оча — тепла і світла планета, на ній ми зможемо знайти місця, Де нема потвор…

Сіт не закінчив фрази. До юрби переселенців повним ходом під’їхав маленький всюдихід. З нього зліз радист головного корабля. Він поспішно наблизився до Сіта.

— Що трапилося? — вигукнув астропілот.

— Сей Сіт! — хвилюючись, глухо промовив радист. — Я випадково спіймав передачу з Та-іни. Направлена передача з району архіпелагу Ма-ото. Мова йде про долю Та-іни. Передача записана на плівку. Ви можете прослухати…

— Що там? — нахмурився Сіт.

— Це неймовірно! — аж захлинувся радист. — Я не можу так передати, але здається, нам доведеться повертатися на Та-іну!..

Сіт оглянув завмерлу юрбу і крикнув:

— Друзі! Припиніть роботу. Всі до кораблів! Підніміть повалену ракету і ліквідуйте пошкодження. Чекайте наказу. Посильте захист табору!

Всюдихід заревів моторами і помчав до флагманського корабля, підстрибуючи на горбах. За хвилину Сіт був уже в командирській каюті. Радист увімкнув апарат магнітного запису. Почувся жіночий голос. Сіт, стримуючи хвилювання, слухав тривожний заклик: