Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

331] «Гекторе, вбивши Патрокла, – невже врятуватись самому 332] Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко? 333] Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший 334] Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався – 335] Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають 336] Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».

337] Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний: 338] «Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних, 339] Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв, 340] Матимеш золота й міді за це ти від мене багато: 341] Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна, 342] Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове 343] Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».

344] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

345] «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. 346] Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо 347] Рвав би із тебе й сирим пожирав би, – таке ти накоїв! 348] Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї, 349] Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший 350] Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки, 351] Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити 352] Син Дарданів Пріам, – і тоді твоя мати шановна, 353] Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, – 354] Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»

355] Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

356] «Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався 357] Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне! 358] Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене 359] В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний 360] Вб'ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий».

361] Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила, 362] Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда, 363] З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу, 364] А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:

365] «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як 366] Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»

367] Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа 368] Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми, 369] Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські 370] І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню 371] Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути. 372] Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:

373] «Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м'якший, 374] Аніж коли на човни до нас полум'я кидав палюче!»

375] Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти. 376] Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий, 377] Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:

378] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі! 379] Нині, коли мені вічні богове дали подолати 380] Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом, 381] Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно, 382] Що у троян тих на думці і що вони мають робити – 383] Чи покидать по загибелі Гектора місто високе, 384] Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає. 385] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце? 386] При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання, 387] Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими 388] Перебуваю і поки мене мої носять коліна.

389] Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати, 390] Свого товариша любого й там пам'ятатиму завжди! 391] Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське, 392] До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо. 393] Слави сягли ми великої – Гектор поліг богосвітлий, 394] Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»

395] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне: 396] Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля 397] В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі, 398] До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись. 399] На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши, 400] Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли. 401] Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось 402] Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна, 403] В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу 404] Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї. 405] Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина 406] Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши 407] Світлу намітку свою, виривать почала свої коси. 408] Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо 409] Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту. 410] Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока 411] Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала. 412] Ледве стримать старого могли, що в нестямі шаленій 413] Вийти із міста крізь браму Дарданську кудись поривався. 414] В бруді дорожнім валяючись, всіх наоколо благав він, 415] Кожного з них на ім'я називаючи в тузі жалобній:

416] «Друзі, пустіть! Не журіться ви мною, дайте із міста 417] Вийти мені і мерщій до човнів перебігти ахейських! 418] Там нечестивого буду благати злочинного мужа, 419] Може, хоч роки мої пошанує й на старість нещасну 420] Зглянеться? Тож і на нього такий же старий дожидає 421] Батько Пелей, що родив його й викохав всім на загибель 422] Людям троянським, найбільше ж із них на горе для мене – 423] Скільки синів у квітучому віці моїх повбивав він! 424] Та ні за кого, хоч всіх мені жалко, я так не журюся, 425] Як за одного, що жаль за ним вгонить мене до Аїду, – 426] Гектора любого! Чом на руках не помер він у мене? 427] Слізьми тоді і риданням наситили б ми своє серце – 428] Матінка, що породила його, бідолашна, і сам я!»

429] Мовив крізь сльози він так, і плакали з ним городяни. 430] Заголосила у тузі гіркій між троянок Гекуба:

431] «Сину мій, нащо бездольній у муках нестерпних без тебе 432] Жити мені! І днями й ночами по цілому місту 433] Гордістю був ти моєю, був захистом нашій твердині, 434] Нашим троянам усім і троянкам, які, наче бога, 435] Теж шанували тебе, великою славою був їм, 436] Поки ти жив. Але доля і смерть тебе нині настигли!»

437] Мовила так у сльозах. Дружина ж не знала, що сталось 438] З Ректором. Ще не прийшов-бо вісник до неї правдивий, 439] Щоб сповістить, що за муром поліг її муж біля брами. 440] В дальнім покої високого дому багряну тканину 441] Ткала подвійну вона, в ній гаптуючи квіти взористі. 442] В домі вона на вогонь пишнокосим звеліла служницям 443] Мідний поставить великий триніг, щоби вчасно готова 444] Ректору тепла купіль була, тільки-но вернеться з бою. 445] їй не спадало й на думку, дурній, що яке тут купання, – 446] Ректора вбила руками Ахілла богиня Афіна. 447] Зойки почула вона й голосіння сумне біля вежі, 448] Й тілом усім затремтіла, і човник із рук її випав. 449] До пишнокосих служебниць вона тоді знову звернулась:

450] «Дві хай зі мною ідуть. Побачити треба, що сталось. 451] Голос свекрухи шановної чую, і серце у грудях 452] Б'ється, аж вискочить хоче до уст, аж коліна у мене 453] Гнуться, – лихо якесь над синами Пріама нависло. 454] Хай ці слова не досягнуть до вух, але вельми боюся, 455] Щоб могутньому Ректору нині Ахілл богосвітлий 456] До Іліона шляху не відтяв і, рівниною гнавши, 457] Згубного шалу й безтямної зваги навік не позбавив. 458] Не дожидає-бо ворога Ректор, сховавшись у натовп, 459] А виступає вперед, у відвазі ніхто з ним не рівний».

460] Мовивши так, із покоїв побігла вона, як менада, 461] З трепетом серця, й за нею слідом поспішали служниці. 462] Щойно дісталась до вежі й мужів, що юрбою стояли, 463] Вибігла швидко на мур і побачила здалеку тіло 464] Мужа, від міста нещадно волочене. Бистрії коні 465] Мужа її волокли до ахейських човнів глибодонних. 466] Темної ночі імла повила їй зволожені очі, 467] Навзнак, зомлівши зненацька, упала вона непритомна. 468] Світлу пов'язку зірвала з чола свого й плетену сітку 469] Із обручем і від себе далеко відкинула й бинду, 470] І покривало, що в дар їй дала золота Афродіта 471] Днини тієї, як Ректор повів її шоломосяйний 472] Від Етіона, численні віддавши за неї дарунки. 473] Та навколо ятрівки й зовиці її оточили 474] Й ледве живу її, в серце уражену, спільно тримали. 475] А як лише опритомніла, й дух в її серце вернувся, 476] Гірко вона заридала і мовила серед троянок:

55
{"b":"102002","o":1}