810] «Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв 811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім. 812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв. 813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні 814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати. 815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто, 816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде. 817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою, 818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним, 819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли, 820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста».

821] Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся 822] Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські, 823] Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:

824] «Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю! 825] Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса 826] Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився, 827] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, – 828] Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї, 829] Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш 830] Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне 831] Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш 832] Жиром і м'ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв».

833] Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися 834] З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало. 835] З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги 836] Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих. 837] Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.

1] Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, – 2] От він Асклепія синові слово промовив крилате:

3] «Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться! 4] Крики бійців молодих голоснішають під кораблями. 5] Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся, 6] Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда– 7] Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві. 8] Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву».

9] Мовивши так, він, окутий майстерна блискучою міддю, 10] Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина, 11] Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву. 12] Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді. 13] Вийшов з намету і раптом – діло побачив негідне, – 14] Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться 15] Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські. 16] Наче широке, глухими рябіючи брижами, море, 17] В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування, 18] Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї, 19] Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, – 20] Так і старець поважний у серці своєму вагався 21] Поміж двох рішень – податись до лав бистрокінних данаїв 22] Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду. 23] Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще 24] Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі, 25] Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла 26] Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.

27] Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса, 28] Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.

29] Втрьох – Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон. 30] Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря 31] їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу 32] Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували. 33] Хоч і широке було узбережжя, але умістити 34] Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям. 35] Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки, 36] Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч. 37] Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, – 38] Втрьох вони йшли, на списи опираючись^-серцем у грудях 39] Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся 40] Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським. 41] Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:

42] «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв! 43] Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний? 44] Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор, 45] Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши, 46] Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше, 47] Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває. 48] Так він тоді говорив, і це ось збувається нині. 49] Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї, 50] Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене 51] І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись».

52] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний: 53] «Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть 54] Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити. 55] Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали 56] Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним. 57] Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно 58] Б'ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся, 59] Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї, 60] Так без розбору їх б'ють, і крики аж неба сягають. 61] Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу, 62] Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись 63] Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати».

64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон: 65] «Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють, 66] Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно, 67] Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї 68] Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, – 69] То всемогутньому Зевсові так до вподоби – безславну 70] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським. 71] Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв, 72] Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних, 73] Він відзначає, а нам і силу зв'язав він, і руки.

74] Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я: 75] Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя, 76] Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо 77] Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна 78] Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають 79] Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші. 80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі. 81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати». 82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий: 83] «Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде? 84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних 85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких 86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив 87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем. 88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою, 89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали? 90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь 91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа, 92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову, 93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська, 94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю. 95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти. 96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової 97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше 98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають, 99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв 100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море, 101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять. 102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!» 103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон: 104] «О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким 105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв 106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі. 107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу – 108] Чи молодий, чи старий, – послухаю кожного радо». 109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний: 110] «Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки 111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене, 112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший. 113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, – 114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна. 115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, – 116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, – 117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком 118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.