119] На колісницях швидких із рівнини уже утікали. 120] Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі 121] Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів: 122] Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі 123] При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись. 124] Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком 125] Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї 126] Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать. 127] О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало 128] Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів. 129] Був з них один – Поліпет, могутливий син Пірітоя, 130] Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний. 131] Перед високою брамою поруч стояли обидва, 132] Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах, 133] Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями, 134] Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням. 135] Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу, 136] Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій. 137] Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши, 138] Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень, 139] Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста, 140] Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм. 141] Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв 142] Запал будили за валом свої кораблі боронити. 143] А як побачили ті, що на вал натискають трояни, 144] Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати, 145] Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву, 146] Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши 147] Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч, 148] В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо, 149] Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів 150] Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою. 151] Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали, 152] Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято, 153] На вояків угорі й на свою покладаючись силу. 154] Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно, 155] Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети, 156] І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини 157] З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі, 158] Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, – 159] Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв 160] Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого 161] Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті. 162] Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив 163] Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:

164] «Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось 165] Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї 166] Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних! 167] Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі, 168] Що при дорозі в скалі кам'яній собі гнізда будують 169] І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть, 170] А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, – 171] Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами 172] Зрушити, поки поб'ють ворогів чи самі там поляжуть!»

173] Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити: 174] Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

175] Інші бійці перед брамами іншими билися боєм. 176] Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати. 177] Бій кам'яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте 178] Полум'я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї 179] Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом 180] Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям. 181] Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали. 182] От Перітоя відважного син Поліпет премогутній 183] Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши. 184] Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп 185] Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров'ю 186] Перемішало Дамантові, й запал його зупинило. 187] Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена. 188] А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха, 189] Що Антімахів був син, – йому в пояс він спитсм утрапив. 190] А після того відгострений вихопив меч свій із піхов, 191] Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата 192] У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю. 193] А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста – 194] Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

195] В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих, 196] Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним, 197] Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням 198] Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити. 199] Та завагались вони, перед ровом широким спинившись. 200] Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом 201] Птах із'явився, орел, що високо в небі ширяє, – 202] В пазурах ніс він потвору скривавлену, – змій величезний 203] Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі. 204] Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом 205] В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю 206] Кинув на землю його, між троянського війська вронивши, 207] Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув. 208] Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія

209] Перед собою – знамення егідодержавного Зевса. 210] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

211] «Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть 212] Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу 213] Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен 214] В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу! 215] Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається. 216] Далі не йдімо перед човнами з данаями битись. 217] Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським 218] Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч 219] Птах із'явився, орел, який високо в небі ширяє, – 220] В пазурах ніс він потвору скривавлену, – змій величезний 221] Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому 222] Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу. 223] Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські 224] Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї, 225] Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку, 226] А багатьох за собою покинем троян, що ахеї 227] Гострою міддю поб'ють, кораблі захищаючи власні. 228] Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею 229] Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди».

231] «Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби! 232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово. 233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив, 234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали! 235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління 236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши; 237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим 238] Птахам, – на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить, 239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить, 240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє. 241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса: 242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає. 243] В нас-бо найкраще знамення одне – захищати вітчизну. 244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття? 245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми 246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, – 247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового. 248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа 249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати, 250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».

251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили 252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний 253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю 254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям 255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу. 256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни 257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались, 258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці, 259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї 260] Глибоко в землю забили, – найперші підвалини вежам. 261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські 262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця. 263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці, 264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.