56] «Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще 57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем, 58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає? 59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда 60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич. 61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв, 62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я. 63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж 64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду. 65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем, 66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях. 67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто 68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше 69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям, 70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі 71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь, 72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне 73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!»
74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея, 75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї. 76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон 77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:
78] «Друзі, герої данаї, соратники бога Арея! 79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже 80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити. 81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути 82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця. 83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно 84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте. 85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили 86] І докоряли не раз. Але не моя то провина, 87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна. 88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали 89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно. 90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням. 91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум 92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить 93] Ними вона по землі, по головах людських прямує 94] Й розум затемнює в них, – із нас одного вже впіймала. 95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший, 96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса 97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала 98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені 99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах. 100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:
101] «Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині! 102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій: 103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів, 104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде, 105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!» 106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера: 107] «Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться. 108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю, 109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді 110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона, 111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї».
112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив, 113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом. 114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу, 115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає 116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея. 117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила. 118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,
119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши. 120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:
121] «Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце. 122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має. 123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея, 124] Парость твоя* – не зле він аргеями правити буде».
125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем. 126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих, 127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся, 128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо 129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба 131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи. 132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина, 133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив. 134] Так же і я, – коли шоломосяйний Гектор великий 135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами, 136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила. 137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум, 138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп. 139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою. 140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши 141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий. 142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш, 143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив 144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую».
145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
146] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний! 147] Як ти захочеш – віддать, як належить, мені подарунки 148] Чи при собі їх затримать – це справа твоя. Та згадаймо 149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти 150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло. 151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла, 152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом. 153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає».
154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
155] «Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле, 156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв 157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна 158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих 159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу. 160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям 161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини. 162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця, 163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!
164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової, 165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить 166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна. 167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили, 168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами; 169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби 170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового. 171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати 172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон 173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські 174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би. 175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа 176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні, 177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває. 178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце, 179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує 180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить. 181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде, 182] Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві 183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив». 184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон: 185] «З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде. 186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо. 187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе. 188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи 189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне. 190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів 191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим. 192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити. 193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв, 194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора 195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять. 196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв 197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю». 198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 199] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний! 200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти, 201] Перепочинок коли у битві кривавій настане, 202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце. 203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав 204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу. 205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того, 206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле 207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця, 208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.
