— Прудкі кози бувають! — поважно мовив пан Заглоба.

Подальшу розмову перебив пан Богуш, котрий, влетівши кулею і ледве встигнувши поцілувати Басі руку, заходився кричати:

— А щоб цього Аз’ю чорти взяли! Я всеньку ніч очей не стулив, побий його грім!

— Чим же Аз’я перед твоєю милостю завинив? — запитала Бася.

— Хочете знати, панове, що ми вчора робили?

І пан Богуш, витріщивши очі, обвів усіх трьох поглядом.

— Що?

— Історію творили! Бог свідок, я не брешу! Історію!

— Яку історію?

— Речі Посполитої. Він — просто великий чоловік. Сам пан Собеський здивується, коли я йому проекти Аз’ї викладу. Він великий чоловік, ваші милості, повторюю. На жаль, більше не можу сказати, — ви б теж роти пороззявляли, як і я вчора. Одне лише скажу: якщо задумане йому вдасться, він бозна-як високо злетить!

— Наприклад? — поцікавився пан Заглоба. — Гетьманом стане?

Пан Богуш узявся руками в боки.

— Отож-бо! Саме гетьманом! Ех, жаль, не можу більше сказати... гетьманом стане, і квит!

— Собачим, чи що? Чи, може, за волами ходитиме? Чабани теж своїх гетьманів мають! Тьху! Що ти правиш, ваша милость, пане підстолію? Те, що він Тугай-беєвич, знаємо, ну й добре! Та якщо він гетьманом стане, то ким же я стану, ким стане пан Міхал, та й ти сам, пане підстолію? Не інакше, як після Різдва станемо трьома волхвами, діждавшись зречення Каспара, Мельхіора і Балтазара. Мене, щоправда, шляхта хотіла зробити рейментарем — я тільки з приязні цим званням панові Павлу******** поступився, — але твої, пане підстолію, передбачення, бігме, не вкладаються у голові!

— А я тобі, пане Заглобо, повторюю, що Аз’я — великий чоловік!

— Казала ж я! — вигукнула Бася, обертаючись до дверей, — на порозі цієї миті саме з’явилася решта гостей.

Першими увійшли пані Боска із блакитноокою Зосею, а за ними й пан Нововейський з Евкою, яка після безсонної ночі здавалася ще свіжішою і привабливішою, аніж зазвичай. Спала вона тривожно, бо у дивних снах перед нею постав Аз’я, ще вродливіший і наполегливіший, аніж колись. У Еви на згадку про ці сни кров ударила в обличчя: їй видалося, що кожний може легко прочитати все у її очах.

Проте ніхто не звертав на неї уваги. Усі почали вітатися з дружиною коменданта, і відразу ж пан Богуш заходився наново розповідати, який великий Аз’я і для яких великих справ покликаний, а Бася тішилася, що й Ева, і пан Нововейський це чують.

Старий шляхтич, зрештою, встиг охолонути після першої зустрічі з татарином і тримався спокійніше. І холопом своїм того більше не називав. Правду кажучи, відкриття, що Аз’я — татарський князь і син Тугай-бея, і на нього справило неабияке враження. Тепер він, затамувавши дух, слухав розповіді про надзвичайну відвагу молодого татарина і про те, що сам пан гетьман доручив йому таку важливу місію, як повернення на службу до Речі Посполитої усіх липеків і черемисів. Часом навіть панові Нововейському здавалося, що йдеться про когось іншого, — так виростав у його очах Аз’я, перетворюючись на особистість воістину незвичайну.

А пан Богуш щоразу повторював із таємничим виглядом:

— Це ще дрібниці у порівнянні з тим, що на нього чекає, тільки про це говорити не можна!

Коли ж хтось із сумнівом похитав головою, крикнув:

— Є двоє великих людей у Речі Посполитій: пан Собеський і оцей Тугай-беєвич!

— Боже милостивий! — промовив нарешті знетерпеливлений пан Нововейський, — князь він чи не князь, тільки ким же він може стати у Речі Посполитій, не будучи шляхтичем? Шляхетської грамоти він поки що не має.

— Пан гетьман йому десять таких грамот видасть! — вигукнула Бася.

Панна Ева слухала ці нахваляння із примруженими очима і з прискореним биттям серця. Важко сказати, чи змусив би так гаряче битися її серденько бідний і невідомий Аз’я, як це зробив Аз’я-рицар і в прийдешньому великий чоловік. Але блиск його слави підкорив панну Нововейську, а від давніх споминів про поцілунки й свіжих снів дівоче тіло проймав солодкий дріж.

«Такий великий, такий славетний! — думала Ева. — Не дивно, що гарячий, як вогонь».

******** Йдеться про Павла Сапегу, воєводу віленського й великого литовського гетьмана. (Прим. автора).

c761341cd2edb82010b0026d

Розділ ХХХ

Того самого дня Бася заходилася випитувати татарина. Попереджена чоловіком про дику вдачу Аз’ї, дотримуючись його порад, вона хотіла почати здалеку. Та ледве він постав перед нею, враз усе й виклала:

— Пан Богуш каже, що ти, милостивий пане, із знатних, але я гадаю, що й найзнатнішому кохати не заказано.

Аз’я примружив очі й схилив голову.

— Маєш слушність, милостива пані! — відповів він.

— Із серцем воно так: раз, і все!

Сказавши це, Бася струснула своїм світлим волоссям, закліпала очима, усім виглядом показуючи, що вона й сама на цьому знається і сподівається, що він її зрозуміє.

Аз’я підвів голову, охопив поглядом її чудову постать. Ніколи ще не здавалася вона йому такою заворожливою, як зараз: рум’яне дитяче личко, повернене до нього, сяяло усмішкою, оченята випромінювали жвавість і допитливість.

Та чим невиннішою вона здавалася, тим звабливішою була, тим сильніше кохання огортало Аз’ю. Він упивався пристрастю, як вином, віддаючись одному бажанню — відбити її у чоловіка, викрасти, тримати вічно у себе на грудях, устами притиснутися до її уст, руки відчути сплетеними у нього на шиї — і кохати, кохати до безтями, хай би й довелося загинути самому або з нею вкупі.

Від такої думки цілий світ закружляв у нього перед очима. Нові й нові бажання виповзали з печер душі, як змії з гірських ущелин. Але це був чоловік залізної волі, і він сказав собі: «Не час іще» — і тримав своє дике серце на аркані наче необ’їждженого коня.

Він стояв перед нею з холодним обличчям, хоч губи й очі його горіли, і бездонні зірниці виражали те, про що мовчав стиснутий рот.

Але Баська — душа її була чиста, як вода у джерелі, та й думки геть іншим заклопотані — зовсім не розуміла тієї мови. Вона думала, що б таке ще сказати татарину, і, нарешті, піднявши пальчика, зауважила:

— Не один носить у серці приховане почуття і не сміє відкритися, а признайся він, то й про щось приємне довідався б.

Обличчя в Аз’ї потемніло. Шалена надія спалахнула блискавкою, але він ураз опам’ятався і запитав:

— Про що ви, ваша милость, хочете сказати?

А Бася на це:

— Інша б не стала церемонитися, адже жінки бувають нетерпеливі й нерозважливі, та я не така. Допомогти я залюбки б допомогла, але конфіденції відразу не жадаю. Скажу тільки, милостивий пане, тобі так: ти не ховайся, а приходь до мене хоч би й щодня, я вже і з чоловіком про це домовилась. Поволеньки звикнеш і зрозумієш, що я тобі добра зичу, і що випитую не заради цікавості, а лишень із співчуття, а позаяк допомогти хочу, то у твоїх почуттях, милостивий пане, маю бути впевнена. А втім, тобі першому треба про них розповісти: як мені признаєшся, то і я, може, щось скажу.

Тугай-беєвич відразу збагнув, якою марною була надія, котра сяйнула йому в голові, здогадався, що йшлося про Еву Нововейську, і прокляття усій родині, які роками накопичувалися у мстивій душі татарина, вже ладні були зірватися у нього з уст. Ненависть полум’ям спалахнула в ньому, тим більша, що хвилину тому його тішило зовсім інше почуття. Та він умить опанував себе. Не лише силою волі володів Аз’я, а й східною підступністю теж. І тому збагнув ураз, що, бризнувши отрутою на Нововейських, він позбудеться прихильності Басі й усякої можливості бачитися з нею. З другого боку, він не в змозі був перебороти себе, принаймні зараз, і супроти волі збрехати коханій, що він любить іншу.

Відчуваючи душевне збентеження і невдавані муки, він припав зненацька до Басиних ніг і, цілуючи їх, сказав так:

— Віддаю душу вашій милості, у руки вашої милості віддаю долю свою. Нічого іншого не робитиму, крім того, що ваша милость мені накаже! Робіть зі мною, що хочете! У муках і скорботі перебуваю я, нещасний! Зжальтеся наді мною, ваша милость! Хай би навіть довелося зложити голову!