— Ти мені повідомив приємну новину. Так тобі добре пощастило!

— І не лише в цьому, бо я у Курляндії8, на самісінькому кордоні зі Жмуддю, зустрів однофамільця, котрий мене прийняв за сина, гербом своїм обдарував і спадок передав. Живе він у Свентей, у Курляндії, але й тут має невеликий маєток, Шкуди, який він на мене записав.

— Нехай Бог тобі допомагає! То ти, либонь, і воювати покинув?

— Якщо тільки знадобиться, я хоч зараз готовий. Вже й сільце в оренду передав, а тут нагоди чекаю.

— Ну ти й зух! Чисто як я замолоду, хоч ще й сьогодні бадьорість у тілі відчуваю. Що у Варшаві поробляєш?

— Приїхав депутатом на сейм.

— Матір Божа! Та ти, я бачу, вже справжнісінький поляк!

Молодий рицар усміхнувся.

— Душею я поляк, а це, мабуть, найважливіше.

— Одружився?

Кетлінг зітхнув.

— Поки що ні.

— А треба було б. Та постривай! Може, ти й досі за Оленькою Білевич зітхаєш?

— Якщо тобі й про це, ваша милость, відомо, хоч я гадав, що це тільки моя таємниця, то знай, не маю я поки що іншого предмета для зітхань...

— Заспокойся, голубе! Вона ось-ось маленького Кмитиця світу подарує. Дай собі спокій! Невдячне це діло зітхати за тією, котра давно вже у мирі й злагоді з іншим живе. Скажу тобі правду, це смішно...

Кетлінг підніс журливі очі до неба.

— Я тільки сказав, що поки щo іншого предмета не маю!

— Не бійся, матимеш! Оженимо ми тебе! З власного досвіду знаю, що в коханні зайва вірність тільки прикрощів додає. Я теж свого часу був вірний, як Троїл9, а вже стільки натерпівся, стільки добрих партій пропустив!

Дай Боже кожному такої бадьорості, як у вашої милості в такі поважні роки!

— Жив завше скромно, тому жодна кісточка у мене не болить! Де ти зупинився, чи знайшов собі помешкання?

— Садибка у мене в Мокотові, добра й зручна, я після війни її поставив.

— От щасливчик! А я відучора по всенькому місту гасаю, і марно.

— Отакої! Добродію, зроби мені ласку, їдьмо до мене! У дворі, окрім будинку, є флігель і стайня. Знайдеться місце і для челяді, і для коней.

— Мабуть, небо мені тебе послало, не інакше.

Кетлінг сів у воза, і вони поїхали.

Дорогою Заглоба розповідав йому про біду, що сталася з паном Володийовським, а Кетлінг, уперше почувши про це, у відчаї ламав руки.

— Твоя новина і для мене ніж гострий, — нарешті вимовив він. — Можливо, ти й не знаєш, ваша милость, як ми з ним останнім часом приятелювали. У Пруссії разом фортеці брали, шведські гарнізони викурювали. З паном Любомирським воювали і в Україну ходили, вже після смерті князя руського воєводи, під орудою коронного маршала Собеського. Одна кульбака нам за подушку правила, з однієї миски їли, Кастором і Полуксом нас називали. І аж тоді, коли Міхал по панну Борзобогату на Жмудь поїхав, час separationis******** настав, але хто міг подумати, що сподівання його, як стріла на вітрі, такими швидкоплинними будуть.

— Нема нічого постійного у цій юдолі смутку, — відповів пан Заглоба.

— Нічого, опріч справжньої приязні.... Добре було б розвідати, де він тепер. Може, коронний маршал щось підкаже, він Міхала як рідного сина любить. А якщо ні, то сюди виборці з усіх усюд поприїздили. Бути не може, щоб ніхто нічого про такого славного рицаря не чув. Я вам, добродію, чим зможу допоможу. І для брата рідного не зробив би більше.

Отак, бесідуючи, дісталися вони й Кетлінгової садиби, у якій стояв добротний будинок. Там було і багате оздоблення, і чимало коштовних речей — і куплених, і трофеїв усіляких. А вже зброї — добірна колекція. Пан Заглоба, побачивши її, аж розчулився і сказав:

— Ого! Та ти, мосьпане, можеш і двадцять осіб помістити. Як же мені пощастило тебе зустріти! Я міг би і в пана Антонія Храповицького10 зупинитися, він мій давній знайомий і приятель. І Паци11 мене до себе запрошували, вони супроти Радзивіллів людей збирають, але я тобі перевагу віддав.

— Чув я від виборців литовських, — мовив Кетлінг, — що саме тепер, коли до Литви черга дійшла, головою сейму хочуть пана Храповицького призначити.

— І слушно. Чоловік він чесний, судить тверезо, може, трохи занадто. Для нього згода найважливіша. Так і дивиться, як би когось із кимось помирити. А це річ марна. І все-таки, скажи мені щиро, що ти думаєш про Богуслава Радзивілла.

— Відтоді, як татари Кмитиця мене під Варшавою у полон захопили, чути про князя не хочу. Службу свою я покинув і більше про неї клопотати не стану — сила у князя велика, проте людина він зла й підступна. Надивився я на нього вдосталь, коли він у Таурогах на чесноту цього янгола, цього небесного створіння замірявся.

— Якого небесного? Чоловіче, що ти кажеш! Вона з тієї самої глини, що й решта, виліплена і, як будь-яка інша фаянсова посудина, розбитись може. А втім, мені до неї байдуже, не про неї йдеться!

Заглоба враз побагровів і витріщився від гніву.

— Подумати тільки, ця шельма — депутат!

— Про кого ти? — здивовано запитав Кетлінг, у якого Оленька досі була на думці.

— Та про Богуслава Радзивілла! Але ж перевірка повноважень навіщо? Послухай, ти ж і сам депутат, можеш цю матерію зачепити, а вже я завторую тобі зверху, не бійся! На нашому боці закон, а вони його обійти хочуть, ну що ж, можна й серед арбітрів смуту влаштувати, ще й таку, що кров проллється.

— Не починай смути, ваша милость, Христом-Богом благаю. Матерію цю я зачеплю, це слушно, але боронь Боже на сеймі посіяти смуту.

— Я і до Храповицького піду, хоч він мазун, лемішка, а жаль. Від нього, як від майбутнього голови сейму, багато що залежить. Я і Паців на князя нацькую. Про всі його шахрайства розкажу привселюдно. Адже чув я дорогою, що цей пройдисвіт у королі мітить!

— До повного занепаду має дійти народ, та й не заслуговує на інше, якщо обере собі такого короля, — відповів Кетлінг. — А тепер, мосьпане, відпочинь добре, а згодом якогось дня навідаємося до пана коронного маршала, — може, щось про Міхала дізнаємось.

******** Краса й гордість (лат.).

******** А н к е р о к — дерев’яне барильце місткістю від 16 до 50 літрів.

******** Гуляння (лат.).

******** Для спільного добра (лат.).

******** Розлуки (лат.).

c761341cd2edb82010b0026d

Розділ ІV

За кілька днів відкрився сейм, скликаний у період безкоролів’я, на якому, як і передбачав Кетлінг, жезл голови був вручений панові Храповицькому, тодішньому підкоморію смоленському, що згодом став воєводою вітебським. Ішлося про визначення дня виборів і призначення найвищої ради. Інтриги різних сторін у подібних справах означали не вельми багато, і тому здавалося, що сейм відбудеться мирно. Проте від самого початку спокій був порушений перевіркою виборчих повноважень. Коли депутат Кетлінг засумнівався у виборчих повноваженнях пана бельського писаря і його приятеля князя Богуслава Радзивілла, із натовпу арбітрів відразу ж пролунав потужний бас: «Зрадник! Чужим панам служить!» Цей голос був підхоплений іншими, їхній приклад наслідував дехто із депутатів, і несподівано сейм розпався на дві ворожі партії: одна хотіла позбавити бельських депутатів виборчих повноважень, друга ревно їх захищала. Довелось удатися до суду, який залагодив справу, визнавши повноваження Радзивілла законними.

І все-таки для князя конюшого це був тяжкий удар: одне те, що хтось посмів засумніватися у його повноваженнях, coram publico******** заявив про його зраду і віроломство під час останньої війни зі шведами, зганьбивши перед усією Річчю Посполитою, вибило у честолюбця ґрунт із-під ніг.

Правду кажучи, він сподівався на те, що, коли прибічники Конде12 схопляться з прихильниками Нейбурга й Лотарингії, не беручи до уваги всякої дрібноти, вибір депутатів упаде на свого співвітчизника.

Пиха й підлабузники нашіптували йому, що таким співвітчизником може бути тільки він, великий розумник, що має могутній і високий рід, доблесний рицар, інакше кажучи, він і ніхто інший.