Після року надзвичайно напруженої, але плідної праці він реалізував свій творчий задум, виснажений п’ятирічним творчим марафоном — (також трагічними обставинами в особистому житті — безнадійною боротьбою за життя коханої Марії та її смертю 19 жовтня 1885 р.). Результатом цих п’яти плідних років стали три обсягові історичні романи у тринадцяти томах, об’єднані в вагомий цикл польської історичної романістики. Сенкевичу вдалося піднятися до вершини свого неперевершеного епічного таланту та вписати свої твори в скарбницю світової літератури.
Під час написання роману, автора супроводжувало чимало цікавих подій. Наприклад, під час роботи над твором, який на той час уже мав розголос у пресі, він несподівано дізнався, що якась пані Романова-Водзіцька мала намір написати роман-конкурент про Володийовського і звернулася до Сенкевича з проханням (за посередництвом його родички Ядвіги Янчевської) допомогти у пошуку ... історичних матеріалів. На це Сенкевич із властивою йому іронією радив пані Водзіцькій звернутися до героїчних вчинків та сміливої втечі з полону з турецьких галер Марека Якимовського, який так само «гідний» літературного опрацювання. Можливо, тут ішлося про Якуба Кіміковського, який 9 років перебував у поганській неволі, а його життєву історію описав поет Мартин Пашковський у досить обширному польськомовному стародруку «Турецькі діяння» (1615 р.)
Незабаром з’явилися нові виклики, пов’язані з ключовими жіночими образами твору, зокрема Басею Володийовською, відкриттям письменником реальної долі історичної дружини Володийовського – Кристини Єзьорковської, яка на момент одруження з Володийовським уже тричі мала статус удови. Про це Сенкевич, приступаючи до написання роману, не знав. Письменник, напрочуд чутливий до правдивості історичного матеріалу, довго роздумував, наскільки історично достовірно зобразити життєпис головного героя твору. Професор Тарновський радив змінити всю концепцію Басі і «переписати» майже готову частину роману! Можливо, ми зобов’язані мудрості краківського вченого, за порадою якого від історичного прототипу Кристини Єзьорковської одна з головних героїнь твору успадкувала лише дівоче прізвище та грайливе прізвисько «вдова трьох чоловіків». Ім’я Кристини Єзьорковскої знайшло відображення відразу в двох образах героїнь роману «Пан Володийовський» — в образах Кристини Дрогойовської і Басі Єзьорковської.
Єжи Володийовський, сорокадворічний на той час холостяк, знайшов свою рятівницю в особі дочки сусіда пана Єзьорковского. Кристина, так звали благодійницю гордого, але бідного Володийовського, встигла поховати вже трьох чоловіків. Після чергової жалоби знову вийшла заміж за войовничого сусіда. Бася Езьорковська, мила, смілива, названа в книзі «козачком», за винятком прізвища — персонаж, породжений фантазією Сенкевича. Справжня дружина Володийовського була жінкою розважливою, корисливою і, як свідчать сучасники, не дуже відданою своєму чоловікові. Тому у письменника відбувся невимушений інцидент із «вдовою чотирьох чоловіків» (адже невідома історична пані Володийовська після смерті чоловіка невдовзі знову стояла на весільному рушнику).
Генрик Сенкевич у зображенні історичних подій провадив далі традиції попередників, зокрема Юзефа Ігнація Крашевського. Так, наприклад, можна виявити паралелі між Марeком Собiюхою, персонажем з роману Крашевського «Королівські сини», і Заглобою, персонажем трилогії Г. Сенкевича. Іншим джерелом історичних відомостей для письменника послужили шляхетські мемуари Яна Хризостома Пасека.
Історичну основу останнього роману трилогії становить війна Речі Посполитої з Османською імперією у XVII столітті. Сенкевич детально описував війни між Польщею і Туреччиною, зокрема змалював битви, в яких брав участь Ян Собеський (що перебував у приятельських стосунках із Іваном Сірком) та зображував якраві перемоги полководця, наприклад, під Хотином (1673 року). Читач став свідком подій, що відбувалися всередині Польщі, зокрема політичних інтриг, пов’язаних з обранням короля Міхала Вишневецького та його правлінням. Остання частина трилогії присвячена долі «малого лицаря», улюбленого героя автора, який (як і незрівнянний Заглоба) промандрував крізь усі частини трилогії, однак перебував завжди ніби на другому плані. Проте врешті настав час стати і йому головним героєм окремого роману. Естетика, своєрідний шарм, особливості наративної стратегії роману відрізняють його від попередніх шедеврів: «Вогнем і мечем» (1883–1884) та «Потоп» (1884–1886). Цей роман різниться від попередніх також своєрідністю художньої концепції та жанрової структури, відмінної настроєвості й ідеологічного спрямування. Фабула твору сповнена катастрофізму, низки трагічних моментів, відчуття незворотнього лиха. Цей настрій супроводжує читача з перших сторінок роману. Новаторство роману простежується також у площині наративу та динамічної фабули.
Середина XVII ст. — для Речі Посполитої час жорстоких і кривавих подій. Економічний занепад країни супроводжувала криза політичного устрою і соціальних відносин. Феодальна експлуатація селянства, позбавленого елементарних прав, досягла крайніх меж. Центральна влада була суттєво обмежена й ослаблена. Внутрішню слабкість Речі Посполитої супроводжувало і погіршення її становища на міжнародній арені. Далися взнаки згубні наслідки польської феодальної експансії на Схід. Швеція використовувала внутрішні негаразди і поразки Речі Посполитої. На півдні відновила військові дії Туреччина. Новоутворена Прусська держава стала для поляків ще однією загрозою ззовні. Постійні війни ослабили країну, особливо постраждали міста, настав критичний час для польської культури — матеріальної і духовної. Речі Посполитій довелося змиритися з втратою значної частини своїх територій, зокрема споконвічно польських земель на півночі і заході країни.
«Пана Володийовського» можна окреслити як абсолютно новий жанровий різновид в історії польської романістики. Завдяки шедеврам епічної майстерності, а саме у «Вогнем і мечем», «Потопі», де він досягнув найвищого рівня літературного хисту, Сенкевич зумів відповісти на особливо чутливі художні очікування читачів та отримати схвальні рецензії вимогливих критиків. Він створив твір, що виразно відрізняється від попередніх, містить багато новаторських елементів, зокрема автор модифікував відомі мотиви, піддав їх художній стилізації, додав елементи гумору та іронії.
Роман «Пан Володийовський» складається із трьох окремих сюжетних ліній, події яких об’єднані просторово змінними характеристиками, що можуть створювати окремі розлогі епізоди — зокрема варшавський і кам’янецький. Ці частини об’єднані прологом та подвійним завершенням — сценою поховання й Великим епілогом до «Трилогії».
На відміну від двох попередніх романів циклу — героїко-лицарських епосів «дороги», заснованих на мотивах безперервного руху, природи, боротьби в дорозі, тут відбувається подолання перешкод, героїчних битв у символічному просторі (Кам’янець-Подільський як героїчна Троя поляків).
Потужними у творі є мотиви, що нагадують засади романтичного роману з його екзотикою аркадійського простору, ретроспективними спогадами про трагічні події минулого (спогади Мушальського, священика Камінського, Ненашинця), воєнні поразки, дику, приховану пристрасть, викрадення, «татарські сватання», зраду, штурм, вбивства та жорстоку помсту (помста Нововейському).
У попередніх творах циклу польський письменник здебільшого відтворював пригодницькі та воєнні перипетії Володийовського, подекуди фрагментарно зображуючи його поразки на любовному фронті. У однойменному ж романі Пан Володийовський — єдиний серед головних героїв «Трилогії» — постає на першому плані у ролі лицаря і чоловіка — як в Іліаді — захисника приреченої на загибель польської Трої.
Кам’янець-Подільський описаний у романі досить детально і, що не менш важливо, правдиво. Зокрема, барвисто змальовано історію Хотинської битви 11 листопада 1673 p., коли коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. Сценами цієї перемоги завершив свій роман «Пан Володийовський» Генрик Сенкевич. Архітектурні складові також розкриті досить точно і легко впізнавані, що є безумовною заслугою письменника.
