26 Ян Лінкгауз (помер 1679-го) — драгунський полковник.

27 Михайло Степанович Ханенко (роки народження і смерті невідомі) — гетьман Правобережної України (1670–1674). Походив із родини багатого запорізького козака. У 1660–1669 був уманським полковником. Близько зв’язаний із керівними колами шляхетської Польщі. Підтримував гетьманів Ю. Хмельницького і П. Тетерю. Наприкінці 60-х років ХVІІ ст. почав боротьбу за владу з П. Дорошенком, який спирався на підтримку Туреччини і Кримського ханства. 1670 року польсько-шляхетський уряд призначив Ханенка гетьманом Правобережної України. Після поразки 1673 під Стеблевом і зруйнування 1674 турецько-татарським військом та загонами Дорошенка Умані, Ладижина, Лисянки й інших міст Ханенко добровільно здався лівобережному гетьманові І. Самойловичу і, діставши від царського уряду великі земельні володіння, одійшов від політики.

28 Войський я вам, чи що?.. Войський — виборний шляхтич, якому доручали підтримання порядку в повіті, воєводстві й опіку над майном і родинами шляхтичів у період перебування їх в ополченні.

29 Від часів останнього походу... Мається на увазі літньо-осінній похід 1671 року, в період якого Собеський узяв декілька міст і фортець в Україні. (Далі згадуються його епізоди: взяття Брацлава 26 серпня і битва під Кальником 21 жовтня). Через брак підкріплень гетьман не міг розвинути успіху і 1 листопада оголосив про закінчення кампанії, залишивши війська зимувати в Україні.

30 Липеки. — Так називали у Литві татар із військовополонених, котрі жили там іще з ХV ст., одержували від великих князів землі й привілеї, а натомість зобов’язані були нести військову службу. В середині ХVІІ ст. татарських хоругов на службі Речі Посполитої було 15. Перехід їх на бік Туреччини 1672 року — історичний факт, проте трохи більш як через десять років вони повернулися на попередню службу.

31 Могилів. — Мається на увазі Могилів-Подільський на Дністрі (на Вінниччині).

32 ...на турецьких галерах плавали Архіпелагом... — Тобто плавали Егейським морем.

33 ...при дворі Земовита... — Це ім’я наводиться у стародавній польській хроніці Галла Аноніма (ХІІ ст., латиною) як ім’я першого князя із династії Пястів (за легендою, її автор був селянином-стельмахом). Фантастичний родовід, на кшталт наведеного тут, був не рідкістю у шляхти.

34 Іван Дмитрович Сірко (помер 1680) — кошовий отаман Запорізької Січі. Народився у слободі Мерефі на Харківщині. Талановитий, хоробрий козацький воєначальник. Брав участь у визвольній війні українського народу 1648–1654, у боротьбі проти турецько-татарських загарбників, проти опонентів-гетьманів Виговського й Тетері. У 1658–1660 був вінницьким полковником, із 1663 багато разів обирався кошовим отаманом на Січі. Після Андрусівського перемир’я 1667, за яким царський уряд погодився на перехід Правобережної України під владу шляхетської Польщі, Сірко почав підтримувати союзника султанської Туреччини правобережного гетьмана Дорошенка, але боротьби з кримськими татарами не припиняв. 1670 Сірко порвав із Дорошенком назавжди. 1672 Сірко очолював старшинську опозицію, яка не бажала обрання Самойловича гетьманом Лівобережної України, за що, за намовою Самойловича, був засланий царатом до Сибіру. Після повернення на Січ Сірко зорганізував низку успішних походів на Кримське ханство і причорноморські турецькі фортеці, під час яких запорожці визволили з неволі чимало полонених. З іменем Сірка пов’язаний переказ про лист запорожців, у якому вони, відкидаючи вимогу підкоритися Туреччині, з дотепністю і гумором висміяли султана Магомета ІV. Цей переказ став сюжетом для відомої картини І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Похований Сірко поблизу Старої (Чортомлицької) Січі на території нинішнього села Капулівки Нікопольського району Дніпровщини.

35 Пиркалаб — начальник округу, міста у Молдовському князівстві, збирач податків.

36 Миколай Злотницький — мечник, потім хорунжий познанський, посол до кримського хана, згодом брав участь у битві під Віднем, командуючи гусарською хоругвою.

37 Ечміадзинський патріарх — тобто католикос, глава вірменогрегоріанської церкви. Анардрат — законоучитель, проповідник.

38 Кафа — так називалася тоді Феодосія.

39 ...при молодому хані... — Зміна ханів відбулася у Криму в травні 1671 року: Аадиль-Гірея, що правив із 1666 року, султан відсторонив (і зіслав у Родос), призначивши на його місце Селім-Гірея (протримався до 1678 року, правда, потім іще тричі повертався до влади), який і взяв участь у війні з Польщею.

40 Путні бояри. — Так у Великому князівстві Литовському називався військовослужилий прошарок, що був проміжним поміж «шляхетними» боярами і заможним селянством.

41 ...гетьмана самого шляхта оголосила зрадником... — Профранцузька партія, до якої належав Собеський, не змирилася з вибором Вишневецького, котрий дотримувався в політиці австрійської орієнтації (що пояснювалося його одруженням із сестрою імператора Елеонорою). Був зірваний коронаційний сейм, виникли плани детронізації Міхала й заміни його французом. Коли про це стало відомо, шляхта зажадала віддати ватажків інтриги до сеймового суду (а втім, осінній сейм 1670 року їх помилував). Поширювалися брошури, у яких серед звинувачених у зраді називався і Собеський. Пропонували позбавити його гетьманства, та він був надто популярний у війську і потрібен через воєнну загрозу. На час взяли гору примирливі тенденції. Проте явна невдачливість короля, іграшки у руках прогабсбурзьких кіл, неодержання гетьманом у 1671 році будь-якої допомоги від Варшави, зрив січнево-березневого сейму 1672 року, що не прийняв необхідних для війни ухвал, знову оживили плани невдоволених. Примас Пражмовський хотів запровадити їх у життя вже на травнево-червневому сеймі (теж зірваному), але Собеський, враховуючи складність становища, утримався від розв’язання громадянської війни. Найбільшої гостроти боротьба досягла восени: шляхетське ополчення, очолене королем, оголосило 16 жовтня під селом Голомб конфедерацію, спрямовану супроти гетьмана і профранцузьких політиків. У відповідь військо проголосило 24 листопада конфедерацію у Щебжешині. Аж наступного року воєнна необхідність примусила обидві конфедерації дійти згоди.

42 А стани? — У Речі Посполитій трьома станами, із яких складався сейм, були король і обидві палати: сенат і посольська ізба.

43 «Рака!» — Це образливе слово («нікчемна, пуста людина») наведене в Євангелії (від Матвія, розд. 5), де мовиться, що Христос велів тих, хто вживає його, судити верховним судом.

44 Готфрид Бульйонський (1060–1100) — герцог Нижньої Лотарингії, один із вождів першого хрестового походу.

45 Писар польний. — Ним був 1672 року Стефан Станіслав Чарнецький (1635–1703), небіж героя «Потопу», ревний прихильник короля Міхала, спікер Голомбської конфедерації.

46 Міхал Флоріан Жевуський (помер 1687) — львівський земський писар, згодом — учасник битви під Віднем.

47 Ян Гоженський (1620—1695) — капітан рейтарів.

48 ...сюди навесні 1651 року... — Насправді на десять років пізніше.

49 Буша у ХVІІ ст. була містечком-фортецею на Брацлавщині, неподалік від Ямполя. Відбила в лютому — березні 1654 року напад шляхетських військ, але в листопаді знову була обложена. Козаки й жителі захищалися до останнього, а коли більшість оборонців Буші полягла й замок був узятий, дружина сотника Завистного, не бажаючи іти в полон, підпалила пороховий склад.

50 ...маленький рицар одержав таку звістку... — Текст листа ґрунтується на справжньому документі: рапорті Яна Міхала Мислишевського сейму.

51 Анджей Тшебицький (1607–1679) — краківський єпископ (від 1657), сприяв 1673 року примиренню двох конфедерацій, підтримав обрання Яна Собеського.

52 Встановлено, що в розповіді Сенкевича про події 1672 року, поряд зі згаданими вище записами Маковецького, найбільше використано (починаючи з опису турецького війська, разом із подробицями оборони Кам’янця) написаний на документах твір під назвою «Кам’янецька зрада», який надрукував у січні — травні 1887 року варшавський часопис «Нива». Автором його був Антоній Юзеф Ролле (1830–1894), публіцист, історик, лікар, котрий жив у Кам’янці й цікавився минувшиною Поділля.