У «Пані Володийовському» автор створив апофеоз багатолітнього і безкорисливого воїнського служіння, нагадав про заслуги Речі Посполитої у боротьбі проти турецької небезпеки, що нависла у ХVІІ столітті над християнською Європою. Обраним рицарським братством стають на рубежах Речі Посполитої пан Володийовський і його приятелі.
1 ...під проводом Собеського... Ян Собеський (1629—1696) в останні роки правління Яна Казимира був активним прихильником королівської партії, підтримував плани зміцнення центральної влади. 1665 року він одружився з Марією Казимирою, уродженою д’Аркен, у минулому придворною дамою при королеві Марії Людвіці, потім із дружиною Яна Замойського (Собіпана із «Потопу»), того самого року став коронним великим маршалом, підтримав короля під час «рокошу Любомирського». З 1666 року — коронний польний гетьман — Собеський успішно воював на Правобережній Україні. У 1668 році він обійняв найвищу в Польщі військову посаду, ставши коронним великим гетьманом.
2 ...як на Завішу! — У приказці відбилася згадка про уславленого Завішу Чорного із Гарбова ( помер 1428 року), котрий вважався втіленням рицарської хоробрості й сили, брав участь у багатьох турнірах і війнах, зокрема у Грюнвальдській битві, загинув у турецькій неволі.
3 Станіслав Потоцький, на прізвисько «Ревера», був коронним великим гетьманом із 1654 до 1667 року. Цю посаду він обійняв у сімдесят п’ять років.
4 У генеральних сеймиках брала участь шляхта провінцій і земель. На них погоджували ухвали, прийняті на повятових сеймиках, готувалися до загальнопольського сейму.
Миколай Пражмовський (1617—1673), гнезненський архієпископ із 1666 року, був довіреною особою королеви Марії Людвіки, одним із головних діячів французької партії, запеклим супротивником короля Міхала Вишневецького (домагався його детронізації).
Дорошем у романі називають Петра Дорофійовича Дорошенка (1627—1698), котрий у 1665 році став гетьманом Правобережної України, спираючись на ту частину козацької старшини і духовенства, яка орієнтувалася на Туреччину. 1666 року він почав воєнні дії супроти Речі Посполитої, перейшов у підданство до султана й зобов’язався сприяти йому в захопленні Поділля й Галичини. Внаслідок політичних обставин дещо втратив підтримку козацтва й 1676 року у тривалій боротьбі капітулював перед військами під командуванням Г. Ромодановського й І. Самойловича.
5 Арбітрами називали шляхтичів, що були присутні на засіданні сейму й часто-густо криками втручалися у його роботу.
6 ...до Мінська. — Тут мається на увазі Мінськ-Мазовецький, місто під Варшавою. Богуслав Радзивілл, герой «Потопу», в ході шведської війни опинився в полоні у Яна Казимира, втік і сховався у Пруссії, де його зробили губернатором, вів далі боротьбу супроти Речі Посполитої (брав участь у перемовах про її поділ), 1657 року був амністований, помер 1669-го.
7 ...у свого дядька... — Йдеться про Фрідріха Вільгельма з династії Гогенцолернів, бранденбурзького курфюрста з 1640 до 1688 року. Він домігся остаточного об’єднання Бранденбурга з герцогством Пруссією (до цього леном Речі Посполитої).
8 Курляндія — герцогство, засноване 1561 року, що займало частину латвійських земель. У ХVІІ ст. перебувало у васальній залежності від Речі Посполитої.
9 Троїл — герой стародавніх переказів про Трою, син царя Пріама. Його палке й вірне кохання до Кресиди стало сюжетом низки творів європейської літератури, починаючи з французького «Роману про Трою» Бенуа де Сент-Мора (ХІІ ст.). В античних джерелах про це кохання не розповідається.
10 Ян Антоній Храповицький — діяльний політик другої половини ХVІІ ст. Залишив щоденники, частина яких (1668—1672 рр.) була видана 1845 року й використана Сенкевичем.
11 Паци, Кшиштоф Зигмунт (1621—1684) — литовський канцлер. Міхал Казимеж (помер 1682-го) — литовський великий гетьман, смертельний ворог Яна Собеського. Обидва вони діяльно сприяли обранню Вишневецького.
12 Прибічники Конде... — Мається на увазі Луї де Бурбон, прозваний «Великим Конде» (1621—1686), відомий полководець, учасник Тридцятилітньої війни і Фронди. Плани його обрання на польський трон укладалися ще за правління Яна Казимира (їх поділяв і Собеський), висувалася його кандидатура й пізніше, 1674 року. Далі згадуються інші кандидати, виставлені 1669 року й підтримані прибічниками австрійської орієнтації: лотаринзький герцог Карл Леопольд (1643—1690), котрий і після смерті Міхала претендував на польський престол, одружившись із його вдовою (він командував імператорськими військами 1683 року під Варшавою), а також Філіпп-Вільгельм, герцог нейбурзький.
13 Камедули — чернечий орден, відомий суворістю статутів, у Польщі вів діяльність від початку XVІІ ст. (його кляштор під Варшавою, на Белянах, заснований 1641 року Владиславом IV).
14 Підгаєцькі трактати. — У жовтні 1667 року в укріпленому таборі під Підгайцями (нині місто на Тернопільщині) Собеський із невеликим військом успішно відбив натиск далеко більших супротивних сил (татари повернулися до Криму, на який виступили запорожці, Дорошенко тимчасово підкорився Польщі). Укладене після цього перемир’я було вигідне для Речі Посполитої, що не встигла зібрати шляхетського ополчення, не мала коштів для ведення війни. Перемога під Підгайцями започаткувала популярність Собеського серед шляхти.
15 Станіслав Маковецький, автор використаної Сенкевичем віршованої «Реляції про Кам’янець, узятий турками 1672 року» (її прозаїчна переробка видана 1886 року), був стольником латичівським і справді одружився з сестрою Єжи Володийовського Анною.
16 Якуб Потоцький (помер 1612 року) був батьком гетьмана Миколая із «Вогнем і мечем».
17 ...три достойних кавалери... Їм Сенкевич дав прізвища трьох перших чоловіків реальної пані Володийовської.
18 Кшиштоф Арцишевський (1592–1656), інженер і гармаш, походив із родини аріанів (радикальне крило Реформації), жив у вигнанні, перебував на французькій (участь в облозі Ларошелі) і голландській (експедиція до Південної Америки) службах, 1646 року повернувся до Польщі.
19 Марія Людвіка (Луїза) Гонзага (1611—1667) — дочка герцога мантуанського, 1646 року вийшла заміж за Владислава ІV, а 1649-го — за його єдинокровного брата Яна Казимира. За останнього мала неабиякий політичний вплив, була душею профранцузької партії.
20 ...адже не могла вийти заміж за того, кого покохало її серце. — У вісімнадцятирічну Марію-Луїзу закохався овдовілий брат короля Людовика ХІІІ Гастон. Супроти шлюбу була королева-мати Марія Медичі: за її наказом принцеса декілька тижнів пробула під арештом у Венсенському замкові. Гастон послухався матері.
21 «Пяст» — тут означає: поляк із походження. Династія Пястів правила у Польщі з Х до ХІV ст.
22 Анджей Ольшовський (1621–1677) за Яна Казимира був королівським секретарем, став єпископом і коронним підканцлером. Знаний промовець, політичний письменник, правник і богослов, підтримував за Вишневецького проавстрійську партію. Із 1674 року примас.
23 ...бо в їхніх жилах кров Ягеллонів текла... — Сигизмунд ІІІ був сином шведського короля Юхана ІІІ і Катажини Ягеллонки (1526—1583), сестри Сигизмунда Августа, останнього у династії Ягеллонів.
24 Станіслав Кшицький (1616—1681), популярний серед шляхти політик, першим, за напученням Ольшовського, виступив із закликом обрати королем «поляка, котрий між нами перебуває», став спікером коронаційного сейму. Він 1674 року підтримав кандидатуру Яна Собеського.
25 ...піде хоругов генерала подільського... — Генеральним старостою (генералом) називався у Речі Посполитій управитель провінції, що мав під своєю владою декілька замків і міст. «Генералом подільських земель» іменували кам’янецького старосту. Ним був 1672 року Миколай Потоцький, котрий під час оборони Кам’янця зайняв капітулянтську позицію. Певна річ, хоругов лише номінально вважалася під командою «генерала»: як було заведено, за відсутності її «ротмістра» командував «намісник».
