Він не мислив якимись там абстракціями, а конкретними угодами, контрактами, трансфертами і дарчими актами. Мислив такими категоріями, як акції, об’єми поставок, тисячі бушелів, опціони, холдингові компанії, трести й дочірні корпорації, і, перебираючи це все в пам’яті, він розумів, що податківці можуть розкопати чимало такого, що на багато років позбавить його спокою. Якщо вони не погодяться на компроміс, буде вельми кепсько. В давні часи він би цим не переймався, але його войовничий запал давно вже згас разом із тим іншим запалом, і він тепер лежав самотньо на своєму величезному старому ліжку, не годен ні читати, ні спати.
Його дружина розлучилася з ним десять років тому після двадцятирічної гри у щасливий шлюб, і він ніколи за нею не тужив, та й не кохав він її ніколи. Він став на ноги завдяки її грошам, а вона народила йому двох синів, які були такі самі йолопи, як і їхня матір. Він добре до неї ставився, аж поки зароблені ним гроші не перевищили вдвічі її первісний капітал, після чого уже міг дозволити собі не звертати на неї жодної уваги. Коли його банківський рахунок сягнув цієї відмітки, його вже перестали дратувати її мігрені, нарікання і плани на майбутнє. Він їх просто ігнорував.
Він був немовби створений для кар’єри спекулянта, володіючи надзвичайною сексуальною потугою, яка наділяла його такою необхідною для гравця впевненістю, а ще він відрізнявся здоровим глуздом, блискучим математичним складом розуму, постійним, але стриманим скептицизмом, який був не менш чутливим до ймовірних небезпек, ніж барометр-анероїд до змін атмосферного тиску, а також загостреним відчуттям часу, яке утримувало його від занадто ризикованих дій. Усе це, в поєднанні з цілковитим браком моральних засад, здатністю приваблювати до себе людей, не відповідаючи їм жодною взаємністю, та водночас палко й щиросердно запевняючи їх у своїй дружбі, причому такій дружбі, яка свідчила про велике бажання допомогти їм досягти успіху, автоматично перетворюючи їх у спільників, а ще і з абсолютною відсутністю таких якостей, як співчуття або муки сумління, і зробило його тим, ким він став тепер. І ось він лежав тепер у смугастій шовковій піжамі, яка приховувала його старечі запалі груди, одутле черевце, ні до чого вже не придатний і непропорційно великий інвентар, яким він колись так пишався, і короткі кволі ніжки, лежав на ліжку, не годен заснути, бо нарешті відчув, що таке муки сумління й каяття.
А розкаювався він у тому, що п’ять років тому був занадто хитромудрим. Бо ж міг тоді сплатити податки без усяких фокусів, і все було б тепер гаразд. Отак він лежав, думаючи про це, і врешті-решт його зморив сон, але позаяк каяття знайшло тріщинку, крізь яку просочувалося, він навіть не знав, що заснув, бо мозок його й далі невпинно працював. То ж він тепер зовсім не знав спокою, а в його віці це все дуже швидко могло його доконати.
Він завжди казав, що стурбованими бувають лише слабаки-сисунці, а тепер він так уперто відганяв від себе тривоги, що втратив сон. Він міг опиратися їм, аж поки не засинав, а тоді вони починали мучити його з подвійною силою, а оскільки він став старим і кволим, то їм було легко це робити.
Він не збирався перейматися тим, що він зробив з іншими людьми, що з ними сталося через нього і чим це для них закінчилося; хто був змушений перебратися з розкішних особняків на Лейк-Шор-драйв до дешевеньких пансіонів у Остіні, чиї доньки, які готувалися до виходу у вищий світ, працювали тепер помічницями зубних лікарів, якщо взагалі могли знайти роботу; хто в шістдесят три роки, загнаний у безвихідь, наймався нічним сторожем; хто застрелився вранці перед сніданком, і хто з дітей його знайшов, і як це все огидно виглядало; хто тепер їздить на роботу, якщо вона ще в нього є, чиказькою підземкою з Бервіна, намагаючись торгувати спочатку акціями, тоді автомобілями, а тоді взагалі якимись дрібничками з домашнього господарства (нам не потрібні бродячі торгаші, забирайтеся геть, двері грюкають перед його носом), аж поки він не обирає замість стрибка з сорок другого поверху, який продемонстрував його батько подібно до орла, лише без шелестіння крил, вихід на третю колію перед потягом Аврора-Елджин у пальто, кишені якого набиті нерозпроданими й нікому не потрібними збивачками для яєць, скомбінованими із соковижималками. Дозвольте тільки показати вам, мадам. Вставляєте ось сюди і прикручуєте цю маленьку штучку. А тоді дивіться. Ні, мені це не потрібно. Та ви тільки спробуйте. Мені не потрібно. Забирайтеся геть.
Отож він вийшов на хідник, оточений каркасними будиночками, порожніми подвір’ями й оголеними деревами катальп, і пошкандибав далі вуличкою, де ніхто не хотів нічого купувати і яка його вивела на колії перед потягом Аврора-Елджин.
Дехто викидався з вікон апартаментів або офісів і довго летів додолу; дехто тихенько зачинявся в гаражі для двох машин і заводив мотор; а інші, цілком у дусі вітчизняних традицій, вдавалися до послуг кольта або Сміт-і-Вессона; цих досконалих знарядь, які рятують від безсоння, припиняють муки сумління, виліковують рак, допомагають уникнути банкрутства і блискуче знаходять вихід із найбезвихідніших ситуацій простим натиском пальця; цих дивовижних американських виробів, які так зручно носити, які такі ефективні, так добре пристосовані для того, щоб покласти край американській мрії, коли вона стає нестерпною, а єдиним їхнім недоліком є бруд і хаос, який вони залишають по собі і який доводиться прибирати родичам.
Люди, яких він доводив до краху, по-різному залишали цей світ, але це його мало обходило. Завжди хтось програє, і тільки слабаків це може турбувати.
Ні, він не збирався думати про них або про побічні наслідки успішних спекуляцій. Ти виграєш, а отже, хтось мав би програти, і це турбує тільки слабаків-сисунців.
Було б, звичайно, краще, якби він не вдавався до тих махінацій п’ять років тому, і невдовзі прагнення змінити те, чого вже не зміниш, враховуючи його вік, відкривало лазівку, через яку проникала тривога. Але ж тривожаться тільки слабаки. І він теж може позбутися тривоги, хильнувши віскі з содовою. До біса тих лікарів. Тож він дзвонить стюардові, і той приносить, напівсонний, віскі, і от уже він знов успішний спекулянт, а не якийсь там сисунець, особливо, якщо забути про смерть.
А на сусідній яхті мирно спить добропорядна, чемна і нудна родина. Батькове сумління чисте, він міцно спить, повернувшись на бік, у рамці над його головою вітрильник-кліпер рятується від шторму, лампа для читання й далі горить, а книжка лежить на підлозі біля ліжка, випавши йому з рук. Мати теж спокійно спить і бачить уві сні свій сад. Їй п’ятдесят років, але вона й досі вродлива, квітуча, доглянута жінка, яка має привабливий вигляд, коли спить. Доньці сниться її наречений, який прилітає завтра літаком, вона сонно ворушиться й усміхається, а тоді, не прокидаючись, підтягує коліна майже до підборіддя, згортається клубочком, наче киця, й нагадує уві сні своїми білявими кучерями та гладесенькою шкірою гарного личка матір, коли та ще була дівчинкою.
Це щаслива родина, де всі люблять одне одного. Батько пишається своєю громадянською позицією і добрими суспільними справами, він виступав проти сухого закону, не страждає фанатизмом, вирізняється з-поміж інших своєю щедрістю, чуйністю, розумінням і майже ніколи не дратується. Команда його яхти має гарний заробіток, добрі харчі й затишні кубрики. Усі вони високої думки про власника, і їм подобається його дружина й донька. Наречений належить до елітного товариства «Череп і кістки», йому провіщають велике майбутнє, він користується значною популярністю, але він і далі думає більше про інших, ніж про себе, і мало яка дівчина була б гідною його руки, за винятком симпатюлі Френсіс. Хоч Френсіс, мабуть, також не зовсім йому рівня, але вона це усвідомить хіба що через багато років, а то й узагалі не усвідомить, якщо їй пощастить. Чоловіки, які вирізняються активністю в «Кістках», рідко виявляють таку ж активність у ліжку, але для таких симпатюль, як Френсіс, намір важить не менше, ніж його реалізація.
