— Багато хто готовий допомогти, — сказав юнак. — Але наш рух зараз на такому етапі, коли ми не можемо всім довіряти. Мені це дуже не подобається. Ненавиджу терор. І ще мені страшенно прикро, що доводиться збирати необхідні кошти такими методами. Але немає іншого вибору. Ви просто не уявляєте, наскільки погано зараз на Кубі.

— Припускаю, що досить погано, — сказав Гаррі.

— Це не те слово, просто паскудна ситуація. Там панує найжорстокіша тиранія, в цілій країні, у кожному найменшому селі. На вулицях не можна збиратися втрьох. Куба не має зовнішніх ворогів, їй не потрібна армія, але вона утримує двадцятип’ятитисячне військо, і ця вояччина, від капрала і вище, висмоктує з країни останні соки. Усі вони, починаючи від рядового солдата, намагаються щось собі хапнути. А ще ж є військовий резерв, до якого ще з часів Мачадо беруть усіх тих шахраїв, бандюг і стукачів, яким відмовляє армія. Ми мусимо насамперед позбутися тієї армії. Раніше нас лякали кийками. А тепер залякують рушницями, пістолетами, кулеметами й багнетами.

— Погані справи, — сказав Гаррі, скеровуючи човен ще далі на схід.

— Вам важко зрозуміти, наскільки вони погані, — сказав юнак. — Я люблю мою бідолашну країну і зроблю все можливе, щоб визволити її від цієї тиранії. Я роблю огидні речі. Та якщо треба, робитиму в тисячу разів огидніше.

«Волію щось випити, — подумав Гаррі. — Чого я маю перейматися його бісовою революцією. У сраці я бачив таку революцію. Він хоче допомогти роботягам і для цього грабує банк, убиває того, хто йому ж підсобляв, а тоді ще й пристрілює бідолаху Альберта, який узагалі нічого йому поганого не зробив. Якраз роботягу він і вбиває. Хіба ж він задумується над цим? А в того ж сім’я. Кубою правлять кубинці. Самі себе й обшахровують. Продають одне одного. От і отримують по заслузі. До біса ті їхні революції. Я мушу прогодувати сім’ю і не годен цього зробити. А він мені точить ляси про свою революцію. До біса її, ту революцію».

— Дійсно, погані справи, — сказав він юнакові. — Візьми-но штурвал на хвильку, гаразд? Хочу промочити горлянку.

— Звісно, — сказав юнак. — Який курс?

— Два двадцять п’ять, — сказав Гаррі.

Було вже цілком темно, і тут, у Гольфстрімі, їх починало добряче хитати. Він пройшов повз двох кубинців, які лежали на сидіннях, страждаючи від морської хвороби, і рушив на корму, де на рибальському стільці сидів Роберто. Вода вирувала в пітьмі, омиваючи човен. Роберто сидів, поклавши ноги на другий стілець, повернутий сидінням до нього.

— Дай мені ковточок, — сказав йому Гаррі.

— Пішов геть, — гарикнув мордатий. — Це моє.

— Гаразд, — сказав Гаррі й пішов по другу пляшку. Там унизу, в темряві, затиснувши пляшку під пахвою куксою правої руки, він вийняв корок, який перед цим витяг і легенько запхав назад Фредді, і добряче приклався.

«Мабуть, час починати, — сказав він сам собі. — Нема чого зволікати. Хлопець уже виговорився. Мордатий байстрюк напився, як чіп. Ті двоє лежать напівмертві. Зараз або ніколи».

Знову приклався до пляшки, і бакарді зігрів його й підбадьорив, та він однаково відчував якийсь холод і порожнечу в грудях.

Усе його нутро похололо.

— Хочеш випити? — спитав він у хлопця за штурвалом.

— Ні, дякую, — відповів юнак. — Я не п’ю. — Гаррі побачив у світлі нактоузного ліхтаря, як той посміхнувся. Дійсно, симпатичний хлопчина. І розмовляти з ним також приємно.

— А я трохи вип’ю, — сказав капітан. Він ще раз добряче приклався, але так і не зміг позбутися відчуття холоднечі, яка заповнювала все його єство. Поставив пляшку на підлогу кокпіта.

— Тримайся цього курсу, — сказав він юнакові. — А я піду перевірю двигуни.

Він відкрив люк і спустився донизу. Тоді закріпив дверцята люка довгим гаком, застромивши його в отвір у настилі. Нахилився над двигунами, помацав здоровою рукою водяний колектор, циліндри, а тоді поклав долоню на сальники. Підкрутив на півтора оберти обидві тавотниці. «Годі зволікати, — сказав він сам собі. — Ну ж бо, не тягни. Де твої яйця? Мабуть, закотилися під горло», — подумав він.

Гаррі визирнув з люка. Міг майже торкнутися рукою тих сидінь над паливними баками, на яких лежали хворі від хитавиці кубинці. Силует хлопця, який сидів спиною до нього на високому стільці, чітко вирізнявся у світлі нактоузного ліхтаря. Повернувшись, побачив також на тлі темної води силует Роберто, який сидів, розкинувши руки й ноги, на кормі.

«Двадцять один у магазині — це не більше чотирьох черг по п’ять, — подумав він. — Легенько натиснув і відпускаєш курок. Гаразд. Починай. Годі вже зволікати, чудо ти нещасне. Господи, ще б один ковточок. Але немає більше». Він простяг угору ліву руку, відчепив ремінну петлю, охопив долонею спускову скобу, великим пальцем пересунув до самого кінця запобіжник і витяг автомат. Присівши навпочіпки між двигунами, ретельно прицілився в чітко окреслену світлом нактоузного ліхтаря потилицю юнака.

Автомат розрізав темряву спалахом вогню, а гільзи зацокотіли, відскакуючи від відчиненого люка на двигун. Поки розм’якле тіло юнака сповзало зі стільця, він повернувся і вистрілив у чоловіка на лівій лежанці, мало не впритул приставивши до його тіла дуло автомата, яке здригалося, випускаючи вогняні черги, так близько, що міг почути запах паленого сукна, а тоді випустив чергу в бік другої лежанки, поціливши кубинця, який уже підводився й хапався за пістолет.

Він припав до землі й подивився на корму. Мордатого там уже не було. Він тільки бачив обриси двох стільців. Юнак за його спиною лежав нерухомо. Щодо нього не було жодних сумнівів. Один із кубинців тріпався на своїй лежанці. Другий, як бачив краєм ока Гаррі, лежав долілиць, напівперехилившись через планшир.

Гаррі намагався розшукати в темряві мордатого. Човен кружляв колами, і в кокпіті трохи посвітлішало. Він затамував дихання, роззираючись довкола. Ота тінь на палубі в кутку, мабуть, то він. Гаррі придивився, і тінь ворухнулася. Це точно він.

Той чоловік підповзав до нього. Ні, до того, який лежав, напівперехилившись за борт. Щоб забрати в нього пістолет. Низько пригнувшись, Гаррі стежив за його рухами, аж поки не відчув абсолютну впевненість. А тоді вгатив у нього чергу. Автомат освітив, як той повзе навкарачки, а коли згас вогонь з дула і вщухло гучне «тра-та-та», він почув, як той обважніло гепнувся додолу.

— Отак, сучий сину, — сказав Гаррі. — Маєш, мордате бидло, катюго.

Холод уже не стискав йому серце, і груди сповнилися старим знайомим відчуттям лункої порожнечі, тож він присів якомога нижче навпочіпки, шукаючи навпомацки під дерев’яною обшивкою паливного бака новий магазин для автомата. Магазин знайшов, але відчув на руці вологу, яка швидко висихала, охолоджуючи шкіру.

«Пробило бак, — сказав він сам собі. — Мушу заглушити двигуни. Не знати, де тече».

Він натиснув на вигнутий важіль, викинув порожній магазин, вставив новий і виліз назовні. Коли випростався з «Томпсоном» у лівій руці й роззирнувся, перед тим як закрити люк куксою своєї правиці, кубинець на лівій лежанці, якому тричі прострелило ліве плече, тоді як ще дві кулі поцілили в паливний бак, сів, старанно прицілився і вистрілив йому в живіт.

Гаррі відсахнувся й осів на палубу. Мав таке враження, ніби його вдарили по животу важкою довбнею. Спиною він уперся в одне з металевих гнізд для ніжок рибальського стільця, а коли той кубинець знову вистрелив, розколовши спинку стільця в нього над головою, Гаррі намацав рукою автомат, обережно підняв його, підтримуючи куксою переднє руків’я і вгатив половину нового магазина в чоловіка, який сидів, нахилившись уперед, і спокійно розстрілював його зі своєї лежанки. Кубинець обм’як там безформною масою, а Гаррі почав обмацувати палубу, аж поки не натрапив на мордатого, який лежав долілиць, торкнувся його голови гачком протеза, повернув її, а тоді приставив до голови дуло автомата й натиснув на спусковий гачок. Приставлений до голови «Томпсон» видав звук, подібний до удару палицею по гарбузу. Гаррі відклав автомат і ліг боком на палубі.