— Що сталося? Злякався його? — запитав мордатий кубинець.

— Може, скинемо за борт? — сказав Гаррі. — Чого його тут тягати?

— І то правда, — сказав Роберто. — Маєш рацію.

— Бери його під пахви, — сказав Гаррі. — А я візьму за ноги. — Роберто поклав свій автомат «Томпсон» на корму, а тоді нахилився й підхопив тіло за плечі.

— Знаєш, немає нічого у світі важчого за мертвяка, — сказав він. — Тобі колись доводилося тягати мертвяка, капітане?

— Ні, — сказав Гаррі. — А товсту мертвячку тобі доводилося тягати?

Роберто заволочив трупа на корму.

— А тобі пальця в зуби не клади, — сказав він. — Що, може, вип’ємо?

— Я не проти, — сказав Гаррі.

— Чуєш, мені жаль, що я його вбив, — сказав Роберто. — Коли вбиватиму тебе, ще більше жалкуватиму.

— Облиш дурні розмови, — сказав Гаррі. — Чого ти таке починаєш?

— Гаразд, — сказав Роберто. — Перекидаємо його.

Коли вони нахилилися й перекинули тіло за борт, Гаррі штурхнув туди ногою й автомат. Він шубовснув у воду одночасно з трупом Альберта, але той ще двічі перекрутився у збитій гвинтами білій піні, тоді як автомат каменем пішов на дно.

— Отак воно краще, га? — сказав Роберто. — Навели трохи ладу на судні. — А тоді він зауважив пропажу автомата: — Де він? Що ти з ним зробив?

— З чим?

— З ametralladora! — розхвилювавшись не на жарт, перейшов він на іспанську.

— Що?

— Ти знаєш, що.

— Я його не бачив.

— Ти зіштовхнув його з корми. Тепер я вже точно тебе вб’ю, прямо зараз.

— Не панікуй, — сказав Гаррі. — Якого біса ти мав би мене вбивати?

— Дай пістолет, — сказав Роберто іспанською одному з позеленілих від морської хвороби кубинців. — Швидше давай!

Гаррі стояв, відчуваючи себе занадто високим і занадто широким, відчуваючи, як під пахвами виступає піт, відчуваючи, як його крапельки стікають по боках.

— Ти забагато вбиваєш, — почув він, як сказав іспанською кубинець, якого нудило. — Убив напарника. Тепер хочеш убити капітана. А хто нас тоді довезе?

— Облиш його, — сказав другий. — Уб’єш, коли доберемося.

— Він зіштовхнув за борт автомат, — сказав Роберто.

— У нас є гроші. Для чого тобі здався тут автомат? На Кубі море автоматів.

— Кажу тобі, що зробимо дурницю, якщо його зараз не пристрелимо. Дай пістолет.

— Ой, та заткайся. Ти п’яний. Завжди, коли напиваєшся, хочеш когось пристрелити.

— Краще випий, — сказав Гаррі, дивлячись понад сірі брижі Гольфстріму на обрій, де червоне сонячне коло вже майже торкалося води. — Поглянь туди. Коли сонце цілком сховається, вода стане ясно-зеленою.

— До біса мені це, — сказав мордатий кубинець. — Не думай, що так просто викрутишся.

— Я тобі куплю інший автомат, — сказав Гаррі. — На Кубі він коштує лише сорок п’ять доларів. Не панікуй. Усе буде добре. Тепер уже не прилетить жоден гідроплан.

— Я тебе вб’ю, — сказав Роберто, озираючи його з голови до п’ят. — Ти це зробив навмисне. Тому й намовив мене тягати трупа.

— Тобі не варто мене вбивати, — сказав Гаррі. — Хто вас тоді довезе?

— Я мав би відразу тебе пристрелити.

— Не панікуй, — сказав Гаррі. — Я піду перевірю двигуни.

Він відкрив люк, спустився вниз, підкрутив тавотниці на двох сальниках, помацав рукою двигуни, а тоді торкнувся долонею приклада «Томпсона». «Ще ні, — подумав він. — Ні, краще не тепер. Господи, ну й пощастило. Яка до біса різниця Альбертові, де бути похованим? Його стара заощадить на похоронах. А той байстрюк мордатий. Йому тільки вбивати, мордате падло. Господи, мені аж руки сверблять. Але треба почекати».

Він випростався, виліз назовні й закрив люк.

— Ну як ти там? — спитав він у Роберто. Тоді поклав руку на його жирне плече. Мордатий кубинець зиркнув на нього й нічого не сказав.

— Бачив, як вона позеленіла? — спитав Гаррі.

— Пішов ти під три чорти, — сказав Роберто. Він був п’яний, але своїм тваринячим чуттям підозрював якусь халепу.

— Давай-но я тепер трохи, — сказав Гаррі юнакові за штурвалом. — Як тебе звати?

— Можете звати Еміліо, — відповів юнак.

— Піди вниз, там знайдеш щось перекусити, — сказав Гаррі. — Є хліб, тушонка. Можеш і кави зварити.

— Кави не хочу.

— Тоді я потім зварю, — сказав Гаррі. Він сів за штурвал, увімкнув нактоузний ліхтар і тримав човен точно по курсу на спокійному морі, дивлячись, як на воду спадає ніч. Ходових вогнів він не вмикав.

«Гарна буде нічка для переходу, — подумав він, — дуже гарна. Коли вже остаточно згасне заграва, мушу взяти східніше. Бо інакше вже десь за годину побачимо вогні Гавани. Або за дві. А коли той сучий син побачить вогні, відразу вирішить зі мною покінчити. Мені хоч пощастило позбутися того автомата. Дуже пощастило, чорт забирай. Цікаво, що зготувала на вечерю Марія. Вона, мабуть, страшенно стурбована. Можливо, й вечеряти не годна. Цікаво, скільки грошей награбували ті байстрюки. Смішно, що навіть не встигли порахувати. Нічого собі манера збирати гроші на революцію, чорт забирай. Бісові діти ті кубинці. А той Роберто узагалі падлюка. Сьогодні я з ним поквитаюся. Хай там як буде далі, але з ним я поквитаюся. Хоч бідоласі Альберту це вже не допоможе. Шкода було викидати його отак за борт. Навіть не знаю, чого мені таке стрілило в голову».

Він запалив сигарету й курив у пітьмі.

«Усе йде добре, — подумав він. — Краще, ніж я сподівався. А той хлопчина приємний. Було б добре, якби й ті двоє були такі, як він. Було б добре їх якось переманити на свій бік. Але мушу постаратися. Найкраще буде підготувати їх заздалегідь. Щоб усе пройшло гладенько, так буде найкраще».

— Хочете сандвіч? — запитав юнак.

— Дякую, — сказав Гаррі. — А напарнику своєму дав?

— Він п’є. Не буде їсти, — відповів юнак.

— А решта?

— Їх нудить, — сказав юнак.

— Нині гарна ніч для подорожі, — сказав Гаррі. Він зауважив, що хлопець не стежить за компасом, і далі скеровував човен на схід.

— Справді гарна, — сказав юнак. — Але шкода вашого товариша.

— Добра була людина, — сказав Гаррі. — А в банку хтось постраждав?

— Той адвокат. Як його звали, здається, Сіммонс.

— Його вбили?

— Гадаю, що так.

«Отак воно, — подумав Гаррі. — Містер Губатий. На що він до біса сподівався? Як міг подумати, що вислизне сухим із води? Отак буває, коли вдаєш із себе надто грізного. Отак буває, коли думаєш, що ти за всіх хитріший. Містер Губатий. Прощавай, містер Губатий».

— А як його вбили?

— Мабуть, ви й самі здогадуєтесь, — сказав юнак. — Зовсім не те, що з вашим напарником. Мені дуже прикро. Знаєте, він хоче як краще. Просто на нього так на цьому етапі впливає революція.

— Так, мабуть, він справді непогана людина, — сказав Гаррі й подумав: «Що це я таке плету. Чорт забирай, мій язик готовий нести що завгодно. Але мушу спробувати заприятелювати з цим хлопцем, бо...»

— І яку революцію ви зараз готуєте? — запитав він.

— Ми єдина по-справжньому революційна партія, — сказав юнак. — Хочемо покінчити з усіма старими політиканами, з американським імперіалізмом, який намагається нас задушити, з тиранією військових. Хочемо розпочати з чистого аркуша, щоб кожен мав шанс у житті. Хочемо визволити з рабства guajiros, наших селян, і поділити великі цукрові плантації між тими, хто їх обробляє. Але ми не комуністи.

Гаррі відвернувся від компаса й поглянув на нього.

— І як вам ведеться? — запитав він.

— Зараз ми збираємо гроші для боротьби, — сказав юнак. — Для цього вдаємося до засобів, які пізніше відкинемо. І мусимо також залучати людей, з якими потім не матимемо справи. Але мета виправдовує засоби. Те ж саме робили і в Росії. До революції Сталін багато років займався розбоєм.

«Він радикал, — подумав Гаррі. — Ось хто він такий, радикал».

— Бачу, що ваша програма хороша, — сказав він, — якщо ви маєте намір допомагати роботягам. Коли в Кі-Весті ще були сигарні фабрики, я й сам не раз страйкував. Я був би також радий прислужитися, якби відразу знав ваші плани.