— Відколи це ти перестав бути конком?

— Відколи вперше смачно попоїв. — Він явно хотів зачепити мене за живе, але він до всіх був безжалісний ще з самого дитинства. Та й до себе самого теж.

— Ну й добре, — сказав йому я.

— Не переймайся, — мовив він. Попереду вже світилися вікна того закладу.

— Маємо їх там зустріти, — сказав Гаррі. — Але тримай язика за зубами.

— Іди під три чорти.

— Спокійно, — сказав Гаррі, завертаючи у провулок і під’їжджаючи до того закладу ззаду. Він постійно задирався й ображав, але завжди мені чомусь подобався.

Ми залишили машину біля чорного входу й зайшли на кухню, де біля плити поралася дружина власника.

— Вітаю, Фредо, — сказав їй Гаррі. — А де Губатий?

— Ось там, Гаррі. Привіт, Альберте.

— Вітаю, міс Річардс, — сказав я.

Я знав її, ще відколи вона заробляла передком, але це у місті робила не одна працьовита заміжня жінка, а ця була з найпрацьовитіших, можете мені повірити.

— Як там твоя родина? — запитала вона.

— Нормально.

Ми пройшли через кухню до задньої кімнати. Там уже сиділи за столом той адвокат Губатий і четверо кубинців.

— Сідайте, — сказав один із них англійською. Це був загрозливий з вигляду мордатий бурмило з глухим, мов із бочки, голосом, який явно вже прийняв на груди не одну чарку. — Як звати?

— А тебе? — запитав Гаррі.

— Гаразд, — сказав той кубинець. — Хай буде так. Де човен?

— На стоянці для яхт, — сказав Гаррі.

— А це хто? — запитав кубинець, дивлячись на мене.

— Мій напарник, — сказав Гаррі. Кубинець окинув мене оком, а інші кубинці теж зміряли нас поглядами. — Виглядає голодним, — сказав кубинець і розреготався. Більше ніхто не засміявся. — Щось вип’єш?

— Можна, — сказав Гаррі.

— А що? Бакарді?

— Те, що й ти, — сказав йому Гаррі.

— А твій напарник п’є?

— Не відмовлюся, — сказав я.

— А тобі ще ніхто й не пропонував, — гаркнув мордатий кубинець. — Я тільки запитав, чи ти п’єш.

— Ой, не починай, Роберто, — сказав інший кубинець, молодий, ще зовсім дитина. — Чого ти до нього чіпляєшся?

— А хто чіпляється? Я тільки запитав, чи він п’є. Якщо когось наймаєш, невже не треба знати, чи він п’є?

— Налий йому, — сказав інший кубинець. — І поговоримо про діло.

— Скільки ти береш за човен, хлопче? — спитав басовито у Гаррі кубинець на ім’я Роберто.

— Дивлячись, нащо він тобі потрібен, — сказав Гаррі.

— Відвезти нас чотирьох на Кубу.

— Куди саме на Кубу?

— До Кабаньяса. Неподалік від Кабаньяса. Відразу за Маріелем. Знаєш, де це?

— Звичайно, — сказав Гаррі. — Відвезти туди і все?

— Все. Відвезти нас і висадити.

— Триста доларів.

— Забагато. А якщо ми зафрахтуємо човен на два тижні з гарантованою щоденною оплатою?

— Сорок доларів на день і півтори тисячі застави на той випадок, якщо з човном щось станеться. Треба брати дозвіл?

— Ні.

— Пальне і мастило за ваш рахунок, — сказав їм Гаррі.

— Даємо тобі двісті доларів, щоб завезти нас туди й висадити.

— Ні.

— А скільки ти хочеш?

— Я вже сказав.

— Це задорого.

— Ні, — заперечив Гаррі. — Я вас не знаю. Не знаю, що ви робите, і хто у вас стрілятиме. Я мушу двічі перетинати протоку зимою. Ризикую своїм човном. Можу перевезти вас за дві сотні, якщо ви внесете тисячу застави на той випадок, якщо із човном щось станеться.

— Резонно, — сказав їм Губатий. — Цілком резонно.

Кубинці почали розмовляти іспанською. Я їх не розумів, але знав, що Гаррі розуміє.

— Гаразд, — сказав здоровило Роберто. — Коли можемо вирушити?

— Будь-коли завтра вночі.

— Можливо, нам треба буде зачекати до післязавтра, — сказав один із них.

— Нема проблем, — відповів Гаррі. — Тільки попередьте завчасно.

— А човен у доброму стані?

— Звичайно, — сказав Гаррі.

— Це гарний човен, — підтвердив той наймолодший.

— А де ти його бачив?

— Мені показав адвокат, містер Сіммонс.

— Он як, — мовив Гаррі.

— Випийте, — сказав інший кубинець. — На Кубі часто бували?

— Траплялося.

— Іспанською говорите?

— Так і не вивчив, — сказав Гаррі.

Я бачив, як подивився на нього адвокат, Губатий, але він і сам такий шахрай, що тільки тішиться, коли інші теж брешуть. От і сьогодні, коли він прийшов поговорити з Гаррі про цю справу, то теж почав щось вигадувати. Нібито хотів бачити Хуана Родріґеса, жалюгідного смердючого гальєго, який і рідну матір продав би, і якого той самий Губатий підвів під суд, щоб там його захищати.

— Містер Сіммонс добре говорить іспанською, — сказав кубинець.

— Має освіту.

— Зможете керувати човном?

— Туди й назад доберуся.

— Ви рибалка?

— Так, сер, — відповів Гаррі.

— А як ти ловиш рибу без руки? — спитав мордатий.

— Просто ловлю її вдвічі швидше, — сказав йому Гаррі. — Ще є якісь питання?

— Ні.

Вони всі заговорили іспанською.

— Тоді я піду, — сказав Гаррі.

— Я попереджу щодо човна, — кинув йому Губатий.

— Потрібна застава, — сказав Гаррі.

— Зробимо це завтра.

— Ну то бувайте, — сказав їм Гаррі.

— Доброї ночі, — попрощався той приємний молодик. Мордатий нічого не сказав. Ще двоє з лицями, як у індіанців, узагалі мовчали весь той час, хіба що говорили щось мордатому іспанською.

— Ми ще з тобою побачимося пізніше, — сказав Губатий.

— Де?

— У Фредді.

Виходячи, ми знову проминули кухню, і Фреда сказала:

— Як там Марія, Гаррі?

— Вже краще, — сказав їй Гаррі, — добре себе почуває, — і ми вийшли надвір. Сіли в машину, і він поїхав назад до бульвару, нічого не кажучи. Думав собі про щось.

— Підкинути тебе додому?

— Гаразд.

— Ти зараз живеш на окружній?

— Так. То що там із поїздкою?

— Не знаю, — сказав він. — Не знаю, чи взагалі з того щось вийде. Бувай, до завтра.

Він скинув мене біля хати, і не встиг я ще відчинити двері, як моя стара підняла бучу через те, що я десь волочився, пиячив і запізнився на вечерю. Я кажу, як я міг пиячити, не маючи грошей, а вона каже, що хтось мені, мабуть, позичив. Я питаю в неї, хто ж мені позичить, коли я працюю на громадських роботах, а вона каже, щоб я не дихав на неї перегаром і сідав за стіл. Тож я й сів. Діти пішли на якусь гру, я сиджу за столом, а вона приносить вечерю і не хоче зі мною розмовляти.  Розділ десятий 

Гаррі 

Не хотілося б у це встрявати, але хіба в мене є вибір? Перебирати зараз не доводиться. Я міг би відмовитися, але що тоді? Я ж сам не напрошувався, але як випала нагода, то треба скористатися. Можливо, не варто було брати Альберта. Він тупуватий, але відвертий і незамінний на човні. Він не з тих, кого можна легко залякати, та однак я не певний, чи варто його брати. Але ж не візьму я якогось пияка чи негра. Потрібна людина, на яку можна покластися. Якщо все вийде, я йому віддячу. Але всі карти не розкрию, бо він тоді може не погодитися, а мені не обійтися без напарника. Самому було б, звісно, краще, самому завжди краще, але я не думаю, що зможу впоратися сам. А шкода, бо самому було б набагато краще. Альбертові ж буде ліпше, якщо він узагалі нічого не знатиме. Проблема тільки з Губатим. Губатий знатиме все. Але ж вони, мабуть, подумали про це. Мабуть, усе врахували. Думаєш, Губатий такий дурний, що цього не знатиме? Навряд чи. Хоч, може, вони нічого такого й не затіяли. Може, вони взагалі не мають таких намірів. Хоч вони явно на це націлилися, я ж чув те слово. Але тоді вони мусять зробити це перед самим закриттям, бо інакше встигне прилетіти літак берегової охорони з Маямі. Темніє тепер о шостій. Літаку треба летіти не менше години. Коли стане темно, їм нема вже чого боятися. Але якщо я збираюся їх везти, мушу вирішити, що робити з човном. Вивезти його буде неважко, але якщо вивозити сьогодні вночі, хтось може помітити, що його немає, кинуться шукати і можуть знайти. У будь-якому разі здійметься серйозний галас. Але сьогодні єдина можливість його вивезти. Почнеться відплив, і це буде гарна нагода вивезти човен і сховати. Також матиму час побачити, чого там бракує, якщо вони там щось познімали. А ще ж треба буде заправитися й запастися водою. Нічка буде ще та. А коли сховаю човен, Альберт змусить підвезти їх на моторці. Можливо, на Волтоновій. Я можу сам її найняти. Або Губатий. Так навіть краще. Губатий може допомогти мені вивезти вночі човен. Саме Губатий. Бо можна не сумніватися, що стосовно нього вони вже все вирішили. Не могли інакше. Могли й щодо мене з Альбертом вирішити. Чи хтось із них був схожий на моряка? Хтось міг би бути моряком? Могло б таке бути? Можливо. Отой симпатичний. Так, міг бути той молодик. Я мушу це з’ясувати, бо якщо вони вирішать одразу позбутися мене з Альбертом, діла не буде. Рано чи пізно вони однаково почнуть думати, що з нами робити. Але в дорозі я матиму ще час. І добре все обмізкую. Потрібно постійно бути пильним. Не можна припуститися помилки. Жодної. Найменшої. Тому вже зараз треба все продумати. Є про що міркувати і що робити, замість сушити голову, що може до біса статися. Чим закінчиться ця вся клята авантюра. Якщо вже вони її затіяли. Якщо вже ти вплутався в цю гру. Якщо отримав шанс. Замість того, щоб дивитися як усе йде коту під хвіст. Без човна, а отже, й без заробітку. А той Губатий? Не знає, у що він устряв. Не має уявлення, чим це закінчиться. Сподіваюся, що його не доведеться довго чекати у Фредді. Маю ще багато роботи нині. Та й повечеряти здалося б.