— Нещасні пияцюри, — сказала Марія. — Шкода мені його.

— Та він щасливий пияк.

— Не буває щасливих пияків, — сказала Марія. — Ти ж сам це знаєш, Гаррі.

— Так, — сказав я. — Мабуть, не буває.

Частина друга  Гаррі Морґан   (Осінь) 

Розділ шостий 

Вони перетнули протоку вночі, дув сильний норд-вест. Коли вже встало сонце, він побачив танкер, який виходив із затоки і видавався таким височенним і білим під холодними сонячними променями, немовби це з моря виростав якийсь хмарочос, тож він запитав у негра:

— Куди це до біса нас занесло?

Негр підвівся, щоб поглянути.

— З цього боку від Маямі нічого такого немає.

— Ти добре знаєш, чорт забирай, що нас не могло занести до Маямі, — сказав він негру.

— Я тільки хотів сказати, що на Флорида-Кіс таких будинків немає.

— Ми тримали курс на Сенд-Кі.

— То маємо його побачити. Його або маяки на американській обмілині.

Невдовзі він уже побачив, що то таки був танкер, а не хмарочос, і не минуло й години, як над морем виріс, саме там, де й мав бути, високий, тонкий і рудуватий маяк Сенд-Кі.

— Маєш керувати впевнено, — сказав він негрові.

— Та я завжди керую впевнено, — сказав негр. — Але цього разу все так пішло, що я вже ні в чому не впевнений.

— Як твоя нога?

— Постійно болить.

— Нічого страшного, — сказав він. — Тримай у чистоті й перев’язуй, вона сама й загоїться.

Він правив на захід, щоб перебути день у мангрових заростях біля Вуман-Кі, де б їх ніхто не побачив і куди мав підійти інший човен.

— Усе буде гаразд, — сказав він негрові.

— Не знаю, — сказав негр. — Дуже болить.

— Коли прибудемо, я ще тобі допоможу, — сказав він йому. — Тебе тільки легенько підстрелили. Не треба журитися.

— У мене стріляли, — сказав негр. — Мене вперше в житті поранили. І це жахлива рана.

— Ти просто боїшся.

— Ні, сер. Мене поранено. І я відчуваю страшний біль. Мене цілу ніч трусило.

Негр і далі нарікав, постійно відсовуючи пов’язку, щоб подивитися на рану.

— Не чіпай її, — сказав чоловік, який стояв за штурвалом. Негр лежав на палубі, заваленій схожими на окости мішками зі спиртним. Він розсунув їх і вмостився поміж ними. Щоразу, коли він ворушився, було чути дзвін розбитого скла в мішках і розносився запах розлитого алкоголю. Усе було залите спиртним. Чоловік за штурвалом тримав курс на Вуман-Кі. Він уже добре бачив цей острів.

— Мені болить, — сказав негр. — Болить дедалі гірше.

— Вибач, Веслі, — сказав йому чоловік. — Але я не можу кинути штурвал.

— Ви ставитеся до людини, як до собаки, — сказав негр. Він починав молоти дурниці. Але чоловікові за штурвалом було й далі його шкода.

— Я зроблю так, що тобі стане краще, — сказав він. — А поки що лежи собі тихенько.

— Начхати вам на іншу людину, — сказав негр. — Нічого у вас немає людяного.

— Я все тобі зроблю, тобі полегшає, — сказав чоловік. — Ти тільки лежи собі тихо.

— Нічого ви не зробите, — сказав негр. Чоловік за штурвалом, якого звали Гаррі Морґан, промовчав, бо добре ставився до негра, але нічого не міг йому зараз зробити, хіба що врізати добряче по морді, але цього він теж не міг зробити. Негр і далі нарікав.

— Чому ми не зупинилися, коли вони почали стріляти?

Чоловік нічого йому не відповів.

— Вам що, алкоголь дорожчий за людське життя?

Чоловік мовчки стояв за штурвалом.

— Треба було зупинитися, і нехай би забирали спиртне.

— Ні, — сказав чоловік. — Вони б забрали спиртне й човен, а ти опинився б у в’язниці.

— Нехай і у в’язниці, — сказав негр. — Принаймні мене б не підстрелили.

Він починав уже діяти на нерви чоловікові, якого втомили ці нарікання.

— А кого, чорт забирай, тяжче поранило? — спитав він у нього. — Тебе чи мене?

— Вас тяжче, — сказав негр. — Але в мене ще ніколи не стріляли. Я не очікував, що в мене стрілятимуть. Мені за це не платять. Не хочу, щоб у мене стріляли.

— Заспокойся, Веслі, — сказав йому чоловік. — Тобі не полегшає від твого базікання.

Вони вже підходили до острова. Були на мілководді, і було нелегко знаходити протоку, бо сонце на воді сліпило очі. Негр уже зовсім знавіснів від болю, бо почав молоти язиком, як той святенник, не змовкаючи ні на мить.

— Навіщо возити зараз алкоголь? — сказав він. — Сухий закон скасували. Для чого та контрабанда? Чому не брати спиртне на пором?

Чоловік за штурвалом пильно приглядався до протоки.

— Чому люди не хочуть бути чесними й гідними і заробляти на життя гідною чесною працею?

Чоловік побачив брижі на воді, де вона легенько хлюпала об берег, хоч і не міг розгледіти проти сонця самого берега, і розвернув човен. Розвертав його, крутячи штурвал однією рукою, а коли протока відкрилася, на малих обертах пройшов нею до мангрових заростей. Дав задній хід і заглушив двигун.

— Можу кинути тут якір, — сказав він. — А от підняти його вже не зможу.

— А я й поворухнутися не можу, — промовив негр.

— Я бачу, що ти в паскудному стані, — сказав йому чоловік.

Йому було нелегко витягти, піднести й закинути невеличкий якір, але він якось упорався з цим, попустив чималу кількість якірного троса, і човен хитнувся, а тоді вперся в мангри, галуззя яких залізло аж у кокпіт. Він спустився туди. «Чортзна-що тут робиться», — подумав він про безлад у кокпіті.

Цілу ніч після того, як він перев’язав негру рану, а той забинтував йому руку, він стежив за компасом і стернував, а вдосвіта побачив, що негр лежить на мішках у кокпіті, але потім він і далі стежив за морем і за компасом, намагався знайти маяк Сенд-Кі і не мав коли подумати про те, які в них справи. А справи були кепські.

Негр лежав на мішках зі спиртним, задерши ногу вгору. У корпусі кокпіта було вісім кульових отворів, від чого розщепилися дошки. Вітрове скло рубки тріснуло. Він не знав, скільки товару розбилося, а там, куди не затекла кров негра, були плями його власної крові. Але найгіршим був запах спиртного — принаймні так йому тоді здавалося. Все просякло алкоголем. Човен стояв собі спокійно в мангрових заростях, але йому й далі відчувалися морські хвилі, які хитали їх цілу ніч у затоці.

— Я заварю трохи кави, — сказав він негрові. — А тоді допоможу тобі.

— Не хочу я ніякої кави.

— Але я хочу, — сказав йому чоловік. Але внизу йому запаморочилося в голові, тож він знову піднявся на палубу.

— Мабуть, обійдемося без кави, — сказав він.

— Я хочу випити води.

— Гаразд.

Він налив негру води з обплетеного бутля і подав йому чашку.

— Чого ви стали тікати, коли відкрили пальбу?

— А чого вони почали стріляти?

— Мені потрібен лікар, — сказав йому негр.

— А що він тобі зробить краще за мене?

— Він мене вилікує.

— Матимеш пізніше лікаря, коли прийде той човен.

— Я не хочу чекати якогось човна.

— Гаразд, — сказав чоловік. — Тоді викидаємо питво.

Він почав кидати за борт спиртне, але це було важко робити однією рукою. Мішок зі спиртним важить лише сорок фунтів, але чоловік устиг викинути тільки малу частину, коли йому знову почало паморочитися в голові. Він сів на палубу, а тоді ліг.

— Ви так надірветеся, — сказав негр.

Чоловік нерухомо лежав, поклавши голову на один із мішків. Мангрове віття нависало над ним, творячи затінок у кокпіті. Він чув, як свистить вітер угорі, і бачив крізь галуззя високе холодне небо й тоненькі пасма хмаринок, які гнав цей північний вітер.

«Через такий вітер ніхто сюди не прийде, — подумав він. — Вирішать, що ми не ризикнули їхати в таку погоду».

— Думаєте, вони прийдуть? — запитав негр.

— Звичайно, — сказав чоловік. — Чого б їм не приходити?