Мобільний Робін задзвонив.
— Що нове? — спитав Страйк анітрохи не сонним голосом.
— Ти не спав?
— Та ні, лежу дивлюся на поразку лейбористів. Опитування щось наплутало, правда ж?
— Мабуть, — відповіла Робін. — Як нога?
— Наче непогано, — відповів Страйк, і Робін потрактувала це як «погано».
— Гаразд, тоді я тобі зараз пришлю фото розмови в приватному каналі, яку я щойно мала з Аномією.
Так вона і зробила. Чекаючи на відповідь Страйка, Робін лягла на ліжко, втупивши погляд у темне небо за вікном.
— «Я на тому тижні убив людину, і сумління нітрохи не мучить», — вголос зачитав Страйк. — «Думав, буде. А нічого. Сиджу тут, планую наступне...»
— Може, це бравада? Такі уявлення про гумор?
— Будемо, — повагом відповів Страйк, — сподіватися.
— Продовження прочитав?
— Так.
— Аномія не планував мені це відправляти. Він напився і втратив пильність. Вочевидь, він відкрив кілька приватних каналів і написав мені замість... Я гадаю, що він писав це все Моргаусу. Судячи з тону...
— Так, — погодився Страйк. — Судячи з тону, Аномія розмовляє з рівним. Обіцяє позбутися «лорда Д» та «В». Це, наскільки я розумію...
— Вочевидь, ЛордДрек та Віліпечор.
— «Я не хочу того, чого хочеш ти... Я сиджу у клітці...»
— Страйку, мені це все чимдалі більше схоже на Кеа. Слова, які цитує Аномія — це пісня «The Strokes», «Серце у клітці». Кеа у відео була в футболці із зображенням обкладинки одного з їхніх альбомів.
— Оце ти гарно підмітила, — сказав Страйк. — Так, а клітка — це мабуть про повернення до матері через хворобу. І до досягнень вона ставиться презирливо: писала про це на своєму тумблері. Почуття провини за недостатні досягнення, виявляється, є проявом засвоєного капіталізму.
— Серйозно?
— Дуже. Ти що, не знаєш, як люди живуть в комуністичних країнах? Всі лежать на диванах, а дресировані пуделі приносять їм тістечка.
— Ха-ха. І ще оці слова: «мені тепер чхати на досягнення». Вона ж училася у школі мистецтв...
— Але це може бути і Ґус Апкотт, — припустив Страйк. — Дуже схожа історія. Хворіє, мусив піти з музичного коледжу...
— Але він планує повернутися. Не схоже, що він відмовився від досягнень, судячи з музичних стандартів, які він виконує.
— Наскільки амбітним тобі здався Престон Пірс?
— Важко сказати, — відповіла Робін, вкотре стараючись не уявляти Пірса голим. — Але я собі не уявляю, чому б він казав, що сидить у клітці. Хоча, звісно, якби...
— Тім Ашкрофт теж цілком підходить, — роздумував далі Страйк. — Він актор, який сподівався, що «Чорнильно-чорне серце» дасть поштовх його кар’єрі. А натомість мусить виступати у шкільних спортзалах у Салфорді.
— Виступати перед школярами цілком нормально, — заперечила Робін.
— Так я і не кажу, що ненормально, але він може бути іншої думки. Оце «мені тепер чхати на досягнення», це слова людини, яка образилася на життя, бо не добилася того, чого хотіла... Ти вже чула новину від Ільзи та Ніка?
— Так, — відповіла Робін. — Просто диво, правда ж?
— Так, я дуже радий за них, — озвався Страйк. — Ти знаєш, що вони хочуть запросити хрещеними тебе і мене?
— Я... ні, я не знала, — відповіла Робін, здивована і розчулена.
— Чорт. Ну тоді зобрази подив, коли Ільза тебе попросить... Гаразд, що воно таке — цей Комікон, куди Аномія тебе тягне? — спитав Страйк.
— Як випливає з назви, — відповіла Робін, — це велика конференція любителів коміксів та кіно. Ну, ти знаєш.
— Аномія сам прийде?
— Гадки не маю.
— Про всяк випадок нам треба туди піти.
— У масках? — спитала Робін.
— Так, щоб не виділятися. Половина присутніх одягнеться під героїв «Зоряних воєн». З тебе буде гарний Йода.
— А з тебе — чудовий Дарт Вейдер, — відповіла Робін. На цьому вони побажали одне одному добраніч.
Помітивши своє відображення у дзеркалі на туалетному столику, Робін відзначила усмішку у себе на обличчі. Свій чудовий настрій вона свідомо придушила, скориставшись звичним способом: просто нагадала собі про існування Меделін Курсон-Майлз і розлучення Шарлотти Кемпбелл.
45
Він покладає стільки сил на благодійність,
Що добрий вчинок (думала вона),
Либонь, заповнив чашу його втіхи.
Елізабет Баррет Бравнінґ,
«Аврора Лі»
За годину по тому, як ожив фейковий сайт «Творчості і театру в школі», Венеція Голл написала Тіму Ашкрофту у твіттер і запросила на інтерв’ю, лишивши номер, спеціально придбаний на цей випадок. На превеликий подив Робін, за лічені двадцять хвилин Тім відповів радісною згодою; обмінялися імейлами і призначили зустріч за три дні. Робін розраховувала, що матиме значно більше часу, щоб дослідити попередню кар’єру Ашкрофта, створити біографію для жінки, якою вона прикинеться, і закінчити шпаргалку для Страйка, який гратиме за Баффілапусю, поки Робін спілкуватиметься з Ашкрофтом.
— Господи Ісусе, — тільки і мовив Страйк, втупивши погляд у довгий список, який Робін віддала йому в квартирі на горищі напередодні інтерв’ю. Куксу він вмостив на високий стілець поруч зі своїм сідалом, а на коліно поклав холодопакет; кінець кукси блищав від крему. — Гадаєш, мені все це знадобиться?
— Ти маєш давати раду завданням, — пояснила Робін. — Якщо не впораєшся, тебе одразу запідозрять, бо я там сиджу цілими днями і можу розв’язувати їх, не прокидаючись. Решта — в основному біографічні факти, якими ми з Зої ділилися між собою, щоб ти не бовкнув щось не те під час розмови з нею. Та сподіваймося, що все це тобі не знадобиться. Навряд чи я розмовлятиму з Ашкрофтом більше пари годин.
— Де ви зустрічаєтеся?
— У барі «Qуб» у Колчестері, — відповіла Робін. — Місце запропонував він, я погодилась. Як нога?
— Краще, — відповів Страйк. — Чай будеш?
— Без шансів, — відповіла Робін. — Треба зібратися на завтра. Я тобі напишу, коли буду у Колчестері.
Ця суто ділова і дуже коротка розмова лишила Страйка розчарованим. Він би залюбки потеревенив, хай навіть і лише про дописи Кеа Нівен, до зустрічі з якою готувався останнім часом.
Страйк не усвідомлював, що Робін наразі дуже ображалася на свого партнера. Вона розуміла, що Страйк переймається навантаженням агенції і страждає від болю, але навіть за таких умов можна було і згадати, що в неї на носі переїзд. Може, він собі вирішив, що вона якось вирішить це питання без вихідного, але їй було б приємно, якби Страйк хоч спитав, як в неї справи.
Насправді продавець нової квартири Робін через юриста попросив відкласти переїзд, бо в нього не склалося з придбанням нового житла. Юрист Робін радив не погоджуватися, але Робін не послухала. Поки Страйк не стане на ноги — у прямому сенсі — агенції потрібен хоч один партнер при повному здоров’ї, тож вона не могла дозволити собі вихідний. Однак коли вона подзвонила батькам (ті хотіли приїхати до Лондона і допомогти їй з переїздом) і побачила погано приховане розчарування Макса та Річарда (які розраховували, що вона вже виїде), настрій нітрохи не покращився, а стресу не стало менше.
Наступного ранку Робін вирушила у двогодинну поїздку до Колчестера на своєму старому «лендровері». Сьогоднішня ітерація Венеції Голл (цим псевдонімом вона вже користувалася раніше) носила попелясто-біляву перуку, яка Робін зовсім не личила, але в поєднанні з окулярами у квадратній оправі та сірими контактними лінзами повністю змінювала її зовнішність. На лівій руці Венеція мала обручку і заручну каблучку — не ті, що належали Робін, бо свої вона покинула разом з чоловіком, а цинкову підробку з цирконовим кристалом. Уявний чоловік Венеції, якого вона придумала так само ретельно, як і власну фіктивну особу, був створений з розрахунком викликати у Тіма максимальну довіру.
Запаркувавши машину, Робін написала Страйкові.
Буду у барі за 5 хв
Не встигла вона замкнути «лендровер», як прийшла відповідь.
