— Нічого собі, — сказав Страйк, ковтнув бурбону і спробував прибрати серйозного вигляду. — То як так вийшло, що він зацікавився вівцями? Це в нього завжди було, чи якось був поклав око на якусь вівцю, і...

— Страйку, він із вівцями не злягається.

Детектив так зареготав, що них почали озиратися.

— Його старший брат мав овечу ферму, тато почав вивчати ветеринарну справу у Даремі і спеціалізувався саме на... Ану годі мені тут іржати! Під його редакцією журнал виходить!

— Що, теж про овець?

— Так. Називається «Вівчарство», — відповіла Робін, — і ні, там немає розворотів з вівцею місяця.

Цього разу регіт Страйка почув цілий бар.

— Та тихше ти, — цитьнула Робін, розуміючи, що на них всі дивляться. — Щоб нас іще в цей бар перестали пускати?

— Але ж нас наче не вигнали з «Американського бару»?

Страйк погано пам’ятав, що саме сталося після того, як він ударив підозрюваного у готелі «Стаффорд». Він не був п’яний, просто осліпнув від власного гніву.

— Вони не казали більше не приходити, але побачиш, як тебе там зустрінуть, якщо повернешся, — відповіла Робін, виловлюючи останню оливку з тареля, який їм подали до напоїв. Страйк сам-один поїв всі чипси.

— Батько Шарлотти розводив овець, — мовив Страйк, і Робін відчула спалах цікавості, як завжди, коли мова заходила про його колишню наречену, — а траплялося це украй рідко.

— Справді?

— Так, в Аррані, — сказав Страйк. — Він там тримав величезний будинок разом із третьою дружиною. Такі собі фермери-аматори. Мабуть, їм частину податків за те списували. Такі були злі тварюки з виду — я овець маю на увазі... забув породу. Самі чорно-білі, роги отакенні, очиська жовті.

— То вівці святого Якова, — пояснила Робін, а у відповідь на Страйкову усмішку додала: — У нас в туалеті лежали цілі стоси «Вівчарства», то звісно, що я знаюся на породах... І що собою являв Арран?

(Насправді вона хотіла знати, що собою являла сім’я Шарлотти.)

— Наскільки я пам’ятаю, там гарно, але я тільки раз був у тому будинку. Вдруге не запросили. Батько Шарлотти мене не терпів.

— Чому?

Страйк допив коктейль і тільки тоді відповів:

— Причин було чимало, але я гадаю, що найбільшу роль зіграла спроба його дружини мене спокусити.

Робін ахнула так голосно, що й сама не чекала.

— Еге ж. Мені було двадцять два чи двадцять три. А їй — мінімум сорок. Дуже приваблива, якщо любиш худющих кокаїнщиць.

— Але... як?!

— Ми приїхали до Аррану на вихідні. Шахразада — це так мачуху звали — і батько Шарлотти дуже пили. Там у половини родини ще й біда з наркотиками, у всіх тих зведених сестер і напівбратів. Отже, ми вчотирьох вирішили випити після вечері. Батько Шарлотти від початку дивився на мене косо, бо сподівався, що я хоч трохи блакитної крові. Нас із Шарлоттою поселили у різні кімнати на різних поверхах. Десь о другій ночі я пішов до себе, роздягнувся, завалився спати... був п’янючий... вимкнув світло, а за дві хвилини хтось прочинив двері. Я подумав, що то Шарлотта, хто ж іще. У кімнаті було темно — хоч очі виколюй. Я посунувся, вона лягла поруч...

Робін зрозуміла, що сидить із роззявленим ротом, і закрила його.

— ...і була абсолютно гола. Але мене нічого не збентежило — я ж майже пляшку віскі спожив. Вона, гм, потягнулася до мене, якщо ти розумієш, про що я...

Робін притиснула долоню до рота.

— ...ми поцілувалися, а тоді вона прошепотіла мені на вухо, що бачила, як я задивлявся на її цицьки, коли вона нахилялася. Тут я зрозумів, що це хазяйка дому. Щоб ти знала, на її цицьки я не дивився. Я тільки дивився, чи не доведеться її ловити, бо жіночка налигалася і я боявся, щоб вона не впала у камін, як підкидатиме дрова.

— І що ти зробив? — крізь руку спитала Робін.

— Вистрибнув із ліжка так, ніби мені петарду в сраку встромили, — відповів Страйк, а Робін знову засміялася, — перекинув столик, розбив величезний вікторіанський кухоль. А вона тільки хихотіла. Вона, здається, думала, що я от зараз знову ляжу до неї, хай тільки шок мине. Я саме шукав у темряві труси, коли у двері справді ввійшла Шарлотта.

— Ой божечки.

— Так, вона без розуміння сприйняла те, що ми з її мачухою удвох в кімнаті голі, — сказав Страйк. — Не могла вирішити, котрого з нас хоче убити більше. Від криків прокинувся сер Ентоні. Побіг нагору у своєму парчевому халаті, але зоп’яну не зав’язав його як слід. Він ввімкнув світло і став у дверях із рушницею, гадки не маючи, що в нього пісюн теліпається, аж поки жінка йому не зауважила. «Ентоні, — каже, — твого Джонні Моргунчика видно».

Робін так зареготала, що Страйк зачекав, поки вона заспокоїться, і тільки тоді продовжив оповідь. Сивань на барі неподалік від їхнього столика поглядав на Робін із кривим посміхом на вустах.

— І що було далі? — спитала Робін, віддихавшись і витерши очі крихітною серветкою, яку їй подали до напою.

— Наскільки я пам’ятаю, Шахразада навіть не пробувала виправдатися. Здається, вона вважала, що утнула класний жарт. Шарлотта кинулася на неї, я схопив Шарлотту, а сер Ентоні, вочевидь, вирішив, що я сам у всьому винен, бо не замкнувся. Шарлотта теж до цього схилялася. Але попереднє життя з мамою не готувало мене до звичаїв аристократії. Заради справедливості, богема у сквотах поводилася значно пристойніше.

Страйк підняв руку, показуючи усміхненій офіціантці, що вони бажають замовити ще, а Робін, у якої зо сміху боліли боки, підвелася.

— Я до вбиральні, — задихано промовила вона. Сивань на барі провів її поглядом.

Коктейлі були невеликі, міцні, а Робін, яка більшу частину часу стежила за людьми і тому носила кросівки, забула, як ходити на високих підборах. Вона мусила міцно вхопитися за поруччя, спускаючись застеленими червоним килимом сходами до жіночої вбиральні, яка виявилася чи не найпристойнішою з усіх, де Робін колись бувала. Ніжно-рожеві, ніби полуничний макарон, стіни, круглі мармурові раковини, оксамитовий диван, фрески з німфами серед лілей.

Справивши потребу, Робін розгладила сукню і глянула у дзеркало, чи не потекла від сміху туш. Поки мила руки, думала про історію, яку повідав Страйк. Хоч ця оповідь і здалася Робін смішною, лячно від неї теж було. Протягом своєї детективної кар’єри Робін встигла стикнутися із розмаїттям людських дивацтв, нерідко й сексуального ґатунку, та все одно часто почувалася наївною та недосвідченою порівняно зі своїми ровесницями. Власного досвіду у диких нетрях сексуальних авантюр Робін не мала. У неї був тільки один сексуальний партнер і дуже вагомі причини не лягати у ліжко з людиною, якій вона не може довіряти. Свого часу немолодий чоловік з плямою вітиліго за лівим вухом присягався у суді, що дев’ятнадцятирічна Робін сама запропонувала йому секс під темними сходами і встигла сказати, що любить грубість, перш ніж втратити свідомість, коли він душив її.

— Далі питиму воду, — сказала Робін за п’ять хвилин, сідаючи у своє крісло навпроти Страйка. — Коктейлі тут серйозні.

— Пізно, — озвався Страйк; офіціантка саме поставила перед ними склянки. — Може, хочеш сендвіч, щоб алкоголь трохи осів?

Він простягнув Робін меню. Ціни були захмарні.

— Та ні, слухай...

— Я б не запрошував тебе до «Рітцу», якби не планував вивернути калитку, — махнув рукою Страйк. — Я б замовив торт, але...

— Ільза вже замовила його на завтра? — здогадалася Робін.

Наступного вечора компанія друзів, серед яких був і Страйк, збиралася на святкування дня народження Робін, яке організувала спільна подруга.

— Так. Я не мав тобі говорити, тому прикинься здивованою. А хто, власне, ще прийде? — спитав Страйк. Йому було цікаво, чи прийдуть якісь незнайомі йому люди, особливо чоловіки.

Робін перелічила імена кількох пар.

— ...ну й ми з тобою, — додала вона наостанок.

— Хто такий Річард?

— Новий бойфренд Макса, — відповіла Робін. Макс був її сусідом, власником квартири, де сам він займав лише одну кімнату, не маючи змоги виплатити заставу без пожилиці. — Я думаю, чи не час мені від нього з’їжджати, — додала Робін.