— Ні, — відповіла Робін. — А що?

Страйк знову розвернув ноутбук до себе, щось набрав, а тоді знову показав екран Робін, яка зачитала:

Отже, минулого тижня мене попросили зробити дещо, що точно принесе мені сильний стрес і негативно вплине на фізичне та психічне здоров’я. Ця справа пов’язана з тяжкою травмою, через яку я пройшла не так давно і від якої, здається, досі не оговталася. Насправді я бачу у себе ознаки ПТСР.

З досвіду я знаю, що випробування, яке мені нав’язують, матиме катастрофічні наслідки для мого здоров’я. Незважаючи на це, я погодилася, усвідомлюючи всю незворотність наслідків.

Раніше я писала про свої намагання жити у менш жертовний спосіб і опановувати здорові механізми побудови безпечних кордонів. Суспільство нав’язує нам образ «хорошої» людини, які ставить потреби інших вище за свої власні. Як і всі хронічно хворі люди, я постійно картаю себе за нездатність справлятися з речами, які здорові приймають просто як належне.

Серед моїх — вкрай численних! — проблем є РДУГ, до якого додається класний мінібонус під назвою дисфорія чутливості до відмов. Вона проявляється як реакція на критику, якої нейротипова людина навіть не помітить. Тож коли мені кажуть — неявним чином — що я безсердечна егоїстка, бо не хочу робити щось явно для мене шкідливе, мене легко переконати, хоч я і розумію, що це маніпуляція.

Так, здається, постійного болю та суїцидальних думок було ще мало.

Дякую, ЖИТТЯІ

Колеги спуні, порадите щось?

#хронічнохворі #спуні #ПОТС #СДУГ #РДУГ #аллодинія #схв #невидимість інвалідність #тригери #кордони #RSD #ейблізм

Під цим текстом було два коментарі:

spoonie-sara-j

Кеа, це важко, але ти маєш зосередитися на СОБІ!

jules-evola

Вскрийся.

— Що таке «спуні»? — спитав Страйк, коли Робін дочитала.

— Мені теж довелося гуглити, — відповіла Робін. — Це термін на позначення хронічно хворої людини. З’явився після допису у блозі, де автор вимірює свій обмежений запас енергії ложками, тобто «spoons».

— До чого тут ложки? — спитав Страйк.

Хоч яка втомлена була Робін, збентежений вираз обличчя Страйка змусив її усміхнутися.

— Наскільки я зрозуміла, коли автор... та ні, авторка... говорила про свою втому, вона взяла жмуток ложок, щоб показати одиниці енергії. Хай там що, Кеа ж не відмовилася від розмови? Уже добре.

— Поки не відмовилася, — відповів Страйк і потягнувся по сигарети. Він закурив, кинув сірник до попільнички і спитав: — Мала час почитати нотатки Натлі про Ініґо Апкотта?

— Так, — кивнула Робін. — Звісно, це цілком може бути роман на стороні, але також і розмова з людиною, якій він дає поради чи наставляє у чомусь.

Нотатки Натлі не дуже допомагали реконструювати односторонню розмову, оскільки були дуже скупі. Власне, він майже всі їх зачитав Страйкові по телефону.

— «Кохана дитино» — це занадто інтимне звертання до учениці, — відзначив Страйк. — Втім, я сумніваюся, що відомості про сексуальне життя Ініґо допоможуть нам розкрити цю справу...

Якби Страйк не виглядав настільки змученим та пригніченим, Робін спитала б, нащо він взагалі відправив Натлі за Ініґо. Мабуть, вираз обличчя зрадив її думки, бо Страйк додав:

— Не знаю, нащо я сказав Натлі йти за ним. Просто це здалося цікавим — іти розмовляти по телефону туди, де ніхто з рідних не зможе його підслухати.

Мобільний Страйка задзвонив. Побачивши ім’я «Меделін» (догори ногами), Робін негайно підхопилася і сказала:

— Бери слухавку, я все одно вже маю йти.

Якби Робін не підвелася, Страйк би краще відправив дзвінок на автовідповідач. Зовсім не хотілося слухати новий сорокап’ятихвилинний монолог про те, що презентація буде оглушливим провалом, але, не придумавши причини для продовження розмови, він дочекався, поки за Робін зачиняться двері, і прийняв дзвінок.

Меделін почала, як завше в останні кілька днів, з чуйних розпитувань про ногу Страйка і зі щирих ремствувань на відсутність можливості допомогти йому чи запросити пожити в себе, адже вона така зайнята. Страйк зовсім не переймався з цього приводу, навіть потай радів. Він не один раз пояснював Меделін, що краще лишиться у своїй квартирі на горищі, яка була ідеальна пристосована до потреб одноногої людини і забезпечувала йому самодостатність.

— У тебе ще є їжа? — стривожено спитала Меделін.

— Пат мені все приносить, — відповів Страйк. Він не збрехав: офісна менеджерка без жодних скарг заносила йому нагору пакети з продуктами.

— Як гадаєш, коли ти зможеш знову виходити?

— Сподіваюся, що за кілька днів.

— Тобто ти зустрінешся зі мною після презентації, на наступному тижні?

— Якщо до того часу матиму обидві ноги...

— Ти ж щойно казав, що за кілька днів уже вийдеш.

— Так, напевно, — відповів Страйк, стараючись не показувати роздратування.

Як він і очікував, Меделін вибухнула новим монологом на тему мордувань, яких завдавала їй нова колекція прикрас. Страйк мовчки слухав, курив і старався не думати про Робін.

44

...утомлені актори, знявши маски,

бачать обличчя, що самі забули,

і на колінах в лагідної ночі

від неї дізнаються власні тайни...

Авґуста Вебстер,

«Медея в Атенах»

У четвер були загальні вибори. У першому пості з часу убивства Еді Ледвелл «Перо правосуддя» поінформувало читачів, що люди, які бодай роздумують над можливістю проголосувати за когось окрім лейбористів, позбавлені елементарної людяності. Воллі Кард’ю виклав відео, в якому лідер Партії незалежності Сполученого Королівства запевняв, що мігранти прибувають до Британії лікуватися від ВІЛ, і на кожного витрачають по двадцять п’ять тисяч фунтів. Від численних звинувачень в расизмі та упередженості Воллі запекло відбивався, а в твіттері написав таке: «Британці роками чекають на ту довбану медичну допомогу, бо дехто проходить без черги». Серед тих, хто підтримав Воллі, був користувач твіттера на ім’я @jkett_BUT, який написав Кард’ю: «Продовжуй казати ПРАВДУ. Англія має бути БІЛОЮ».

Через вибори вечірній урок малювання з натури у Норт-Ґров скасували. Друге заняття Робін виявилося не таким плідним, як перше: Престона Пірса ніде не було видно, а замість оголеної чоловічої натури учням запропонували інсталяцію зі скляних пляшок та сушених гарбузів. Зої сказала Джессіці, що лишається в резиденції на ніч з дітьми, тож їхня вечірня прогулянка теж не повторилася, і нагоди для нових одкровень не випало. Поза розмовою із Зої Робін старалася мовчати, сподіваючись, що клас забуде лондонську вимову, яку вона ретельно зображала на минулому занятті.

Ранок дня виборів Робін планувала провести вдома за «Грою Дрека», а тоді проголосувати і решту дня присвятити стеженню за Воллі Кард ю. Однак сталася сумна пригода, яка сплутала їй всі плани. Макс, сусід Робін, пішов до стоматолога і залишив на неї свого старенького таксика Вольфґанґа, який уже добу не їв, а вночі напісяв просто у своє ліжечко, чого не робив з цуценячого віку. Також Вольфґанґ відмовився гуляти того ранку і тільки стояв та тремтів, коли Макс опустив його на тротуар.

Макс пішов, і за двадцять хвилин Вольфґанґ почав задихатися. Не маючи змоги додзвонитися до Макса в стоматології, стривожена Робін вирішила сама відвезти песика до ветеринара.

Робін народилася в селі і уявляла, яким буде вердикт ветеринара, але від того було не легше; вона дуже полюбила таксика за той час, що жила з Максом.

— Я не його власниця, — сказала вона, намагаючись проковтнути клубок у горлі. — Власник у стоматолога, я йому подзвоню.

За дві години по тому на очах у Макса та Робін (обоє плакали) Вольфґанґа приспали. Поки згорьований Макс обговорював з ветеринаром кремацію песика, Робін вийшла на ресепшен і зробила вигляд, що дивиться котячі іграшки, потай витираючи очі рукавом.

Задзвонив мобільний. Тягнучи носом і відчуваючи вологу в очах, Робін відповіла, так само роздивляючись іграшки для котів.