— Я покажу, — відповів Престон і повів її кудись. Робін недоладно відповідала на питання про свою кар’єру у маркетингу, подумки вирішуючи, чи не краще вийти з гри, щоб не стояти бездіяльно решту заняття.

У задній частині будинку була велика спільна кухня, пофарбована у таку саму цукрово-рожеву барву, як і фойє. Просто навпроти Робін виднілося велике і дуже гарне вітражне вікно — мабуть, робота Маріям. Ззовні воно було добре підсвічснс, тож навіть увечері кидало на витертий дерев’яний стіл та численні казанки й пательні на стінах плями бірюзового, смарагдового та багряного світла. Спершу Робін подумала, що на вітражі зображено сцени з раю, але численні людські постаті не мали крил чи німбів. Всі разом вони працювали над різними справами: саджали дерева та збирали плоди, розводили багаття і готували їжу, мурували будинок і прикрашали його гірляндами.

Маріам розмовляла з іншими учнями, стоячи під старою чорною свинцевою лінійкою. Хтось із учнів пив чай, хтось мав у руках маленькі келихи з вином. Робін подумала, що дехто так тепло відгукувався про Норт-Ґров саме через такі приємні перерви. Білявий велет, якого вона бачила раніше, тепер сидів за столом і пив вино зі значно більшого келиха, ніж ті, які роздали учням, і час до часу долучався до розмови. У дальньому кінці кухні тулилася до буфета мініатюрна чорнява дівчина, яка ні з ким не розмовляла і тільки поглядала на радіоняню. Вона саме дістала телефон. Дитини у підгузку поруч видно не було.

Прийнявши рішення щодо гри, Робін усміхнулася до Престона, який тримався поруч, і сказала:

— Вибач, маю відправити листа.

— Ох і працовита, — озвався він і рушив до кола учнів біля Маріам. Робін дістала айпад, і серце в неї упало: щойно у гру зайшла Хробак-двадцять-вісім і вже відкрила приватний канал з Баффілапусею.

Хробак28: привіт , як справки ?

>

Баффілапуся: непогано

Баффілапуся: Паперовобіла щойно сказала, що треба підтримувати активність, а то Аномія вирішить, що я

Хробак28: так аномія в сім модераторам сказав дивитися , щоб всі були тими за кого се бе видають , а не копами

Баффілапуся: я, мабуть, краще вийду. Треба поговорити з сестрою. Не хочу, щоб мене за це забанили

Хробак28: чикай а ти хіба не одна в сім’ї

«Чорт, чорт, чорт».

Баффілапуся: вона зведена, ми ніколи разом і не жили

Хробак28: аа ясн

Баффілапуся: я пішла. До завтра?

Хробак28: ага так цьомки

Робін закрила приватний канал, вийшла з гри і сховала айпад у сумку. Знову піднявши очі, вона побачила, що дівчина у чорному тяжко зітхнула і сховала телефон у кишеню. Ніби відчувши погляд Робін, вона підвела густо начорнені очі. Зненацька до Робін прийшов шалений здогад; не міняючись в обличчі, вона підійшла до групи і Маріам, яка розповідала учням про татуювання фіолетової квітки на своєму пухкому плечі. Виявилося, що воно свіже.

— ...до завтрашніх сотих роковин, — казала вона.

— Геноциду вірменів, — пояснив ліверпульський голос Престона Пірса у вухо Робін. — Тоді загинули її прадід і прабаба. Вина? — запропонував він, тримаючи у руках два келихи.

— Клас, дякую, — сказала Робін, маючи намір зробити не більше одного ковтка.

— Джессіка, правильно?

— Так... Вітраж просто дивовижний, — сказала вона.

— Так, Маріам зробила п’ять чи шість років тому, — розповів Престон. — Тут типу всі її друзі. Я ондо, допомагаю лаштувати дах.

— Ого! — озвалася Робін, дивлячись на кучеряву постать на вітражі. — Тобто ти тут уже давно, так?..

— А там є Блей чи Ледвелл? — спитав зацікавлений голосок з-за їхніх спин. Робін і Престон Пірс озирнулися: дівчина з синім волоссям та пірсингом, яка раніше представилася Дією, дивилася на вітраж. Робін подумала, що їй років вісімнадцять, не більше.

— Ні, — відповів Престон. Робін здалося, що він бреше.

Дія не йшла, чи то не зауваживши тону Престона, чи просто ігноруючи його.

— А хто це? Ледвелл і... — почала Робін.

— Еді Ледвелл і Джош Блей, — відповіла Лія з благосною поважністю людини, що володіє особливим знанням, доступним лише обраним. — Автори «Чорнильно-чорного серця». Це мультфільм.

— A, — кивнула Робін, — здається, я щось чула...

— Вони колись жили тут, — повідомила Лія. — Саме тут вони почали його створювати. Ти що, пс читала в газетах про те, як Еді Ледвелл за...

— Еді була моєю подругою і подругою Маріам, — тихо загарчав Престон Пірс. — Для нас її убивство — не захоплива сенсація, дідко тебе вхопи. Мо’, годі прикидатися, що ти хочеш малювати? Пензлюй уже на цвинтар. Мо’, десь на траві лишилася кров Еді. Збереш її, продаси на ібеї.

Дівчина почервоніла, в очах заблищали сльози. Вона попленталася геть від Престона. Робін стало її шкода.

— Кляті стени [7], — тихо сказав Престон до Робін. — Ондо ще одна, — він показав на чорняву дівчину. — Так ридала, коли загинула Еді, ніби то її сестра-близнючка. Та вона її в очі не бачила.

— Мені так шкода, що твоя подруга загинула! — Робін прикинулася шокованою. — Я... я навіть не знаю, що сказати.

— Я тримаюся, — коротко відказав Престон. — Отже, не знаш, що сказати? Робін не встигла відповісти, бо до кухні увірвався дебелий білявий хлопчик, вбраний у джинси та футболку. Рисами він нагадував велета-блондина: в обох обличчя були схожі на стилізовані маски давньогрецького театру. Робін вирішила, що це Брам де Йонґ. Малий щодуху загорлав пісню:

Het witte ras verliest,

Kom op voor onze mensen...

— Агов! — гукнув до Брама Престон. — Кіко разів тобі казали? Не смій це співати!

Кілька людей з гурту навколо Маріам зацікавлено озирнулися.

Брам голосно закректав. Його батько виглядав хіба трохи розвеселеним.

— Що це означає? — поцікавилася Робін.

— Вперед, — сказав хлопцеві Престон. — Розкажи їй. Брам широко й безпардонно всміхнувся до Робін.

— Це нідерландською, — пояснив він тонким дитячим голосом.

— Ясна холера, що нідерландською, а перекладається як? — наполягав Престон.

— Це означає «біла раса занепадає, повстаньмо за наш паро...».

— Все, — голосно обірвала його Маріам. — Досить. Брамс, це не жарт. Тут немає нічого смішного. Друзі, — звернулася вона до учнів, — повертаймося до роботи.

Всі потягнулися до столу, за яким сидів Нільс, лишаючи порожні горнята та келихи. Робін почула, як Маріам, опинившись поруч із Нільсом, строго йому сказала:

— Він цього не робитиме, якщо ти заборониш.

Але Нільс, який почав гратися з Брамом в армрестлінг, чи то не почув, чи то проігнорував Маріам.

Чекаючи своєї черги підійти до столу, щоб залишити ледь пригублений келих із вином, Робін підняла очі на вітраж, сподіваючись побачити Еді або Джоша. Вона запідозрила, що їх втілюють двоє збирачів фруктів: обидві постаті мали довге каштанове волосся, жінка кидала яблука чоловікові, який стояв під деревом. А тоді Робін не без подиву зауважила рубінового кольору літери, що аркою вигиналися у верхній частині вітража, ніби біблійний вірш.

Стан аномії стає неможливим,

коли між органами є солідарність

і підтримується достатній контакт

протягом достатньо тривалого часу.

40

Та я, якій за рік мине сімнадцять,

Ночами з ліжка звикла прислухаться

До того тужного квиління зливи,

Що змушує тебе боятись смерти

Й тягнутись до живих, щоби опертись

На когось, мов налякана дитина,

Й виплакати на чиїхсь руках

Порожнє серце, втамувати голод й страх,

Що калатають ним об шибку без упину.

Шарлотта М’ю,

«Учта»

Наприкінці заняття Маріам винесла стислий вердикт щодо кожного малюнка. Престон Пірс, який знову накинув сірий халат, курив самокрутку і усміхався, коли класу показували чергове його зображення. Найбільше його зацікавив портрет, намальований Робін; він же отримав професійну похвалу від Маріам. Завершивши оцінювання малюнків, Маріам побажала учням гарного тижня, сказала, що чекає на них наступного уроку, і додала, що заняття за два тижні скасовується, бо це буде день виборів і Маріам працюватиме на місцевій дільниці.