— Все правильно, — кивнув Страйк. — Престон Пірс погодився з «Пером» і підтвердив, що Сороцюга ображає його рідне місто. Сказав, якби знав, на що перетвориться цей персонаж, то ніколи в житті не погодився б його озвучувати.

— Вибач, — промовила Робін, стримуючи позіх. — День був дуже довгий. Я б убила за пиво.

— Ну то випий.

— Ми на роботі, — заперечила Робін, — а мені ще в цю кляту гру грати. Мідж пасе Кард’ю.

— Де він?

— Вдома з бабусею. В цьому ж і полягає проблема, так? Ми не бачимо, що вони роблять за замкненими дверима.

— Вище носа, — підбадьорив її Страйк. — Ось-ось має статися прорив.

— Справді, у мене завтра перше заняття у Норт-Ґров. Хтозна... Престон Пірс зараз у резиденції?

— Так, він на місці, — відповів Страйк, відкриваючи інстаграм на телефоні.

— Ось він, дивися.

Робін взяла у Страйка телефон і роздивилася фото молодика без сорочки, водночас жилавого і м’язистого, з довгими чорними кучерями та великими скорботними очима. Просто під шиєю він мав татуювання — рядок, виписаний тонким шрифтом.

— Мабуть, це про нього казала Флавія — один чоловік, що ходить без сорочки, — сказала Робін, повертаючи телефон.

— Тимчасом, — провадив Страйк, ховаючи телефон у кишеню і повертаючись до записника, — я досі не знаю, хто та дівчина з татуюваннями, що живе на Джанкшн-Роуд, але сподіваюся, що ти і про неї щось розвідаєш у Норт-Ґров. Якщо вона знає Нільса, то не виключено, що вона теж там вчиться ма... Що це там у тебе в грі?

Робін глянула на екран айпада, де саме відкрився приватний канал, і застогнала.

— Це Хробак-двадцять-вісім знову хоче поговорити, — пояснила вона. — Вчора дві години її втішала... Це точно дівчина, — додала вона. — Сказала мені, що почалися місячні і тому їй паскудно.

— А, — сказав Страйк. — Справді, це лишає мало місця для сумнівів.

— Здається, я ще й її твіттер знайшла, — провадила Робін. — Там її звати Зозо, юзернейм @inkyheart28. Зозо робить точно такі самі орфографічні помилки, як і Хробак-двадцять-вісім. Локація — Лондон, але я поки не мала часу проглянути всі її твіти. Скажу їй, що поки не можу говорити... вибач... розмовляю... по... телефону... з... мамою, — промовила вона, водночас набираючи текст.

— І ще я маю дещо про Ясмін Везергед, — сказав Страйк.

— Я теж про неї дещо дізналася, — кивнула Робін. — Почнімо з твоїх відомостей.

— Працює у косметичній фірмі в Кройдоні, — сказав Страйк, — веде її сторінки у соцмережах. Мешкає з батьками, теж у Кройдоні. Відколи на Еді та Джоша напали, більш-менш регулярно твітила від власного імені — і це, власне, все.

— А ось і наша локшина, — мовила Робін.

Офіціант поставив перед ними миски. Страйк замовив два пива.

— Мені не можна, — запротестувала Робін. — Серйозно. Я просто засну і пропущу зізнання Аномії в убивстві.

— Так він уже зізнався, — нагадав їй Страйк. — Якщо не хочеш, я вип’ю і твій келих.

Він згріб паличками якомога більше локшини і сказав:

— Добре, тепер кажи, що в тебе.

Робін накрутила локшину на виделку, прожувала, проковтнула, а тоді розкрила нотатник.

— Отже, щодо Ясмін, про яку ти щойно говорив, — сказала вона, гортаючи щільно заповнені текстом сторінки у пошуках потрібного імені, — вона досі модераторка у грі, де її звати Серцелла.

— Ти впевнена, що це вона?

— На дев’яносто дев’ять відсотків, — відповіла Робін. — Збігається все. Хробак-двадцять-вісім розповіла мені більше, ніж сама усвідомлює. Вона сказала, що Серцелла була знайома з Еді та Джошем, а ще строго не для розголосу поділилася, що після убивства до Серцелли приїжджала поліція. Я спитала, нащо. Хробак сказала, що не знає, але в мене склалося враження, що вона боїться бовкнути зайве.

— Ти розмовляла з самою Ясмін?

— Тільки у відкритій грі про завдання. Схоже на те, що Бетані з нею не дружила.

Робін напхала рот локшиною і помахала виделкою, показуючи, що поки не може говорити.

— У грі є правило, — нарешті мовила вона, — не можна називати справжні імена та назви місць. Гравці обходять його, набираючи першу літеру, а решту замінюючи зірочками.

— Дивина, — насупився Страйк.

— Дуже дивно, — погодилася Робін. — Всім нав’язано цілковиту секретність у всьому, що стосується персональних даних. Це називається правило 14.

— Цифра чотирнадцять, — повідомив Страйк, — це теж символ ненависті.

— А існує хоч одна цифра, яка не є символом ненависті?

— Більшість справді ними не є, — усміхнувся Страйк. — Але цифра чотирнадцять означає чотирнадцять слів.

— Що за чотирнадцять слів?

— Напам’ять не повторю, але це якийсь ультраправий слоган про забезпечення майбутнього для білих дітей. Розкажи більше про цей режим секретності.

— Власне, всі дуже бояться негайного вигнання з гри, яке трапляється, якщо назвеш справжнє ім’я чи повідомиш забагато особистих відомостей. Аномія буцімто запровадив якийсь механізм, що автоматично запускає Наслідок 14, якщо хтось робить щось із переліченого.

— Буцімто?

— Я не вірю в існування чогось такого, — відповіла Робін. — Гадаю, це просто видимість, яку більшість підтримує, і лише найнаївніші гравці справді вірять у це.

— Такі, як Хробак-двадцять-вісім?

— Так, хоч можна було б уже здогадатися, що оскільки Наслідок 14 не було активовано навіть після всього, що вона мені про себе розповіла, його, мабуть, і не існує. Вона постійно розповідає про те, як їй погано, бо чоловік, заради якого вона переїхала на південь, навіть не виходить на зв’язок, відколи вона оселилася у Лондоні.

— А «Лондон» вона пише як літеру «Л» і п’ять зірочок?

— Саме так. Також Хробак скаржиться, що їй не подобається робота. Там доводиться мати справу з дітьми, але більше жодних подробиць я не знаю. Втім, вона каже, що навіть модератори не знають справжні особи одне одного — принаймні не мають знати. Хробак-двадцять-вісім вважає, що Серцелла знає справжню особу модератора, який називає себе ЛордДрек. Єдина пряма розмова, яку я з ним мала, була досить-таки образливою.

— В якому сенсі?

— Він відкрив приватний канал і негайно накинувся на мене за збочені нахили.

— Хіба не те саме зробив отой інший...

— Так, саме так: Віліпечор, щойно я вперше зайшла у гру. Я помітила, що Хробак-двадцять-вісім часто говорить про ЛордДрека і Віліпечора разом, ніби вони... не знаю, спільники чи що.

Хай там що, вчора ввечері Хробак-двадцять-вісім сказала дещо дивне про Серцеллу та ЛордДрека; мені здалося, що вона була накурена. Сказала мені, що купила траву, а тоді почала писати з іще більшою кількістю помилок, ніж зазвичай. Гра не дозволяє робити скриншоти, але я сфотографувала екран айпада.

Робін знайшла фото на мобільному і передала телефон Страйку.

Хробак28: Сирцелі дуже подобаєтея лодрек я так бачу

Баффілапуся: думаєш, вони знайомі в реалі?

Хробак28: от низна ю

Хробак28: але вона й ого захищає

Баффілапуся: захищає? В якому сенсі?

>

Хробак28: від поліції

Баффілапуся: ?

>

>

>

Хробак28: я дарма це с казалааа

— Дуже, дуже цікаво, — сказав Страйк.

— Це ще не все, — нерозбірливо відповіла Робін із повним ротом локшини. — Свайпни вправо.

Страйк посунув палець у правий бік і побачив друге фото приватного чату між Робін і Хробаком-двадцять-вісім.

Баффілапуся: я нікому не скажу!

Хробак28: ні забудь що , я сказала будьласка

Хробак28: то була по милка

Хробак28: вони це помилково зрбиди

Баффілапуся: Серцелла і ЛордДрек?

Хробак28: ні

Хробак28: Лодрек тв Вілі

>

>

Хробак: забудь що , я , сказала

— Більше я з неї нічого не змогла витягнути, — сказала Робін. — Не хотіла тиснути. Сподіваюся, вона ще накуриться, і можна буде спробувати знову.