— У мене з Робін ніколи нічого не було. Ми не мали стосунків.

— О.

— Шарлотті аби наробити лиха, — сказав Страйк, знову глянувши на Меделін. — Така натура. Розумніше вважати все, що вона тобі скаже про мене, повною маячнею.

— То ви з Робін ніколи?..

— Ні, — з притиском відповів Страйк. — Ми ніколи.

— Гаразд, — озвалася Меделін, а тоді: — Шарлотта сказала, що я дуже схожа на Робін.

— Нічого спільного, — збрехав Страйк. Меделін дивилася на нього згори вниз.

— Ти розсердився.

— Ні. Тобто не на тебе.

— Власне, це б не мало значення, — мовила Меделін. — Було та й загуло.

— Та не було нічого, — сердито зиркнув на неї Страйк.

— Гаразд, — сказала Меделін. — Вибач.

— Нічого страшного, — знову збрехав Страйк і простягнув руку, запрошуючи її знову покласти голову йому на плече, а тоді вимкнув світло.

Він лежав у темряві й бісився, аж поки Меделін не заснула в нього на плечі. Тоді, не бажаючи її будити — раптом почнеться нова розмова про Робін чи Шарлотту — Страйк цілу ніч проспав з пристібнутим протезом, і вранці від поту на кінці кукси з’явився висип.

Зустріч із Робін довелося трохи посунути, бо Страйк довше, ніж очікувалося, стежив за Гріховодою, який затримався на обіді в готелі «Шарлотт-Стріт». Гріховода встав з-за столу вже після п’ятої, і Страйк, який потай клацав фото з вулиці, провів його поглядом, а тоді подзвонив Робін.

— Привіт, — сказала вона. Судячи з голосу, Робін була така сама втомлена, як і він. — Це стільки тривав той обід?

— Так, вибач. А тобі треба додому?

— Ні, — відповіла Робін. — Ще збираєшся на зустріч щодо Аномії?

— Так, звісно, — відповів Страйк, який зголоднів, поки шкутильгав між баром, фойє та вулицею, приглядаючи за компанією Гріховоди. — Слухай, ти не проти поговорити за обідом? Може, десь у Чайна-тауні?

— Оце було б чудово, — відповіла Робін. — Я тут конаю з голоду. Знайду, де сісти, і напишу тобі.

За двадцять хвилин Страйк піднявся на верхній поверх ресторанчика «Ґеррардз» і побачив Робін за столом біля вікна; перед нею стояв айпад, поруч лежали телефон та записник. Серед нечисленних відвідувачів тільки вони з Робін були білими.

— Привіт, — сказала Робін, підвівши очі на Страйка, а тоді знову втупилася у гру. — Тут Аномія, тож я маю грати. Він чіпляється до тих, хто надто довго стоїть на місці. Просто мрію, щоб Монтґомері вийшов з офісу без телефона, поки Аномія у грі, щоб ми бодай когось виключили.

— Це, — відповів Страйк, обережно витягнувши хвору ногу, — було б дуже помічно.

У кишені завібрував мобільний. Страйк дуже сподівався, що це не Меделін, та на своє полегшення побачив повідомлення від зведеної сестри Прюденс, зустріч із якою була призначена на завтра.

Корморане, я дуже перепрошую: завтра не вийде зустрітися. Трошки сімейна криза. Не проти домовитися пізніше? Прю

Страйку так полегшало від того, що зустріч скасовує інша сторона, що він відчув несподівану хвилю симпатії до цієї незнайомої жінки.

Без проблем, я все розумію. Сподіваюся, все гаразд

Робін, яка саме підняла очі на Страйка, що набирав відповідь, і побачила легку усмішку і теплий вираз обличчя, вирішила, що він пише Меделін. Знову встромивши погляд в екран айпада, вона намагалася придушити чимдалі сильніше відчуття антипатії.

— Я б узяла якусь локшину, щоб можна було їсти однією рукою. І виделку до неї.

Страйк підняв руку і замовив обом локшину по-сінгапурськи, а тоді спитав:

— Хочеш почути дещо цікаве, поки ми не перейшли до теми Аномії?

— Кажи, — озвалася Робін, не піднімаючи погляду від гри.

— Я попросив Еріка Вордла зробити мені послугу і дізнатися, чому Філіп Ормонд пішов із поліції. Виникла підозра, що це могло бути не з власної волі.

— І? — підвела погляд Робін.

— Якби він сам не стрибнув, його б штовхнули. «Мав себе за Брудного Гаррі» — точна цитата Вордлових слів. Любив дати прочухана підозрюваному. Плюс дружина пішла від нього, коли він ще був на службі, а з його слів виходило інакше.

Страйк дістав свій записник.

— Гаразд. Я почну про Аномію, поки ти граєш ?

— Так, прошу, — відповіла Робін, водячи Баффілапусю між могилами.

— Я вивчив усіх людей, які були поруч із Еді та Джошем, коли гра тільки-но з’явилася. Хороша новина: майже всіх можна ви креслити.

— Слава Богу! — з ентузіазмом видихнула Робін.

— Я почав із Джошевих брата й сестри. Брат працює в автосервісі, сестра — в приймальні окуліста. Також вдалося викреслити майже весь акторський склад. Всі мають постійну денну роботу, якби писали твіти й модерували гру по стільки годин — їх би вже повиганяли. Ще я розшукав названу сестру, з якою Еді підтримувала зв’язок. Вона івент-менеджерка в готелі, і якби сиділа в інтернеті стільки, скільки Аномія, в робочий час, її б вигнали. Така сама історія з названим братом Еді. Однак я думаю, що нам слід поговорити з Тімом Ашкфротом. Вони з Еді дружили ще до «Чорнильно-чорного серця», і як мінімум він може знати людей, які поки не потрапили в наше поле зору.

— Ти ж не думаєш, що Ашкрофт — це Аномія? — спитала Робін.

— Те, що його вигнали, закладає підґрунтя для образи, — визнав Страйк, — але я не маю підстав вважати, що він вміє малювати чи писати код.

— Він вчив Флавію малювати тварин, — нагадала йому Робін.

— Чорт, і справді: добре, що ти згадала. Названа сестра Еді не має його контактів, але я певен, що нам і не слід прямо звертатися до нього. Він підтримує зв’язок із Воллі, Монтґомері та Нільсом де Йонґом, і краще не повідомляти потенційному Аномії про те, що ми займаємося цією справою. Єдиний варіант, який мені спадає на думку — це заманити Ашкрофта на інтерв’ю так, щоб він не розумів, що говорить із детективом.

— Ти пропонуєш прикинутися журналістами чи щось у цьому дусі?

— Не журналістами з відомого видання — це надто легко перевірити, плюс він не настільки відомий, щоб зацікавити когось помітного, — відповів Страйк.

— Але я подумав, що можна зварганити щось на тему освіти, адже його театральна трупа працює зі школи. Як тобі ідея попросити Спаннера склепати нам сайтик про театральне мистецтво в контексті освіти чи щось подібне?

Спаннер був фахівцсм-айтівцем, до якого агенція зверталася з усіх технічних питань.

— Тоді, — провадив Страйк, — якщо він вирішить перевірити тебе...

— Хочеш, щоб з ним розмовляла я?

— Гадаю, це буде розумно. Сумніваюся, що він помітив мене у дворику «Червоного лева та сонця», але краще перестрахуватися.

— Гаразд, — погодилася Робін. — Попросимо Спаннера зробити сайт.

— А отже, мені доведеться прикинутися тобою — Баффі-шмаффі — у «Грі Дрека», поки ти розмовляєш з Ашкрофтом. Зможеш зробити мені шпаргалку?

— Так, — відповіла Робін і відволіклася від гри, щоб додати до вже чималого списку справ ще один пункт.

— Проте, — повернувся до записника Страйк і перегорнув сторінку, — один тип у списку Каті мене зацікавив: Престон Пірс.

— Це той, який озвучував Соро... Аномія вийшов, — раптом сказала Робін, підхопила мобільний і набрала Барклеїв номер, — Маєш Монтґомері перед очима?

Із розчарованого вигляду Робін Страйк виснував, що відповідь була «ні».

— Дідько, — зітхнула вона, подякувавши Барклею і поклавши слухавку. — Вибач. Кажи далі, що там Престон Пірс.

— Двадцять сім років, уродженець Ліверпуля, цифровий художник, — розповів Страйк. — Має Норт-Ґров за постійну базу, але багато їздить додому, судячи з його інстаграму. Має саме ті уміння, які нам потрібні, з дев’ятої до п’ятої в офісі не сидить — він фрилансер — а ще має причини ображатися. Я знайшов розмову Престона з «Пером правосуддя» у твіттері — про те, що Хробак і Сороцюга пародіюють робочий клас.

— Здається, я цю розмову читала. — Робін насупилася, напружуючи пам’ять. «Перо правосуддя» писало так багато, що подужати всі пости було непросто. — Здається, «Перо» зачепилося за те, що Сороцюга — ліверпулець. Сороцюга — злодій, тому «Перо вирішило», що це експлуатація образливого стереотипа. Так?