Робін розвернула айпад так, щоб Страйк бачив екран. Той посунув стілець ближче, зачепивши коліном її ногу.

— Гравці спілкуються у відкритій грі, — пояснила Робін, поки Страйк сьорбав своє пиво і роздивлявся анімовані постаті, що блукали між могилами.

— Але модератори можуть відкривати приватні канали і розмовляти з кожним. Ці розмови ніхто більше не бачить. Хробак-двадцять-вісім і Віліпечор відкрили канали зі мною, щойно я зайшла до гри.

— Чому ти думаєш, що Віліпечор може бути членом «Розполовинення»?

— Страшний гомофоб, — відповіла Робін. — Каже, що я збоченка.

— Красунчик, — мовив Страйк.

— Майже певна, що він чоловічої статі. А також що він п’яний. Він мені три рази про це сказав. Поскаржився, що гра набридла, а коли я спитала, нащо він в ній тоді сидить, відповів, що збирає дані.

— «Збирає дані»? — перепитав Страйк. — Дуже цікаво.

— Ще сказав мені, що Ледвелл убив Аномія. — Робін підняла очі, щоб побачити реакцію Страйка.

— Отак взяв і сказав?

— Просто в процесі балачки, — відповіла Робін, знову втупившись у гру. — Також я спілкувалася з модераторкою на ім’я Паперовобіла. Спитала, чи мені треба допомога з навігацією у грі і дещо розповіла про нові локації, які з’явилися, поки Бет не було. Приватного каналу вона не відкривала, запропонувала допомогу у відкритій грі. Я, звісно, не знаю, чи вона жіночої статі, але припустила це через юзернейм. Приватних розмов ми не мали.

Страйк дивився на бічну панель, яка показувала приходи й виходи користувачів.

<ДрекНудикує вийшов з гри>

<Чорнило101О зайшов у гру>

<Сороцюга7 зайшов у гру>

— Якщо я розлогінюся, — сказала Робін, розвертаючи айпад до себе, — ти зможеш розказати мені про Ормонда.

— Лишайся у грі, — відповів Страйк, — щоб ми не пропустили появу Аномії. Хоча б подивимося, як він поводиться у грі. Можеш сказати цьому Хробаку, що в тебе виникла справа в реалі, і що якийсь час ти будеш офлайн?

— Треба... дістати... речі... з пралки, — промовила Робін, набираючи ці слова. — Скоро... повер... нуся.

Вона з полегшенням відкинулася на стільці, випила томатного соку і розвернула айпад так, щоб можна було спостерігати за екраном удвох.

— Що там Ормонд?

— Ормонд, — відповів Страйк, — особа дуже цікава. Не такий, як я собі уявляв. Викладач інформатики, колишній поліціянт.

— Справді? — здивувалася Робін.

— Так, і я готовий поставити на те, що стосунки у них почалися після того, як Еді спробувала вкоротити собі віку. Мені здалося, що він скористався її вразливим станом і запросив жити до себе, а тоді вона просто не мала сили втекти. Я спитав про ті синці від пальців у неї на шиї. Йому це дуже не сподобалося.

— Ого, — тільки і відповіла Робін.

— Гадані заручини у мене теж викликають скепсис. Гадаю, Гізер Ледвелл мала слушність: Ормонд розсердився, що не отримає ні пенні з її статків і жодних прибутків від фільму на основі мультика, якщо його таки зроблять. Скаржився, що Еді не лишила заповіту. Але надії щось ухопити не полишає: половину інтерв’ю розповідав про те, який він письменник. Заявив, що спільно з Еді розробляв нові сюжети і що вона хотіла згадати його ім’я у титрах майбутнього фільму. Я спитав, чи те все у нього десь записано, і виявилося, що ні, у Ормонда все в голові. Він писав у «Маверик» і пропонував свої послуги, але йому так і не відповіли.

— Ох дідько, — тихо промовила Робін.

— Спливло ще кілька цікавих деталей. Так, Ормонд стверджує, що Еді попередила його про зустріч із Джошем у день убивства, але він буцімто не знає, де саме мала відбутися та зустріч. Сумнівний момент полягає у тому, що за версією Ормонда це Блей дзвонив Еді і пропонував зустрітися. Хтось — або Ормонд, або Катя — щось плутає, і я особисто ставлю на Ормонда. Маю сильну підозру, що Еді не казала йому про зустріч із Блеєм, і звідси випливає питання — нащо він бреше? Якщо Ормонд боїться обвинувачення у нападі, природніше було б сказати правду і заявити, що він ні сном ні духом не відав про зустріч. Дуже дивна напівбрехня — сказати, що про зустріч знав, а про її місце — ні. Звісно, причина може бути у самолюбстві: не хоче виглядати хлопом, чия дівчина потиху бачиться з колишнім. У мене склалося враження, що він із таких. Крім того — і оце справді дивно, — провадив Страйк, розкриваючи записник. — На думку Ормонда, Аномія з тих людей, хто піде на все, аби «врятувати власну шкуру», зокрема, ладен кинути тінь на іншу людину. Я спитав, чому він так вирішив, і Ормонд послався на інтуїцію, але мені це все здалося збіса підозрілим. Склалося враження, ніби Ормонд переймається, що Аномія може щось мати на нього.

— Але тоді виходить, що Ормонд знає, хто це?

— Схоже на те, але ділитися цим зі мною він не спішив. Навпаки: Ормонд відкинув усі кандидатури, які я називав. До речі, за його словами, Еді виключила Кеа Нівен. Бачила її на вулиці без цифрового пристрою в той час, коли Аномія був у грі.

— О, — звела брови Робін. — Корисно знати про таке.

— Так... І остання дивна штука, про яку сказав Ормонд. Я спитав, чи він вважає, що Еді міг убити Аномія, і Ормонд відповів так: «Я не маю жодних підстав вважати, що це він».

— «Я не маю жодних підстав вважати, що це він», — повторила Робін. — Дивне формулювання.

— Я так само подумав, — відповів Страйк. — Чому б не сказати просто «ні»?

У кишені задзвонив мобільний. Страйк його дістав. Номер був прихований. Запідозривши, що це може бути Шарлотта, Страйк завагався, але за кілька секунд таки відповів.

— Страйк.

У слухавці почулося дихання, тоді тріск на лінії. А потім низький голос із сильним відлунням промовив:

— Якщо хочеш знати правду, викопай Еді Ледвелл. Дзвінок обірвався.

Робін за виразом обличчя Страйка вже зрозуміла, що сталося щось дуже дивне. Першою думкою було: «Шарлотта». Тоді спало на гадку, що довести його до такого спантеличеного вигляду могла і Меделін.

Страйк опустив телефон і вдивився в екран, ніби там раптом міг з’явитися номер того, хто дзвонив.

— Мені щойно порадили, — сказав він, піднявши очі на Робін, — «викопати Еді Ледвелл», якщо я хочу знати правду.

— Що?

— «Якщо хочеш знати правду, викопай Еді Ледвелл», — повторив Страйк. Вони з Робін дивилися одне на одного.

— А як звучав голос?

— Як у Дарта Вейдера. Або якась програма для зміни голосу, або справді у когось басовий тенор. Зв’язок був поганий.

— Кілька тижнів тому, — сказала Робін, — був такий гештеґ на твіттері. «Ексгумуйте Ледвелл».

— Називали якусь причину, чи просто в когось такі уявлення про розваги? — спитав Страйк, ховаючи телефон назад у кишеню.

— Якийсь троль заявив, що вона, мабуть, інсценувала власне убивство, щоб отримати більше співчуття, і треба викопати тіло, щоб упевнитися в реальності убивства.

— Якщо мені дзвонив троль, він в курсі, що ми взяли цю справу. Щосили сподіваюся, що нас не впізнали, поки ми стежили за підозрюваними.

— Дивись, — зненацька ахнула Робін, показуючи на айпад. — Він тут!

На екрані з’явилася унікальна постать. Вона не була схожа на жодну іншу фігуру у грі — всі ті леткі подоби красуні Паперовобілої, незграбних двійників Серцика чи блукаючих скелетів. То був просто порожній плащ, який тріпотів, немов від вітру. Обличчя не було: плащ носив невидимка. Попри примітивну анімацію, постать була на диво моторошна. Над її головою висіла легенда: «Аномія МОД». Проява почала «говорити»; репліки з’являлися на рівні неіснуючого обличчя.

Аномія: Добрий вечір, діти

Аватари інших гравців зібралися навколо; перед обличчями почали з’являтися слова привітання.

Чорнило101: Аномія ін да гаус!!!!!

Містер_Дрек_Д: як ся маєш бвах?

СерценШмерцен9: Аноміє, будь ласка, розбань Серцика292, він ненавмисно

Паперовобіла МОД: добривечір

ЧЧСна8іки: Аномія, мій бвах!