Страйк подумав про Робін десь в Альпах: мабуть, напилася глінтвейну і танцює з новоспеченим розлученцем, якого так уперто підсовували їй друзі. Згадалося, як вона глянула на Страйка, коли він нахилився її поцілувати.
Джесс Ґлінн виспівувала:
It’s easy being with you,
Sacred simplicity,
As long as we’re together,
There’s no place I’d rather be...
-----
З тобою так легко, —
Щаслива простота.
Поки ми разом,
Я хочу бути тільки тут...
— За хвилину — дві тисячі п’ятнадцятий рік! — вигукнув діджей, а Меделін Курсон-Майлз підняла очі на Страйка, допила шампанське і знов потягнулася до його вуха:
— А та висока у смокінгу — твоя дівчина?
— Подруга, — відповів Страйк. — Удвох у вільному плаванні.
— То вона не заперечуватиме, якщо опівночі я тебе поцілую?
Страйк зазирнув у чарівне приязне обличчя, у теплі карі очі; її волосся хвилями розсипалося по оголених плечах.
— Вона — ні, — злегка усміхнувся він.
— А ти?
— Починаймо! — гукнув діджей.
— Ти заміжня? — спитав Страйк.
— Розлучена, — відповіла Меделін.
— З кимсь зустрічаєшся?
— Ні.
— Десять...
— Ну, якщо так, — мовив Корморан Страйк, відставляючи порожню пляшку.
— Вісім...
Меделін теж нахилилася поставити свій келих на край столика, але схибила і він упав на ковролін. Знизавши плечима, Меделін випрямилася.
— Шість... п’ять...
Вона обняла Страйка за шию, він її — за талію. Меделін була худіша за Робін; крізь тканину сукні він відчував її ребра. Бажання у її погляді було для нього мов бальзам на рани. Сьогодні Новий рік. «До біса все».
— ... три ... два ... один!
Меделін притиснулася до нього, запустивши руки у волосся, проникнувши язиком у його рот. Лунали вигуки, оплески. Вони цілувалися, аж поки навколо не почали неладно співати «Auld Lang Syne». Страйк роззирнувся. Ні Мідж, ні Ніжок не було видно.
— Мені скоро час іти, — гукнув він, — але я хочу твій номер.
— Дай телефон.
Меделін набрала свій номер на його мобільному, тоді повернула телефон. Підморгнувши, вона розвернулася й пішла геть, розчинившись у натовпі.
Мідж не було ще п’ятнадцять хвилин. Тоді Ніжки приєдналася до своєї компанії. Під очима мала розмазану туш.
— Вона шукала, де є сигнал, але не знайшла, — гаркнула Мідж Страйку на вухо. — Тоді пішла до туалету плакати.
— Біда, — мовив Страйк.
— Це що, помада? — спитала Мідж, придивившись до нього. Страйк витер губи.
— Зустрів давню подругу мами, — сказав він. — Ну що, з Новим роком.
— І тебе, — озвалася Мідж і простягнула руку, яку Страйк потиснув. Окинувши поглядом веселий натовп, який перекидав кульки й пускав блискітки з хлопавок, вона гукнула йому у вухо: — Вперше в житті зустрічала Новий рік у туалеті. Сподіваюся, це не знак долі.
4
Спи, переймай терпець в зимових руж,
Ступай сміливо на цнотливий сніг довкруж,
Зима зимі сама розрада й рада.
Гелен Джексон,
«Січень»
Загалом Робін подобалося у Церматті. Вона й забула, як це — спати по вісім годин; їжа була смачна, лижі та компанія друзів приносили задоволення; а ще вона відчула хіба легенький трем, коли Кеті стурбовано — і то неспокій змінився полегшенням, бо Робін відреагувала на новину байдужо — повідомила, що Метью таки привозив Сару до Мессема й вихвалявся їхнім новонародженим сином.
— Назвали Вільямом, — розповіла Кеті. — Ми випадково перестріли їх у «Гнідій кобилі». З дитиною сиділа тітка Метью. Ця Сара мені та-а-а-ак не подобається! Така вже нахабна.
— Я теж не маю до неї симпатії, — погодилася Робін. Вона тішилася, бо уникла майже неминучої зустрічі в рідному містечку; як пощастить, наступного року буде черга Сариних батьків приймати онука, тож небезпеки перетнутися взагалі не буде.
З вікна Робін було видно засніжений Матергорн, що протинав блакить небес, ніби гігантське ікло. Від схожої на піраміду гори відбивалося світло — то золоте, то персикове, то чорнильно-синє, то кольору вересу, — залежно від того, під яким кутом падали промені сонця; на самоті у номері Робін якнайближче підходила до відчуття спокою й перспективи, по яке їхала у цю мандрівку.
Єдиним елементом відпустки, якого вона радо здихалася б, був Г’ю Джекс. Він був на кілька років старший за Робін і працював у фармацевтичній індустрії. Виглядав він наче непогано — з акуратною пісочною борідкою, широкими плечима й великими блакитними очима, і загалом не викликав відрази — але Робін він здавався дещо жалюгідним. Про що б не йшлося, він завжди зводив тему до розлучення, яке стало для нього шоком. Проживши шість років у шлюбі, дружина раптом заявила, що вона вже давно нещасна, зібрала речі й пішла. За перші дні відпустки Г’ю розказав Робін цю історію двічі, і після другого «читання», яке майже не відрізнялося від першого, за вечерею вона трималася від нього подалі. На жаль, Г’ю не зрозумів натяку і буквально липнув до неї, розпитуючи про подробиці її власного невдалого шлюбу, ще й похоронним тоном, який був би до речі, якби вони обоє страждали на одну й ту саму невиліковну недугу. Робін обрала оптимістичну стратегію і спробувала нагадати, що у морі ще багато риби, а особисто вона радіє своїй знову віднайденій свободі. Г’ю сказав, що захоплюється її духом; вираз його водянисто-блакитних очей став ніби веселішим, і Робін злякалася, що він сприйняв її заяву про щастя незалежності за мовчазне запрошення.
— Він такий милий, правда? — з надією спитала Кеті, коли вони вибралися до бару; Робін саме вдало здихалася Г’ю, який цілу годину розповідав якісь історії про колишню дружину.
— Нормальний, — озвалася Робін, яка не бажала ображати кузину, — але не зовсім мій тип, Кеті.
— Він зазвичай дуже дотепний, — знітилася Кеті. — Ти його бачиш не в найкращій формі. Почекай, щоб він трохи випив.
Але на святкуванні Нового року Г’ю, споживши чимало пива й шнапсу, спершу став говірким і при тому не дуже цікавим, а тоді взявся жаліти себе. Опівночі пари поцілувалися між собою, а Г’ю розкрив обійми для Робін, яка дозволила поцілувати себе у щоку і спробувала звільнитися, але Г’ю п’яним голосом прошепотів їй на вухо:
— Ти просто диво.
— Дякую, — озвалася Робін, — а тепер пусти мене, будь ласка.
Він послухався, і Робін незабаром пішла спати, не забувши замкнути двері. Скоро по тому, як вона погасила світло, у двері постукали; вона лежала у темряві, прикинувшись, ніби спить, і слухала кроки, що повільно віддалялися коридором.
Іншим не дуже приємним аспектом відпустки стала її власна схильність до невеселих роздумів про Страйка та інцидент біля «Рітцу». Було легко не думати про напарника, коли вона намагалася встояти на лижах, але в інші миті натруджений розум раз у раз повертався до питання про те, як би все склалося, якщо б вона відкинула стриманість і страх та поцілувала його. А з цього поставало інше питання — те, яке Робін уже ставила собі три роки тому, блукаючи теплим білим пляжем на Мальдівах. Це що тепер вона до кінця днів кожну відпустку буде сушити голову, намагаючись зрозуміти, чи закохана у Корморана Страйка?
«Не закохана, — сказала собі Робін. — Він подарував тобі шанс цілого життя, і може, трохи ти й закохалася, бо він твій найкращий друг, але це не справжнє кохання». А тоді — вже чесніше — додала: «І навіть якщо закохана, це треба пережити. Так, він образився, коли ти не дала себе поцілувати, але краще так, ніж дозволити йому думати, ніби ти мрієш про нього. Закохана партнерка — це справді останнє, чого він хоче в житті».
Шкода, що вона не така жінка, яка може зоп’яну цілуватися, а тоді просто посміятися з такої пригоди. Наскільки Робін зрозуміла з тих відомостей, які мала про особисте життя Страйка, йому подобалися саме такі: жінки, що гралися в любовні ігри з безтурботністю, якої Робін не змогла опанувати.
