— Що ви маєте на увазі?

— Дев’яносто відсотків роботи виконувала Еді, а Блей просто валявся накурений. Під кінець він її вже просто дістав. І скажу вона 6 просто сказилася, якби знала, що він поклав їй у труну того клятого листа. Після всього, що він їй влаштовував в ті останні два тижні.

— Еді ще когось викреслювала з підозрюваних, не знаєте? Ормонд похитав головою.

— Нам відомо, що вона зрештою запідозрила Себа Монтґомері.

Можливо, був іще хтось?

— А, тобто про Монтґомері вам відомо? — перепитав Ормонд дещо підозріливо. — Так, це був її кандидат номер один... — І знову Страйк зауважив зворот з лексикону поліції, — але до цього вона думала ще на Воллі Кард ю, бо той трохи нападав на неї в інтернеті, коли в нього забрали роль Дрека. Але Еді вирішила, що анонімність не для Кард ю. Він той ще хвалько, розумієте. Плюс вона вважала, що ні писати код, ні робити анімацію на рівні гри Кард ю не здатен.

— А як щодо Тіма Ашкрофта? Хробака?

— Цей? Хитродупий тип, — презирливо відповів Ормонд. — Він думав, що як добренько підлизатися до Еді, вона дасть йому роль у фільмі. Я їй казав, щоб не спілкувалася з ним. Ну тобто не в сенсі взяв і наказав, — виправився Ормонд. — Просто не подобалося, що нею користуються. Вона ходила з ним на каву, а він все чекав на роль.

— Вона ніколи не вважала, що Ашкрофт може бути Аномією?

— Нє. Він просто тюхтій. Лівачок манірний. Ви точно знаєте цей типаж.

— Отже, наскільки вам відомо, Монтґомері — єдиний вірогідний кандидат?

— Так. Еді вирішила, що то він, коли Аномія написав у твіттері, що Еді списала персонажа з якоїсь сусідки. Повна прутня.

— Еді не списувала Паперовобілу з тієї дівчини? Ормонд зробив ковток пива, а тоді відповів:

— Вона могла взяти якісь її риси, але це не робить персонажа і ту дівчину однією людиною. Це все дурня, що кожен персонаж має... ну, знаєте, реальний прототип. Натхнення може прийти з будь-якого джерела, додав Ормонд і трохи почервонів. — Не можна сказати, що оцей персонаж — це оця людина.

Це враження. Образ, відбитий у лінзі творця. — Він зробив ще один ковток пива. — Принаймні я дійшов такого висновку, — закінчив він, опускаючи келих на стіл. — Займаючись письменництвом.

Страйк не міг знати, власні то думки учителя інформатики на тему натхнення та створення персонажів чи ні, але складалося враження, що Ормонд старанно повторює чужі слова.

— Еді багато розповідала вам про свою роботу?

— Весь час про неї говорила, — зненацька оживився Ормонд. — Власне, вона ділилася зі мною практично всім творчим процесом. Так, ми детально обговорювали персонажів і, знаєте, я пропонував ідеї.

— Тобто ви співпрацювали? — спитав Страйк, ретельно зображаючи зацікавленість.

— Так, гадаю, можна це так назвати. — Він втупив погляд у Страйка, не моргаючи. — Власне, Еді казала, що мене слід згадати у титрах, коли вийде фільм. Казала, я підкинув їй кілька класних ідей.

— Цікаво, — мовив Страйк, — що вона шукала нових співавторів, не обмежуючись собою та Блеєм.

— Не співавторів. Множина недоречна. Йшлося тільки про мене, — твердо відказав Ормонд.

— У «Маверику», мабуть, радіють, що ви можете поділитися думками Еді про фільм?

Виникла коротка пауза, а тоді Ормонд сказав:

— Це було б логічно, але ніхто так і не відповів на мій лист.

— Недалекоглядний вчинок. У вас, мабуть, все записано?

— Ми нічого не записували. Тільки обговорювали. Все тут, — додав Ормонд і знову постукав по скроні. — А оскільки в курсі тільки я, то вони б мали...

Він роздратовано знизав плечима.

— Неприємна ситуація, — мовив Страйк.

— Дуже. І ще вліз той її клятий дядько, який відкупився від Еді парою сотень фунтів, коли вона буквально спала на вулиці... спадкоємець, бачте. Але Еді не лишила заповіту, тож маємо, що маємо, — сказав Ормонд з помітною образою у голосі.

— Наступний момент доволі дражливий, — сказав Страйк. — У 2014-му Еді намагалася вкоротити собі віку. Аномія дізнався про це, знав навіть, до якого шпиталю її повезли, і все це дуже швидко.

— Так, пам’ятаю, — похмуро відповів Ормонд.

— Мені цікаво дізнатися, хто міг бути у курсі.

— Нічим не допоможу. Я дізнався одним з останніх, — сказав Ормонд.

— Справді?

— Так. Вона, звісно, намагалася мені подзвонити, — швидко додав учитель інформатики, і Страйк засумнівався, чи це правда, — але я був у пабі і не почув дзвінка. Сиділи там з колегами. Тож вона набрала Блея. Той зрозумів, що діється, і подзвонив у поліцію. Довелося ламати двері.

Сплив спогад про п’яний голос Шарлотти в динаміку мобільного, коли вона дзвонила з Саймондс-Гаусу. Страйк прогнав його.

— Вона прийняла велику дозу ліків, коли цілий вечір сиділа сама в квартирі, пила і читала твіттер, де їй радили вкоротити собі віку, — розповів Ормонд. — Ми тоді ще не жили разом. Звісно, я винуватив себе, коли дізнався. Їй не можна було жити самій. Не в тодішньому стані. Після того передозування вона переїхала до мене, і все змінилося. Еді стала значно краще. Значно.

— Ви живете десь поблизу?

— Ні, у Фінчлі. На Баллардз-Лейн.

— Вам не відомо, чи Блей був сам, коли дізнався про передозування? — спитав Страйк.

— Гадки не маю, — відповів Ормонд, — але мені повідомляти він не поспішав. Коли він нарешті подзвонив, я подумав — ну точно ЛС...

— Маю спитати, — не витримав Страйк. — Ви служили у поліції? Ормонд спершу здивувався, а тоді вперше за розмову всміхнувся.

— Досі помітно? Так, служив. Колишня дружина вмовила звільнитися. Пішов вчителювати, а тоді і шлюб пішов під три чорти.

— Вибачте, що перервав. Продовжуйте. Отже, дзвінок Блея ви сприйняли за лайно собаче...

— Так. Голос був обкурений. Власне, це для Блея норма; тут, мабуть, дунув, щоб насмілитися мене набрати. Я хвилини зо дві не міг второпати, що він верзе.

— З вами хтось був поруч у той момент?

— Так, був. Дід, що живе по сусідству. Дев’яносто з гаком років. Я йому, буває, допомагаю з покупками, — скромно втупив очі в стільницю Ормонд. — До лікаря підвожу, коли треба. Приємний старигань.

— Але кепський кандидат в Аномії, — кивнув Страйк і зробив позначку у записнику.

— Справді, такий собі, — погодився Ормонд. — Нє, Аномія міг так швидко довідатися про Еді тільки одним способом — бо Блей знову розпатякався. Він мав кілька годин, щоб розтрубити новину по всіх друзях, поки нарешті додумався подзвонити мені — всього-на-всього, прости Боже, її хлопцеві.

Страйк і це відзначив у записнику, тоді знов підняв очі на Ормонда.

— Еді вважала, що Аномія становить для неї фізичну загрозу? Не боялася, що ця людина може колись на неї напасти?

— Нє, не схоже було, — відповів Ормонд.

— Навіть після того, як Аномія оприлюднив її адресу в інтернеті?

— Це не Аномія зробив.

— Я гадав...

— Він виставив фото її квартири, але коментар з пропозицією писати в директ, якщо треба точну адресу, залишив інший тип.

— Ви знаєте, хто конкретно це був?

— Не уявляю. Купа народу щось проти неї мала.

— Як гадає, Аномія міг її вбити? — спитав Страйк, уважно дивлячись на Ормонда.

— Не знаю, — відповів учитель інформатики. Здавалося, питання зачепило його. — Звідки б? Я не маю жодних підстав вважати, що це він. Власне, не маю підстав думати бодай на когось.

Страйк поклопотався про те, щоб записати відповідь Ормонда дослівно, а тоді почав:

— А те досьє, яке буцімто мав Блей, з буцімто доказами того, що Еді і є Аномія...

— То гівно собаче, — загарчав Ормонд. — Еді сама себе переслідувала три, чотири роки, доводячи до самогубства? Та пішли ви.

— Наскільки я розумію, Ясмін Везергед ви не застали? — уточнив Страйк.

— Не застав, — підтвердив Ормонд. — А що?

— Саме вона принесла Блею це досьє з гаданими доказами.

— А, зрозуміло. Ні, її звільнили раніше, ніж ми з Еді зійшлися. Ормонд ковтнув ще пива.

— Як на мене, то був трохи перебір — вигнати дівчину, бо вона грала у гру. Не те щоб... мабуть, у Еді почалася параноя. Стало здаватися, що всі навколо передають Аномії інформацію.