— Свого немає, але там, де я живу, є такса Вольфґанґ, — відповіла Робін.

— Правда? Я б хотіла песика, — сумно сказала Флавія. — Так би хотіла забрати одного з цуциків тітки Кароліни, але татко каже, що собаки негігієнічні, а ще мамусі буде важко доглядати собаку, і Ґус їх боїться, бо його в чотири роки вкусив пес. А я сказала, що сама буду дивитися за песиком, щоб мамусі не було важко, а Ґуса можна буде загіпнотизувати. Я бачила передачу про гіпноз, і в ній жінка боялася павуків, а після гіпнозу змогла взяти в руки тарантула... Але тато все одно не погодився, — сумно завершила Флавія.

За кілька кроків вона знову порушила мовчання:

— Ви поїдете в Норт-Ґров ставити питання?

— Можливо, — відповіла Робін.

— Я там кілька разів була з мамусею. Там всі такі дивні. Один чоловік розгулює без сорочки. Весь час. Там живе хлопець, здається, Бран, і він розповідав, що зламав руку однокласнику.

— Ненавмисно? — спитала Робін.

— Сказав, що ненавмисно, але сміявся, — розважливо відповіла Флавія. — Мені він не сподобався. Показував всякі штуки, якими він користується, щоб розігрувати інших.

— Які штуки? — спитав Страйк.

— Ну, наприклад... у нього є застосунок, який створює фоновий шум у телефоні, і здається, що ти в поїзді чи ще десь. Він розповів, що одного разу подзвонив своєму татові нібито з аеропорту і сказав, що перебуває у Гітроу і полетить геть, бо мачуха його

насварила. 1 його тато повірив, уявляєте? — урочисто повідала Флавія. — Він поїхав до аеропорту Гітроу, і там шукали Брана з гучномовцем, а він тимчасом сидів у Норт-Іров під ліжком.

— Мабуть, його тато дуже сердився, коли дізнався правду, — сказала Робін.

— От цього не знаю, — озвалася Флавія. — Я гадаю, він просто зрадів, що з Браном все добре. А от мене мій татко, мабуть, убив би за таке... А ви знайомі з Тімом? Він лисий.

— Ще ні, — відповіла Робін.

— Він хороший, — повідомила Флавія. — Одного разу у Норт-Ґров, поки він чекав на свою чергу озвучувати Хробака, він показав мені, як малювати тварин, починаючи з кіл та інших фігур. Дуже цікавий спосіб. Ви ще приїдете до нас?

— Не думаю, що виникне така потреба, — сказав Страйк. — Твоя мама нам дуже допомогла.

— А, — озвалася Флавія; вона здавалася розчарованою. Саме дійшли до машини.

— Я була на похоронах Еді, — мовила Флавія, зупинившись разом із детективами. — Ви вже знайомі з її хлопцем? Його звати Філіп. Іноді буває у Норт-Ґров.

— Ми з ним побачимося... — Страйк глянув на годинник, — десь за годину. Флавія, здавалося, хотіла щось іще розповісти, але передумала. — Може, вам ще буде треба приїхати, — сказала вона до Робін. — Може, — усміхнулася Робін.

— Ну, бувайте, — попрощалася Флавія і пішла геть. Страйк та Робін сіли у машину. Застібаючи пасок безпеки, Робін дивилася на Флавію крізь лобове скло. Дівчинка натиснула дзвінок біля дверей сусідки і зайшла, але спершу не забула озирнутися і помахати.

— Щось мені вона не дуже схожа на проблемну дитину, а тобі? — спитала Робін у Страйка.

— Теж ні, — відповів той, ляскаючи дверцятами. — З обмеженого досвіду спілкування вона здається найменш кінченою по шкалі Апкоттів.

Робін завела машину і поїхала по Лісбурн-Роуд, а Страйк зазирнув у мобільний.

— Як тобі ідея, — запропонував він, — зазирнути на береги Першого Гайґейтського ставка перед зустріччю з Філіпом Ормондом? Звідти до «Фляги» чотири хвилини.

— Гаразд, — відповіла Робін. Страйк зітхнув, а тоді мовив:

— Візит до Апкоттів дав чимало поживи для роздумів, правда?

— Правда, — погодилася Робін.

— Як тобі музичний геній у ролі Аномії? — спитав Страйк, коли вони завернули за ріг в кінці вулиці.

— Ти серйозно?

— Він відповідає багатьом пунктам нашого портрету. Не працює. Живе на гроші рідних. Має купу вільного часу.

— Не можна навчитися так грати на віолончелі, якщо замість навчання цілий день сидиш за комп’ютером.

— Слушно, але ж над ним ніхто не стоїть цілий день. У мене склалося враження, що в цій сім’ї всі краще почуваються наодинці з собою. Бачила старий фільм «Замочити бабцю»?

— Ні, а що?

— Там банда орендує кімнату у будинку літньої пані, прикинувшись квінтетом музикантів. Вони планують наступну справу і ставлять платівки з класичними творами, а за інструменти беруться лише тоді, коли хазяйка стукає у двері і пропонує чай.

— Ґус не зміг би вступити до Королівського коледжу музики, якби ставив комісії платівки.

— Я не кажу, що він взагалі не грає, я кажу, що він не грає постійно. І потенційно він має доступ до приватних відомостей про Джоша та Еді через свою маму.

— На місці Ґуса Апкотта, — сказала Робін, — я б весь час сиділа у себе внизу. А оскільки у них звукоізоляція на верхньому поверсі...

— Може, він понаставляв жучків нагорі.

— Та ну...

— Якщо він Аномія, він точно б це зробив! — правив своєї Страйк. — Важкий випадок кропив’янки і віолончель — це не привід не придивитися до нього уважніше.

— Гаразд, — погодилася Робін, — але я не дуже уявляю, як ми простежимо за хлопцем, який не виходить з кімнати.

— Власне, це основна проблема цієї справи, — відповів Страйк. — Тримайся лівого боку, — додав він, глянувши на мапу у себе в телефоні. — Нам треба проїхати по краю Гемпстед-Гіту на інший бік.

— Треба проникнути в ту кляту гру, — сказав він. — Ми сто років будемо шукати підозрюваного, маючи тільки сторінку Аномії у твіттері... До речі, — провадив Страйк, згадавши дещо, — Ґус Апкотт завтра вдень їде до лікарки на Гарлі-стріт. Якщо нам пощастить і Аномія твітне, поки Ґус буде у метро без зв’язку, можна буде його викреслити. Треба спитати у Барклся, чи пін це візьме на себе, — додав він, набираючи повідомлення офісній менеджерці. Зробивши це, Страйк спитав:

— До речі, тебе прийняли на ті курсі у Норт-Ґров?

— Так, — відповіла Робін, — але навчання почнеться тільки за два тижні.

— Непогано... До речі, а по тій дівчині з татуюваннями, яка живе на Джанкшн-Роуд, часом нічого немає?

— У жодних реєстрах її не знайшла, — відповіла Робін. — Може, вона нещодавно в’їхала туди.

— Тоді, мабуть, треба і за нею встановити стеження, щоб дізнатися, хто вона, — сказав Страйк. — Господи Ісусе, хоч всіх став на цю справу, і то не вистачить людей.

Робін, яка добре пам’ятала, що Страйк буквально днями додав до навантаження агенції нове завдання — ще й, на її погляд, цілком з власної провини — промовчала. По короткій паузі Страйк сказав:

— Отже, Блей вважає, що на нього напав Аномія. «Не бійся, тепер я про все подбаю». Важко сказати, про що йдеться, якщо не про мультфільм.

— Думаєш, «Маверик» все одно зняли б фільм, якби загинула не тільки Еді, а й Джош? — спитала Робін. Хоч вона і сердилася на Страйка, розмова була надто цікава, і на якийсь час це затьмарило образу.

— Як на мене, після такого продовжувати було б збіса недоречно, — відповів Страйк.

— Тож у певному сенсі Аномія справді лишився би дбати про фандом. І старі серії нікуди б не поділися, і «Гра Дрека».

— Поліцію цікавитимуть люди, які знали, що Джош та Еді збиралися зустрітися на цвинтарі, а нам відомо, що про це знали Апкотти. Для початку.

— Катя знала, — заперечила Робін, — а от щодо інших певності немає. То був ранок четверга: Флавія мала бути у школі, і ти сам відзначив, що в цій сім’ї всі краще почуваються окремо від родичів.

— Все одно Катя могла їм сказати. Чи вони самі почули.

— Ініґо фізично не зміг би напасти. Він справді дуже хворий, — сказала Робін; зліва за огорожею стало видно пустище Гемпстед-Гіт. — Ти ж бачив, як у нього трусяться руки.

— Частково то було від гніву, — без співчуття заперечив Страйк. — Але так, дужим він не виглядає. М’язи на ногах ослаблені... втім, ми не можемо знати, чи вбивця прийшов на цвинтар ногами. А якщо людину спершу оглушити тазером, а вже тоді зарізати, боротися з нею не доведеться.

— Філіп Ормонд, мабуть, знав про зустріч, — припустила Робін, — адже вони разом жили.