Елґар та Йомен передали йому свої візитівки.

— Питаю з чистої цікавості, — сказав Страйк, ховаючи картки у гаманець, — а що ви будете робити з Аномією, коли його особу буде встановлено?

Знову мовчанка; цього разу тиша була глибшою, бо Грант уже не жував. Кінець кінцем заговорив Річард Едґар.

— Від цькування, — мовив американець, — не захищений буквально ніхто. Я цілком певний, що коли ми знатимемо, хто такий Аномія насправді, ми знайдемо і докази лицемірства, неповаги до інших рас, сексуальних домагань... Хто живе цькуванням, має бути готовий від цькування загинути. Щойно ми встановимо його особу, перетворити Аномію з мисливця на жертву буде легко.

19

Так, втомлена, та серцем — ні;

Бо серце повне щирої відради,

Бо маю, що завжди належало мені —

Пригоди, дію, поступ без завади;

Бо як в широкий світ ми подались,

Уся моя снага, пуста колись,

Знайшла собі мету і в ній розраду.

Шарлотта Бронте,

«Ліс»

— Обговоримо за пивом? — спитав Страйк за пів години, коли вони з Робін уже спустилися на холодний тротуар і Страйк підняв руку, ловлячи таксі.

— Тільки за, — відповіла Робін.

— До пабу «Тоттенгем» на Чаринг-Кросс-роуд, — сказав водієві Страйк і відчинив для Робін дверцята машини.

Ентузіазм, з яким вона прийняла пропозицію, його потішив. Страйк поступово усвідомлював, що Робін не уникає спілкування з ним сам-на-сам — а саме це відбувалося б, якби ситуація на сходах «Рітцу» справді викликала у неї огиду. Можна було б подумати, що вона поводитиметься так само стримано, як і він, але Робін, здавалося, хотіла повернути ті дружні стосунки, які вони мали до того його нерозумного вчинку.

— Є новини про квартиру? — спитав Страйк, коли таксі рушило в бік Вест-Енду.

— Я вчора запропонувала більшу оплату, — сказала Робін. — Тепер чекаю. Страшенно втомилася від переглядів страшних халуп, а у Макса почуваюся третьою зайвою.

Перед «Тоттенгемом», улюбленим пабом Страйка неподалік від офісу агенції, так само тривали дорожні роботи; довелося перетнути повну битого каміння яму по дошках. Ступивши у двері пабу, і Страйк, і Робін — навіть попри гамір надворі — потрапили у знайому безпечну гавань з гравійованими дзеркалами та декоративними панно, які розписав давно померлий театральний художник.

Замовивши каву, Робін сіла на оббиту червоною шкірою банкетку і дістала телефон, щоб загуглити мистецьку резиденцію Норт-Ґров. Підійшов Страйк із пінтою пива і сказав:

— Треба повідомити поліцію, що нас попросили знайти Аномію. Це буде ввічливо. Я подзвоню старшому інспектору Мерфі.

— Добре, — сказала Робін. Тоді передала Страйкові свій телефон: — Ось, дивися: тут все почалося.

Страйк побачив фото великого будинку з брудно-рожевими стінами, а під ним — підпис:

МИСТЕЦЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ НОРТ-ҐРОВ

Уроки малювання з натури, гончарства, виготовлення гравюр та фотографії.

Ми раді початківцям! Також пропонуємо кімнати митцям в оренду.

— Якщо Джош на час нападу ще заходив до резиденції, треба зазирнути туди, — сказала Робін. — Не можна виключати, що Аномія там теж буває.

— Згоден, — відповів Страйк, гортаючи сайт і розглядаючи фото уроків мистецтва; на одних зосереджені дорослі сиділи за гончарними кругами, на інших діти у пластикових фартухах виготовляли гравюри; було багато зразків картин олією, фотографій та малюнків олівцем, створених студентами. Повернувши телефон Робін, Страйк запропонував:

— Обговорімо портрет підозрюваного?

— Я за, — відповіла Робін і дістала записник.

— Якщо Аномія справді той, за кого себе видає — тобто фанат, одержимий грою — то це молода людина.

— Згодна, — відповіла Робін. — Не можу собі уявити, щоб людина за тридцять чи старша цікавилися цим мультфільмом на ютубі.

— Але якщо це не просто розлючений фанат, а людина, яка справді зачаїла серйозну образу на Еді і знайшла спосіб помститися...

— Так, в такому разі, гадаю, вона може бути будь-якого віку, — погодилася Робін.

— Плюс ми шукаємо людину, яка знається на програмуванні чи написанні коду, — додав Страйк, теж діставши нотатник і записуючи.

— Хоча... — почала Робін, і Страйк підняв очі. — Дивися, Еді сказала мені, що у чаті гри дуже красива анімація. Якщо гру справді створило двоє людей, може, один із них художник або дизайнер, а другий — програміст?

— Треба потрапити всередину гри, — сказав Страйк, відкладаючи ручку і дістаючи мобільний. — Це пункт номер один: добре роздивитися все зсередини і подивитися, що нам це дає.

Поки Страйк шукав гру в інтернеті, Робін пила каву і насолоджувалася спокоєм, що його дарувало споглядання знайомих панно. Скутість, що ніби охопила їхнє зі Страйком спілкування після того вечора у «Рітці», повністю розчинилася перед лицем нової справи. Поки Страйк супився на екран телефона, набираючи потрібні слова грубими пальцями, Робін дозволила собі зупинити погляд на ньому й відчути чистісіньку ніжність, що раніше так часто бентежила її розум.

— Чорт, — за хвилину вилаявся Страйк.

— Що? — спитала Робін.

— Не можу туди зайти. Вже три рази спробував.

Він показав Робін екран свого телефона. Звідти на неї дивився маленький анімований Серцик, чорне серце з усіма його артеріями та венами; він усміхався і знизував плечима. Під зображенням Серцика було написано:

«Упс! Щось пішло не так. Спробуй пізніше, бвах!»

— Ану я спробую, — сказала Робін. Вона взяла свій мобільний, та після введення пошти (вона мала окрему скриньку для таких випадків, не пов’язану з її справжнім ім’ям чи агенцією) і створення пароля теж побачила маленького анімованого Серцика, який стенув плечима й порадив спробувати пізніше.

— Може, якісь технічні неполадки, — припустила вона.

— Сподіваймося на це, бо єдиний надійний спосіб, у який ми можемо викреслювати підозрюваних, — це стежити за ними протягом дня і бачити, що вони не користуються телефоном чи ноутбуком у той час, коли Аномія пише твіти чи активний у грі. Гаразд, — Страйк повернувся до записника, — портрет підозрюваного у нас наразі вимальовується такий: скоріш за все, менше тридцятьох років... — він підняв очі на Робін, і та кивнула, — уміє кодити чи малювати, або і те, і те... Хлопець чи дівчина, як гадаєш?

— Не виключено ні те, ні те, — відповіла Робін, — хоча всі думають, що Аномія чоловічої статі.

— Гадаю, нам слід гарненько прочитати акаунт Аномії у твіттері і подивитися, чи він себе чимсь не виказав... чи вона... До речі, — згадав Страйк, — поясни мені, що воно — той твіттер.

— Тобто? — засміялася Робін.

— Ну, бачити я його бачив, але ніколи не користувався. А ти?

— Акаунт у мене був, але я туди рідко зазирала.

— То як воно працює?

— Ти пишеш короткі повідомлення — твіти — і можеш спілкуватися з іншими користувачами, якщо вони тебе не заблокували.

— І всі у твіттері бачать твіти інших, правильно?

— Так, якщо тільки хтось не налаштував свій обліковий запис як приватний. А якщо двоє людей стали взаємними фоловерами, тобто читають сторінки одне одного, вони можуть обмінюватися приватними повідомленнями, яких більше ніхто не бачить.

— Зрозуміло, — кивнув Страйк. — І нащо це все?

— Не знаю, — знову засміялася Робін. — Це загалом весело: там багато жартів і всякої всячини. Можна безпосередньо спілкуватися з відомими людьми, теревенити про те й про се.

— Раніше для цього ходили у паби — за винятком спілкування з відомими людьми... Гаразд, пропоную, щоб дописи Аномії вивчала ти, бо ти знаєшся на твіттері.

— А як щодо того, щоб я записалася на урок у Норт-Ґрові? Якщо нічого цікавого не дізнаюся, я піду собі, а ти вже прийдеш їх розпитувати.

— Гарна ідея, — погодився Страйк, — і краще ти, ніж я, бо ти хоч малювати вмієш.

Робін зробила для себе позначку у записнику