89

Могутнім часто згубою стає

Якась дрібничка...

Гелен Мерфі Гант,

«Небезпека»

Наступного ранку Страйк узявся сам повідомити підрядникам, що агенція втратила доступ до «Гри Дрека». Як він і очікував, відповіді були короткі й нецензурні (добре, що Робін їх не почула). Тоді Страйк попросив Барклея та Дева продовжувати стежити відповідно за Пірсом та Ашкрофтом.

— І на дідька воно тепер? — поцікавився Барклей.

— Аномія може написати в твіттер, — відповів Страйк. — Це все, що у нас лишилося.

Далі детектив набрав Раяна Мерфі, але той був за нараді й обіцяв передзвонити, тож Страйк вперше після вибуху прогулявся на Денмарк-стріт подивитися, як іде ремонт і що можна забрати. Коли за годину він подзвонив Робін, та знову була на Слоун-сквері — стежила за квартирою Спритника. Оскільки людей не вистачало, Страйк погодився, що їй варто вийти на денну зміну, але йому це не подобалося.

— І як там офіс? — спитала Робін.

— Краще, ніж я боявся. Стіни і стелю привели до ладу, поставили нові двері в кабінет. Треба буде купити нові меблі, а ще комп’ютер і стіл для Пат. Вхідні двері поки без скла, затулили фанерою. Оскільки стелю офісу полагодили, моя квартира тепер безпечна. Але я не тому дзвоню. Я щойно говорив із Мерфі. Вони звільнили Ормонда, звинувачень йому так і не висунули.

— О, — промовила Робін. — Ти розповів йому про Папсровобілу?

— Так, — відповів Страйк. — Не скажу, що він у захваті, але запросив нас якомога швидше прибути до Нью-Скотленд-Ярду.

— Що? — здивувалася Робін. — Навіщо?

— Він напустив туману. Каже, ми можемо йому трохи допомогти, а вони трохи допоможуть нам. Я подзвонив Мідж, вона тебе змінить.

— Страйку, вона вже багато тижнів працює без вихідних.

— Я їй пообіцяв дати довгі вихідні. Зустрінемося перед входом, — відповів Страйк і відключився.

Передавши зміну Мідж, Робін спіймала таксі і приїхала до Нью-Скотленд-Ярду, величезної сірої будівлі над Темзою. Страйк уже чекав неподалік від входу.

— Це все збіса дивно, — заявила Робін, підійшовши.

— Авжеж, — погодився Страйк і затушив недопалок п’ятою протеза. — За голосом Мерфі я б не сказав, що він втратив свого головного підозрюваного. Скоріше він чомусь дуже зрадів. Я пообіцяв набрати його, коли ми будемо тут.

Мерфі особисто вийшов по них. Піднявшись ліфтом, опинилися в невеликому приміщенні з круглим столом і кількома стільцями на металевих ніжках. Там уже чекала Анджела Дарвіш, яка потиснула Страйку та Робін руки. На столі лежала акуратна чорна коробочка, у якій Страйк впізнав записувальний пристрій.

Єдине вікно дивилося на ріку, яка сьогодні сліпучо сяяла під сонцем, і відбите проміння неприємно нагріло пластикові сидіння стільців. Причинивши двері, Мерфі приєднався до решти за столом і всміхнувся:

— Ви тут через кота.

— Через кота? — перепитала Робін.

— Так. Зараз я поставлю запис, який ми зробили тиждень тому у квартирі однієї літньої пані на пару непомітних пристроїв.

— То ви з муніципалітету? — спитав Страйк в Анджели Дарвіш. — Чи пацюків виводите?

Та усміхнулася, але не відповіла. Мерфі натиснув кнопку на чорній коробочці.

Почувся глухий стукіт — мабуть, звуки кроків по килиму. Тоді — голос. За кілька секунд Страйк впізнав Воллі Кард’ю.

— Урузе?

Коротка пауза, а тоді:

— Та зробив, але по нулях... Пароль тіки з п’ятого разу згадав... Так... все помінялося, жодного знайомого нікнейма... Та я там і був недовго, тіки як мене поперли, думав, знайду там якусь підтримку. Ха-ха, це точно... Все одно гівно гівняне... так, новий модератор, спитав те, спитав се, нормально. А тоді виліз Аномія і почав питати, якого хріна я вернувся, запідозрив шось, почав розпитувати, і я шось наплутав, бо я тоді про себе навигадував всякого, прикидався лівим гівноїдом, не хотів світитися... Ха-ха, твоя правда... Коротше, дав неправильну відповідь, і цей кінчений мене тупо забанив... Ага... Та нє, друже, я знаю, я хочу помогти, кажи — все зроблю... Добре, добре... Так... Скажи йому, я все одно хочу допомогти... Скажи, готовий прийти на зустріч з його старим, коли скаже... Так, знаю... Гаразд... Ага, бувай.

Мерфі натиснув на паузу.

— Кард’ю зайшов у «Гру Дрека», щоб дізнатися, хто Аномія, — припустив Страйк.

— Саме так, — кивнув Мерфі. — Зверни увагу, вони користуються кодовими іменами, коли розмовляють по телефону, але ми встановили особу Уруза. Уруз був у квартирі Турісаза, коли ми його брали.

— Турісаз — це Джеймі Кеттл, — пояснила Дарвіш Страйкові, — якого ти...

— Ударив по пиці, — кивнув Страйк. — Так, я його пам’ятаю. Я таке нечасто роблю. Ну, тобто, я в змозі згадати, кого бив.

Дарвіш засміялася.

— На той момент на Уруза в нас нічого не було, — провадив Мерфі, — але його татуювання давали непогане уявлення про політичні погляди.

— Дивно, що людина, яка намагається працювати на таємну організацію, додумалася набити на собі свастики, — мовив Страйк.

— Є думка, — відповіла Дарвіш, — що Уруз і Турісаз працюють м’язами, а не мізками.

— Хай там що, особу Уруза ми швидко встановили, — додав Мерфі. — Це він стежив за твоєю квартирою, — мовив він до Робін, — а ще він стає дуже говірким після пінти-сьомої пива. Наша людина була поруч, коли він хвалився своїм друзям, що скоро відкриється ультраправий вебканал із гарним фінансуванням. Наш Урузик дуже пишався, що знає інсайдерську інформацію. Сказав, що проект фінансує один мультимільйонер, і що там буде одна зірка, якій не дають вільно висловлюватися на «Ютубі»...

— Цього мультимільйонера часом звати не Єн Піч?

— Без коментарів, — відповів Мерфі і ледь помітно підморгнув. — Отож: маємо другий запис, який зробили вчора вдень.

Він знову натиснув кнопку. Цього разу збуджений голос Воллі супроводжувало легке відлуння, ніби він говорив із ванної.

— Уруз? Маю крутезну... Ага. Я дізнався, хто насправді Аномія... Так! Думав піти до Хеймдалля і сам йому... О. Ого... Та ні, розумію... Шо, реально стежать?

Мерфі натиснув паузу.

— Хеймдалль — мозок операції, має голову на плечах і розуміє, що за ним та його батьком стежать, — пояснив Мерфі. — Тому на побігеньках у нього інші.

Він знов увімкнув запис. Воллі сказав:

— У мене вдома безпечно... Мерфі весело пирхнув.

— Точно тобі кажу... Та ні, ввечері коли завгодно... Десь на тлі запису почувся голос літньої жінки.

— Хвилину, ба... — гукнув у відповідь Воллі, а тоді притишив голос: — Ні, вона скоро піде... Так, гаразд... ага., побачимось.

Страйк вирішив, що Воллі поклав трубку, а тоді стиха заспівав:

There is a road an it leads to Valhalla

where on у the chosen are allowed..

-----

Є дорога, що йде до Вальгалли

Лиш обранці потраплять туди...» (англ.)!]

Мерфі знову поставив запис на паузу.

— Слова та музика гурту «Skrewdriver», — пояснив поліціянт. — Кажуть, вони дуже популярні на одінійських ретритах... А ось третій запис, зробили вчора ввечері. Слухайте уважно, кіт буде тут.

Мерфі втретє увімкнув пристрій. Вочевидь, жоден із пристроїв у квартирі місіс Кард ю не був встановлений у передпокої, бо і звук відчинення дверей, і перші слова розмови між двома чоловіками звучали здаля.

— Даґазе, друже мій.

— Тепер і Воллі має рунічне ім’я? — стиха уточнила Робін, і Мерфі кивнув.

Почувся сміх, тоді двері зачинилися. Знову пом’якшені килимом кроки, а тоді — гучний і чіткий голос літньої жінки:

— Будете чай, хлопці?

— Ні-ні, дякую.

— Дякую, ба, у нас пиво. Даси нам пів годинки?.. Нє, він вдома, я пригляну... Оно сидить на вікні...

— На вікні сидить кіт, правильно? — уточнив Страйк.

— Саме так.

Знову стукіт дверей.

— Я був певний, що вона піде по своїх справах, — вибачливо пояснив Воллі. — Радий тебе бачити, брате. Як там Альґіз?