— Хлопчик з інтелектом генія повинен би розуміти, що нічого не вийде. Ніхто не ексгумує тіла на забаганку голосового двійника Дарта Вейдера. Плюс, судячи з усього, що я про нього чув, цей Брам радше пробрався б на цвинтар і спробував викопати Еді сам.
— Припини, — мимохіть здригнулася Робін.
— А ще той факт, що в Норг-Грові ніхто не має бути в курсі про наше розслідування щодо Аномії. А гой, хто мені дзвонить, безперечно в курсі, тож цей хтось належить до дуже вузького кола людей... якщо, звісно, нас не розкусили. Останнім часом наші фото часто світяться в газетах, Тім Ашкрофт, Пез Пірс чи Ясмін Везергед могли пов’язати тебе з Джессікою Робінс чи Венецією Голл.
— Проте анонімні дзвінки почалися раніше, — нагадала Робін.
— І справді, — погодився Страйк.
Обоє пригубили кожен своє віскі та якийсь час просто дивилися перед собою, обмірковуючи нову проблему, а пара від Страйкової електронки пливла між ними.
— Якщо той, хто дзвонив, справді хоче, щоб Еді викопали, — нарешті промовила Робін, — чому ця людина прямо не скаже, що саме їй відомо про ті листи?
— Вочевидь, — повагом промовив Страйк, — ця людина боїться, що тоді її розкриють. Я можу спитати у Мерфі, чи не було таких самих дзвінків у поліцію.
Страйк знову взяв ручку і лишив ще одну помітку для себе у записнику.
— Ми чогось не бачимо, — промовила Робін, дивлячись у простір перед собою. — А може, не бачимо когось... Ти зміг знайти друзів Ґуса Апкотта?
— Я навіть його слідів в інтернеті не знайшов, — тільки те старе відео на «Ютубі», де він грає па віолончелі. Можемо знову почати стеження за ним. Дізнаємось, із ким вій спілкується, — додав Страйк без великого ентузіазму. — Але ти правильно сказала на початку, — неможливо, щоб Аномія знав Джоша чи Еді через інших осіб. Він надто скоро про все дізнається, а через треті руки інформація не поширювалася б так швидко.
— Чи є сенс шукати колишню коханку Ініґо Апкотта?
— Можна спробувати, але я погано уявляю собі жінку середнього віку у ролі Аномії.
— Тоді виходить, що в нас лишаються тільки Пез та Ашкрофт, — відповіла Робін. — Тільки їх ми ще не викреслили. Я впевнена, що Ашкрофт знає латину. Він мав доступ до такої освіти.
— Так, але яка йому користь від створення гри, коли «Перо правосуддя» приносить значно більше вигоди? Гра — кепський інструмент для зваблення малолітніх дівчат, адже там є правило 14. Якщо ділитися персональними даними не можна, як вичислити потрібну вікову групу?
— Це дуже дивне правило... чого Аномія та Моргаус хотіли добитися, коли запровадили його?
— Одному Господу відомо, але я зауважив, що Серцелла впевнена, що Аномія знає справжні особи модераторів. Для Аномії це правило буквально не те саме, що для всіх інших. В його руках повнота влади.
Знову запала мовчанка, а оскільки Страйк уже допив свій напій, то долив собі ще.
— Я все думаю про Норт-Ґров, — зронила Робін. — Мені досі здається, що Норт-Ґров... що це серце всієї історії. Я упевнена, що Аномія або у Норт-Ґров зараз, або бував там колись. Та цитата на вітражі. Той украдений малюнок Джоша...
— Хто завгодно міг поцупити малюнок.
— Але вампір є в грі, — розвернулася до Страйка Робін. — У мультфільмі немає, а в грі — є. Аномія та Моргаус думали, що випередили Джоша та Еді, помістивши вампіра в гру, але в мультфільмі він так і не з’явився.
— Логіка тут, — визнав Страйк, якому це не спадало на думку, — бездоганна і виводить нас просто на Пеза Пірса, як гадаєш?
— І теоретично він дуже підходить на цю роль, визнаю, — кивнула Робін. — Він має всі необхідні навички, зачаїв образу на Еді... але Аномія взагалі на нього не схожий. Знання латини, ця одержимість, ця ядуча злість... Я не кажу, що Пез не мав складних почуттів до Еді, — він їх мав, але... Він прийшов на її похорон у жовтому, бо це її улюблений колір, і якщо це просто, щоб пустити пил в очі, то він чудовий актор... Можна ще? — спитала вона, вказавши поглядом на віскі.
— Скільки завгодно, — відповів Страйк, передаючи їй пляшку. Він знову відчув запах шампуню від її волосся, і хоч старався дивитись Робін в обличчя — не міг не зауважити, як колихнулися її груди під тонкою матерією футболки.
Знову мовчанка. Тепер уже Робін налила собі добру порцію віскі, відставила пляшку і промовила:
— Евола... «Я — Евола»... тобі не здається, що це теж дивний збіг?
— Що саме? — спитав Страйк, який в основному старався не думати про груди Робін.
— У фандомі «Чорнильного-чорного серця» валандається троль, який називає себе Еволою, а це ж один із улюблених письменників Нільса...
Зненацька Робін зойкнула.
— Він же у Норт-Ґров у туалеті!
— Хто? — не зрозумів Страйк.
— Евола! Я точно бачила на книжковій полиці його ім’я! Нільс казав, що це бібліотечка для всіх, і я можу взяти будь-яку книжку... там був такий жовтий корінець... чекай...
Вона підхопила свій айпад і з хвилину мовчала. А тоді:
— Юліус Евола, «Осідлати тигра». У туалеті в Норт-Ґров лежить ця книжка.
— Ти хочеш сказати, що Евола та Аномія — одна людина?
— Та ні... — засумнівалася Робін. — Просто це дивно...
— Бо як на мене, це й справді може бути просто збіг. Ми знаємо, що «Чорнильно-чорним серцем» цікавляться неонацисти та альтрайти. Евола — автор якраз у їхньому дусі.
— І справді, — погодилася Робін. — Господи, як би я хотіла, щоб всі ці фашисти й мізогіни не плуталися під ногами.
— І я, але боюся, в осяжному майбутньому цього не станеться, їм це все надто подобається.
— То як минула зустріч із Яґо Россом?
— А, — схаменувся Страйк, який думав, що вже все їй розповів. — Власне, вийшла коротка приємна розмова...
І він переповів Робін кенсинґтонські події, прикладаючись до вже третього великого віскі:
— ...тож його перша дружина планує боротися за одноосібну опіку.
— Я рада, — з жаром озвалася Робін. — Ох, я дуже рада, бо я гадала, що ти просто погрожуватимеш йому тими відео... бідолашні діти... Але як це їхня мати нічого не знала? Дівчата ж, мабуть, розповідали їй?
— Мала гарні аліменти, — цинічно припустив Страйк. — Нащо розхитувати човен? Може, переконала себе, що дівчата перебільшують. Але можна уявити, який то був шок, коли дитина повернулася додому зі зламаною ногою, а потім їй ще показали відео того, як це сталося... Словом, я думаю, що вони тишкомнишком домовляться, бо Росс не захоче, щоб це відео потрапило до суду. На доньок йому начхати. Єдина ідея-фікс — син, спадкоємець...
— Але ж ти і Шарлотті відправив відео... Страйк осушив залишок третього віскі.
— Її не цікавить одноосібна опіка. Заважатиме світському життю. Вперше Робін чула, щоб він говорив про Шарлотту таким тоном.
— Я, мабуть, залишу тебе вже спати, — раптом сказав Страйк. Важко зіп’явшись на ноги, він забрав пляшку з віскі та пакет із пивом. — Добраніч.
Робін лишилася споглядати двері та дивуватися такій дивній переміні. Його обсіли спогади про Шарлотту? «Шістнадцять років болю»: так сказав Страйк у Кембриджі, але були в них, мабуть, і миті блаженства, адже він раз у раз повертався до неї.
«Але це не мої проблеми, це проблеми Меделін», — нагадала собі Робін. Вона допила віскі і пішла до ванної чистити зуби.
Насправді Страйк так раптово пішов, бо вирішив, що після споживання пів пляшки віскі натщесерце краще забратися від Робін подалі. Ненафарбована, така запашна й чиста, вона сиділа в піжамі й халаті, ділилася розумними міркуваннями щодо розслідування, співчувала чужим незнайомим дітям... разючіший контраст із Шарлоттою годі було уявити. Страйк боявся втратити самоконтроль, не так вдавшись до якихось незграбних фізичних дій (хоч хтозна, до чого дійшло б, якби він випив ще), як піддавшись спокусі заговорити відверто і сказати надто багато, сидячи поруч із Робін на ліжку у такому зручно безликому готельному номері.
Досить і того, що офіс розтрощено, а Аномія лишається невловимим. Не можна на додачу зруйнувати ще й останні стосунки, які не дають йому збожеволіти.
