Я розуміла, що він хоче зі мною зустрічатися, бо я кузина Еді, — сумно додала Рейчел. — Ми собі завели твіттери, я виставила своє справжнє фото, і він почав писати мені всі ті дурні підкоти, і це було зовсім на нього не схоже. Типу: «Якщо це твоє реальне фото, то хлопи тебе вже дістали», все таке. «Вибач, що не писав, довелося взяти машину і відвезти хворого песика до ветеринара». Але він був не того віку, щоб керувати машиною, і це було так сумно і так тупо.

У Робін свербіли руки дістати записник, бо Рейчел розповідала надзвичайно цікаві речі, але натомість вона постаралася максимально зосередитися, щоб потім все якомога точніше переповісти Страйку.

— Коли я попросила його припинити цю фігню і ці тупі підкоти, Золтан страшно розсердився і почав поводитися реально жахливо. Він... він погрожував зґвалтувати мене і вбити мою маму.

— Що? — не повірила власним вухам Робін.

— Так... а потім видалив акаунти у «Пінгвінячому клубі» і в твіттері, і відтоді я його не чула і не бачила. Але саме через Золтана і цю дивну гидку історію я прикинулася хлопцем у «Грі Дрека». Хлопцем бути простіше. На тебе вивалюють менше всякого лайна.

— Ти впевнена, що Золтан зник? — спитала Робін. — Він дуже схожий на деяких персонажів, що зустрічаються у фандомі «Чорнильно-чорного серця».

— Так, знаю, — кивнула Робін. — У твіттері певний час водився такий собі Скарамуш, який постійно влазив у всі треди про «Чорнильно-чорне серце», і я думала, що це Золтан під іншим іменем, бо він писав такі самі фрази Хробачку-Двадцять-Вісім. Вона мені розповідала. Він їй писав, що зарепортив Учня Лепіна, бо той її ображав, а коли вона мало йому подякувала і навіть не запропонувала подрочити... ой, вибачте, — почервоніла Рейчел.

— Все гаразд, — запевнила Робін. Смішно було, що в очах юнки вона вже досягла віку людини, в присутності якої слово «подрочити» казати ніяково.

— Словом, коли Хробачок не розсипалася у подяках і не запропонувала переспати з ним, чи я не знаю, що він хотів, той Скарамуш вчинив точно так само, як Золтан зі мною: назвав її сучкою й шалавою, і як хочеш. У фандомі «Чорнильно-чорного серця» такого лайна повно. Типу ти не можеш називатися справжньою фанаткою, поки «Перо правосуддя» не спробувало залізти тобі у труси.

— Він часто це робить?

— Та, бляха, весь час... ой, — знову затнулася Рейчел.

— Все гаразд, — мовила Робін. — Лайся на здоров’я. Я всяке чую від мого партнера, коли він злиться.

— Коротше, це Перо — збоченець і весь час лізе до малолітніх дівчат, — пояснила Рейчел. — Відморожений тип. «Ой, яка у тебе гарна теорія про Сороцюгу... а скільки тобі років?» «Яка слушна думка! Скільки тобі років?» Він це постійно робить і забуває, у кого що питав. У мене питав тричі.

Останнього разу я йому написала в приват, що я Аномія, — просто щоб познущатися. І налякати хотіла, бо мати Аномію за ворога — це реально біда. І «Перо» мені повірило, ха-ха... але пізніше довелося зізнатися, що я пожартувала, бо він почав розносити це по твіттеру, і люди йому трохи повірили. Я дні три, мабуть, була зіркою твіттера, — тобто фандомного твіттера, — але потім всі захопилися новою теорією про Аномію і лишили мене у спокої.

Я була справжнім Чорнильним Серцем, — розповіла Рейчел, а струмок дзюрчав собі. — Хардкорною фанаткою. Всюди відмітилася... ти не справжній фанат, якщо не лаявся з кимсь до самозабуття, сучка Паперовобіла чи ні, і не обговорював загадку кам’яного лева, який береже в могилі таємницю людини, якій належав Серцик. І я робила все, що має робити затяте Чорнильне Серце, щоб дізнатися інсайдерську інфу.

— Наприклад? — ніби між іншим поцікавилася Робін.

— Наприклад, ми всі знали, що чоловік агентки Джоша має сайт про міалгічний енцефаломієліт, тож ми всі там висіли під фейковими іменами і намагалися його розпитувати. То насправді милий дядько. Я іноді спілкуюся з ним про маму. Він стежить за всіма медичними дослідженнями, підказав одну статтю, яку я роздрукувала для мами та її лікаря... цей дядько дуже по-доброму говорив зі мною про мамин вовчак.

І спочатку мені все це дуже подобалося, що ми всі такі типу детективи, шукаємо натяки на майбутні події, аналізуємо кожну нову серію, і все так прикольно... і Аномія попервах була класна і дуже мені подобалася, чесно.

— Була класна? — перепитала Робін. — Це вона?

— Так, — тихо відповіла Робін. — Це дівчина, я точно знаю. Я з нею спілкувалася, коли гра тільки починалася, ми приватно розмовляли. Тоді Еді ще її не образила. І вона серед іншого написала таке: «Ми з Еді — практично одна людина». Хіба хлопець таке скаже? Вона просто весь час розказувала, скільки в них спільного. Аномія на початку буквально молилася на Еді... так, я впевнена, що то дівчина. Видно було, що вона трохи... не знаю... я була занадто захоплена тим мультиком, прямо дуже. Але в її випадку це був якийсь інший рівень.

А тоді Еді сказала, що їй не подобається гра Аномії, і все... Аномія, її реакція — я добре знаю, якими стають дівчата, якщо їх зачепиш, — гірко додала Рейчел. — Досить сказати одну дурницю, десь переступити якусь лінію, і все, — ти вже диявол власною персоною. В моїй школі дівчата ті ще сучки, — додала Рейчел, знову червоніючи. — Якщо ти не встаєш о п’ятій ранку, щоб приклеїти накладні вії і намастити на себе стільки косметики, щоб її потім треба було долотом віддлубувати, якщо любиш футбол та ігри замість ліпсинків під Аріану Ґранде і виставляння цицьок в інстаграмі, то все, ти людина другого сорту і взагалі лесбійка. Одна з дівчат, Люсі Райт... моя мама хотіла поскаржитися в школу, аж так ця Люсі мене зацькувала, але в цьому не було сенсу. Стало б тільки гірше...

Тепер Рейчел відривала шматочки від вологої серветки в руках. Повз них стежкою пройшла молода пара з песиком породи кокапу. Чоловік ніс у слінгу за спиною дитину. Робін почекала, поки вони пройдуть, дивлячись, як гойдається голівка немовляти в панамці, а тоді сказала:

— Розкажи мені про Моргауса.

Рейчел ковтнула слину, на очах у неї знову заблищали сльози.

— Він був... він був моїм найкращим другом. Довго думав, що я хлопець. У нас стільки спільного, стільки зацікавлень... він хіба що у футбол не грає, але обожнює науку і космос, а ще ми обоє любимо ігри. Моргаус був мені як новий Золтан, тільки він справді хороший. Навіть коли він дізнався, що я дівчина, він розмовляв зі мною так само, як раніше, і навіть...

Вона глибоко, рвучко зітхнула.

— ...навіть допомагав мені, бо я через цькування почала прогулювати школу, — розповіла Рейчел, знову витираючи очі, — і мала проблеми з поліцією через помальований паркан, а він весь час повторював, що я маю опанувати себе, що я надто розумна і маю спробувати вступити до універу, що досить бухати, треба вчитися, а вже в універі ніякі сучки зі школи мене не хвилюватимуть.

— Ти казала Моргаусу, що вважаєш Аномію дівчиною?

— Так, — відповіла Рейчел, — і він це спростував, але мені здалося, що він її просто захищає. Я спершу думала, що вони разом, що вони пара, як Джош та Еді. Моргаус сказав: «Вона мені не дівчина, а сестра». Це був типу жарт, — чи він прикидався, що жартує. Але навіть те, як Аномія поводилася, коли ми з Моргаусом спілкувалися у приватному каналі... видно було, що вона ревнує. І так само ревнувала, коли з’явилася Паперовобіла. Аномія страшенна власниця.

Моргаус мені завжди казав: «Це хлопець, не називай його дівчиною, бо він тебе забанить». Але я знаю, що вона тільки прикидається хлопцем, — можливо, з тих самих міркувань, що і я. Коли Моргаус сказав ту фразу про сестру, я вирішила дізнатися, чи в нього справді є сестра, бо подумала — ну раптом він справді брат Аномії.

— І що, в Моргауса є сестра? — нейтральним тоном спитала Робін.

— Так, але вона точно не Аномія. Вона юристка. Це нереально.

— Тобто, — промовила Робін, — на той час ти вже знала, хто Моргаус насправді?

Виникла довга пауза. Нарешті Рейчел кивнула.

— I, — нещасним голосом додала вона, — на тому наша дружба закінчилася. Він просив ніколи й нізащо не намагатися дізнатися, хто він насправді. Я думала, він жартує, а виявилося, що ні. Коли я сказала, що знайшла його, він просто вибухнув. Я дуже засмутилася, намагалася вибачитись, але він просто не приймав запрошень у приватний канал...