Потім я образилася, бо ну якого хріна? Я що, збираюся на весь твіттер його викривати? Він же міг друг! І одного вечора я так напилася у себе в кімнаті, що почала на модерці жартувати про одну річ, яку знала про нього... і все. Тут його порвало. Після того випадку він тільки один раз розмовляв зі мною у приватному каналі, і то тільки щоб висварити, що я сказала Паперовобілій про його інвалідність, хоч я нічого їй не казала. Вона, мабуть, просто запам’ятала мій тупий жарт, що він робить крутки... як на велику, тільки на візку...

— Він користується візком? — уточнила Робін, негайно подумавши про Ініґо Апкотта. Рейчел кивнула, а тоді знову розридалася.

— Мені так шкода, — промовила вона, хлипаючи. — Якби не з’явилася Паперовобіла, ми б, може, помирилися, але вони з нею так швидко подружилися, а я стала непотрібна...

Робін простягнула Рейчел ще одну паперову хустинку і дочекалася, коли ридання трохи стишаться, а тоді тихо спитала:

— А як ти дізналася, хто Моргаус насправді?

— Він помилився у твіттері, — відповіла Рейчел надтріснутим голосом, гарячково витираючи очі. — Випадково запостив посилання на сторінці Моргауса замість своєї особистої. За десять секунд уже все помітив і видалив, але я встигла побачити твіт і знайшла це посилання.

Воно вело на божевільний проект із астрофізики у Кембриджському університеті. Моргаус дещо розповів мені про себе у приватному каналі в грі, тож я здогадувалася, що маю шукати. Він казав, що старший за мене, але не казав наскільки, і розповів, що зробив гру з Аномією, бо це було весело і взагалі відпочинок від роботи, на якій все дуже серйозно. Також я здогадувалася, що він має темнішу шкіру, бо якось я поскаржилася, що згоріла на сонці, а він відповів, що по життю смаглявий. У переліку учасників проекту було одне індійське прізвище.

Тож я пішла на сайт Кембриджу, зайшла на сторінку факультету астрофізики, почала переглядати різні коледжі і нарешті знайшла його — в інвалідному візку на груповому фото з іншими дослідниками.

Рейчел знову зашарілася.

— Він дуже гарний. Я розумію, чого Паперовобіла так запала... Отже, я дізналася його справжнє ім’я, повернулася на твіттер і знайшла його персональний акаунт з твітами про космос, фотографіями Кембриджу і всім таким.

У Моргауса церебральний параліч. І я так розумію, що серйозний, бо він говорив, що довелося адаптувати комп’ютер під його потреби. Думаю, — наївно додала Рейчел, — що він типу геній, тому що виглядає дуже молодим. І...

Вона розвернулася до Робін і глянула її у вічі. Сонячне світло, просіяне крізь крони, упало на заплакане обличчя, і Робін знову вразила її схожість із Еді.

— Ти ж йому не скажеш, що це я допомогла вам його знайти?

— У жодному разі, — запевнила Робін. Рейчел глибоко вдихнула і промовила:

— Гаразд. Його звати Вікас Бхардвадж, і він доктор астрофізики у Коледжі Ґонвілл-енд-Кіз.

83

Їм би тільки походеньки,

В їхній муці зиск шукай;

Бережи своє серденько,

Їх сама терзай.

Летиція Елізабет Лендон,

«Заміське залицяння»

— Єдиний доктор Вікас Бхардвадж молодший за тридцять років, якого я знайшов, проживає у Бірмінгемі, — сказав Страйк у кафе «Три хатинки» за сорок п’ять хвилин, сердечно привітавши Робін із успішною бесідою і зазирнувши у довідник. — Може, то адреса його батьків?

— Або там він зареєстрований як виборець, — припустила Робін, — але пропоную спершу їм подзвонити, щоб не їздити дарма до Кембриджа.

— Я подзвоню, — сказав Страйк. — Заразом і покурю надворі.

За п’ять хвилин він повернувся.

— Так, він у Кембриджі. Я щойно говорив з його мамою, наскільки я розумію. Каже, «у своєму коледжі».

— Історія цілого нашого життя: проїхали повз нього дорогою сюди, — поскаржився Страйк, коли вони з Робін сіли у «БМВ» і поїхали трасою М11 назад на південь. — Могли заскочити до нього після того, як я заїв каву тирсовим батончиком на заправці.

Дорогою на південь сонце знову сліпило очі.

— Мабуть, краще обложити його барліг ближче до ночі, — сказав Страйк. — Удень він, мабуть, не вилазить із лабораторії.

— Сьогодні неділя. Може, він десь у пабі.

— Тоді будемо на нього чекати. Я в нього на порозі спатиму, як буде треба. Завдяки тобі ми вже майже розкрили цю кляту справу.

— Рейчел сказала ще одну річ, про яку я не згадувала, — мовила Робін.

— Це не стосується Вікаса чи Аномії, але воно дивне.

Вона розповіла, що вперше дізналася про «Чорнильно-чорне серце» через знайомого у дитячій соцмережі під назвою «Пінгвінячий клуб». Той хлопчик називав себе Золтан...

Робін розповіла про Золтана і як він спробував зробити Рейчел своєю дівчиною, коли дізнався, що вона кузина Еді, а тоді зненацька засипав її страшними погрозами за відмову і повидаляв свої облікові записи.

— ...дивно те, — закінчила Робін, — що ті самі підкоти, які Золтан випробовував на Рейчел, я чула від різних хлопів із фандому. Точнісінько ті самі. Ніби вони всі користувалися одним шаблоном.

— Підкоти? А які саме? — спитав Страйк, готуючись почути щось смішне.

— Власне, один написав: «Якщо це твоє реальне фото, то хлопи тебе, мабуть, вже дістали приватними повідомленнями, тож я краще піду собі». Я налаштувала твіттер так, щоб мені могли писати всі, бо хотіла побільше спілкуватися з фанами «Чорнильно-чорного серця». Фото, звісно, поставила не своє, а якоїсь юнки зі стоків. Спершу все було дуже мило та неагресивно, але коли я не відповіла, хлопця ніби підмінили. Я перетворилася на «перебірливе стерво», яке зависокої думки про себе.

— Можеш повторити той перший підкот? — насупився Страйк.

— «Якщо це твоє реальне фото, то хлопи тебе, мабуть, вже дістали приватними повідомленнями». І ще Рейчел розповідала про іншого хлопця — вона вирішила, що то Золтан під новим нікнеймом — який прийшов до Зої Гай у твіттер, заявивши, що він захистив її від нападок іншого користувача, тож тепер вона має з ним переспати чи щось таке.

І власне, такий собі Макс із твіттера прийшов з тим самим до мене. Сказав буквально: «Я не намагаюся до тебе підкотити, просто пишу сказати, що той тип хворий на голову, і я його зарепортив». Але вчора, коли я переглядала твіти Рейчел, цей Макс мені знову трапився, і це ніяким боком не сер Ґалахад. Він цькував Еді. Власне, саме він запустив чутку, що вона займалася проституцією.

Плюс, — провадила Робін, — Рейчел розповіла, що одного разу Золтан сказав їй, що має сідати в машину і везти хворого собаку до ветеринара. А від тебе я чула, що Аномія писав Кеа Нівен, що не відповідав їй, бо возив...

— ...хворого кота до ветеринара, так, — кивнув Страйк, якого це все страшенно зацікавило. — Певен, я вже десь чув ту фразу про «якщо це твоє справжнє фото»... Чекай! — раптом сказав він і дістав телефон.

Робін мовчки кермувала, поки Страйк щось гуглив. Минуло п’ять хвилин. Тоді Страйк сказав:

— Так, точно. Я знайшов сайт такого собі Коша, який називає себе міжнародною зіркою пікапу, який навчив мільйони чоловіків отримувати секс від жінок за кілька годин знайомства, автором бестселерів «Трах!» і «Гра». Я завантажив його книжку «Цифрова гра». Готова?

— Смали, — відповіла Робін, і Страйк зачитав:

Цифрова гра

Повторюй за мною: дружини в інтернеті ти собі не знайдеш.

Жінки в інтернеті мають стільки піструнів, скільки хочуть. Навіть до четвертого-п’ятого сорту регулярно котять яйця, тож всі вони звикли...

— Він американець, — сказав Страйк.

— І вже мені подобається, — відповіла Робін.

...звикли вважати чоловіків одноразовими іграшками. Граючи в номерну гру, жінки в інтернеті зазіхають навіть на альф.

Якщо жінка має історію злучок в інтернеті, завжди існуватиме небезпека, що тобі знайдуть заміну, поки її ліниві пальчики ще можуть клацати мишкою. Жоден чоловік не захоче лишати дружину вдома, знаючи, що вона може добути собі свіжий піструн кількома кліками.