Він побіг на кухню і почав запихати в холодильник молоко та інші продукти, що могли швидко зіпсуватися.

— І хто ж винен, — з шалом гукнув йому в спину батько, — що тобі треба додаткові уроки, бо ти відстав? Хто винен, ти, симулянте проклятий?

Ґус, чиє обличчя приховували дверцята холодильника, не відповів. Ініґо розвернувся до Страйка і безапеляційним тоном заявив:

— Мені нічого вам більше сказати. Це все, що я знаю. І тепер на мене чекає суцільний стрес та страждання, — додав він, знову розгнівавшись.

— Але хто винен, — озвався Страйк, підводячись (він і сам втомився від цього примхливого, зверхнього, ображеного на світ чоловіка, і відзначив неприємний контраст між його ставленням до власних дітей та прихильністю до гарненької дівчини, яка так майстерно обвела його навколо пальця), — що ви потай зустрічалися з Кеа Нівен і приховали це від дружини?

Робін побачила, як Ґус, який саме зачинив холодильник, озирнувся з круглими очима. На мить Ініґо аж задихнувся, а потім спромігся на низьке гарчання:

— Забирайтеся геть із мого дому.

78

За що оспівувать тебе, блаженно Афродіто?

Ти ж бо не повчаєш,

А тільки неладом страшним мій ум терзаєш...

Кетрін Бредлі та Едіт Купер

«Ψάπφοι, τί τάν πόλύόλβον’ Αφρόοιταν»

— Хто дзвонив? — спитав Страйк у Робін, щойно вони вийшли надвір. Йому здалося, що стривоженість Робін пов’язана з цим дзвінком. Робін відповіла не раніше, ніж вони на кілька кроків віддалилися від оселі Апкоттів.

— Поліція. Вони стежили за відомим їм членом «Розполовинення». Годину тому він був на Блекгорс-Роуд і фотографував мій будинок.

— Чорт, — відповів Страйк. — Гаразд, тоді ми...

Він замовк. З Акварель-Котеджу саме вийшов Гус, який помітно злякався, побачивши, що детективи досі тут.

— Ви на мене чекаєте?

— Ні, — одноголосно відповіли Страйк і Робін.

— А, — промовив Гус. — Ну... я отуди. Він показав у бік автостоянки.

— Ми теж, — кивнув Страйк, і утрьох вони пішли вгору узвозом. Коли завернули за ріг, Гус раптом бовкнув:

— Він не тільки з нею спілкується.

— Прошу? — перепитав Страйк, який думав про «Розполовиненим» та квартиру Робін.

— Мій батько спілкується з іншою жінкою.

Ґус, здавалося, вирішив піти ва-банк. Денне світло безжально демонструвало вади його зовнішності, але під плямами кропив’янки ховався симпатичний юнак. Пахнув він так, як більшість юнаків, що не надто дружать із гігієною — застарілим потом — а з вигляду пом’ятої чорної футболки можна було виснувати, що її носять вже кілька днів.

— З того самого сайту. Я бачив, як вона писала йому. Її звати Рейчел. Не дочекавшись від детективів відповіді, Ґус додав:

— Він і раніше зраджував мамі, але вона думає, що це позаду.

— Рейчел, — повторила Робін.

— Так, — кивнув Ґус. — Я не можу розповісти мамі, бо він мене уб’є. Все, я пішов.

Ґус підійшов до «ренжровера», відчинив дверцята і сів у машину, а Страйк і Робін рушили до «БМВ», сіли всередину і лише тоді заговорили.

— Що саме сказали поліціянт? — спитав Страйк, коли було зачинено дверцята. Наразі терористи цікавили його значно більше, ніж особисте життя Ініґо Апкотта.

— Вони поставили офіцера в цивільному спостерігати за моєю квартирою, — відповіла Робін, дивлячись на стіну стоянки, а не на Страйка. — Плюс стежать за типом, який її фотографував. Не стали його арештовувати, бо вважають пересічним членом угруповання і розраховують, що він приведе їх до начальства... чи до тих, хто виготовляє вибухові пристрої. — Вона опустила очі на мобільний, який досі тримала у руці. — Офіцер пообіцяв мені написати повідомлення... ось воно, — додала вона.

Робін відкрила фото, яке їй щойно надіслали, і розвернула телефон так, щоб Страйкові теж було видно.

— Так, характерний персонаж, — погодився Страйк. — На плечі 88, стрижка а-ля гітлерюгенд... навіть трохи занадто. Що радить поліція?

— Очистити приміщення, — відповіла Робін. — На випадок небажаної пошти.

— Чудово, — кивнув Страйк. — Якби цього не порадив офіцер, порадив би я.

— Трясця, — сказала Робін, опустила голову на кермо і заплющила очі. — Вибач, я просто...

Страйк поплескав її по плечу.

— Може, переночуємо у Вітстейблі? Симпатичне містечко, ніхто не знає, що ми тут. Вивчимо ситуацію, продумаємо план дій. Ти, до речі, не почула найсмачнішого з репертуару Ініґо. Там є що обговорити.

— Справді? — негайно підняла голову Робін, яка була зовсім не проти відволіктися від думок про свою нову оселю, яка так недавно служила їй прихистком, а тепер впала в око ультраправим.

— Так. Він вважає, що Аномія — це Ясмін Везергед.

— Та що він каже? — не витримала Робін, і Страйку стало трохи смішно від того, що Робін, попри нову й серйозну загрозу, має сили зневажати теорії Ініґо. — Ясмін кепська актриса, і якщо людина така наївна, що вірить, ніби має онлайновий роман із зіркою телебачення, вона ніяк не могла б так довго ховатися.

— Цілком згоден. Але Ініґо клянеться, що почув, як вона називає себе Аномією, коли заскочив її в обіймах Нільса де Йонґа на різдвяній вечірці у Норт-Ґров.

— Що-о?

— Розумію тебе. Це не так гидко, як Ашкрофт та Зої, та все одно...

— Не вірю, що Ініґо це почув, — сказала Робін. — Вибач, але ні. Якщо в них дійшло до чогось подібного, мабуть, обоє добряче випили...

— Нільс так точно.

— Нільс і сам не дар Божий, — відказала Робін. — Фашист-шмалекур із синочком, який запросто переріже тобі вночі горлянку...

Страйк засміявся.

— Втім, — без усмішки додала Робін, — він таки мультимільйонер. І потенційне джерело пліток про Джоша та Робін. І Маріам щось у ньому знайшла... і та інша жінка, що живе у Норт-Ґров, теж із ним спить... Чи це я така святенниця? Я б не змогла так жити. Не розумію... Так, про що я говорила? — схаменулася Робін. Її думки розбігалися: цифра вісімдесят вісім на плечі, фотографував її квартиру, «очистити приміщення на випадок небажаної пошти». — А, що вони були п’яні, — зібралася на думці вона. — Певна, що Нільс просто торочив про аномію, альпінідів та чакри, як завжди — Пез казав, це його «найкращі хіти» — а Ініґо неправильно зрозумів її відповідь на це.

— Мабуть, ти права, — погодився Страйк. — Ініґо не уточнював, скільки він сам випив. Може, теж був налиганий. В мене склалося враження, що він сердитий на Катю і радий зробити її винуватою ще й у появі Аномії.

— Може, він ревнує, бо вона закохана у Блея? — припустила Робін.

— Не впевнений, — відповів Страйк. — Це вразило самолюбство Ініґо, але він і сам не святий, правда? Ні, гадаю, він просто ображається на світ, який відмовляє йому у буцімто заслуженому визнанні, а сам відігрується на дружині. Ти ж чула, як він називав себе генієм з численними талантами, якого доля підвела у розквіті сил?

— Так, — кивнула Робін, а тоді додала: — Але він справді хворий.

— Він має два гарні будинки і досить сил на подружні зради, малювання, музику та підтримання сайту, — заперечив Страйк. — Тато-єпископ, судячи з усього, лишив йому чималий спадок. Я знаю чимало людей, які заслуговують на співчуття значно більше, ніж Ініґо Апкотт. Ти пропустила ще одну цікаву штуку. Ініґо розповів мені, звідки Нільс взяв всю ту расистську маячню про альпінідів. Це придумав письменник на ім’я Юліус Евола. Ультраправий філософ.

— Евола? — перепитала Робін. — Я це десь точно бачила...

— Так, я теж подумав, що недавно чув це прізвище, але не можу згадати, де саме.

Якусь мить Робін порпалася у пам’яті, а тоді сказала:

— О, ну звісно. Ти це чув від мене. Я — Евола.

— Що? — здивувався Страйк.

— «І am Evola», юзернейм одного троля, який чіпляється до фанатів «Чорнильно-чорного серця» у твіттері. «Я — Евола». Це ніби другий Учень Лепіна, який радить дівчатам вкоротити собі віку та називає їх потворними шльондрами.