68

Ревнивий сумнів, гострий сум

Печуть закоханого ум;

Страх не отримати свого,

Надія, що гризе його...

Летиція Елізабет Лендон,

«Трубадур», Пісня 2

Знудившись в обмеженому просторі офісу та квартири на горищі, Страйк вирішив провести вечір у «Тоттенгемі», де можна було насолодитися парою пінт, не відриваючись від онлайнового розслідування. Однак у «Тоттенгемі» було нетипово людно, як на четверговий вечір, тож довелося йти до «Янгола», де його зустріла табличка, яка забороняла гостям закладу користуватися мобільними телефонами та ноутбуками в його стінах.

З кожною невдалою спробою добути пива випити кортіло дедалі більше, і врешті-решт Страйка прихистив «Кембридж» — великий гамірний паб на краю театрального кварталу. Та тільки-но Страйк зручно влаштувався з першою пінтою «Дум Бару», як подзвонила Робін і попросила перебрати на себе роль Баффілапусі у «Грі Дрека». В результаті заплановані напрями розслідування було відкладено, і натомість Страйк дві години прикидався Баффілапусею у товаристві ще кількох пінт та бургера з картоплею. За винятком розмови з Чортиком-Один у приватному каналі, шихта у грі не була багата подіями, а Аномія так і не з’явився.

Було десять хвилин на десяту, а Страйк сидів у «Кембриджі» і дедалі сильніше нудився грою, коли задзвонив його мобільний.

— Страйк.

— Привітики, — сказав Натлі. — Є дещо по Кеа Нівен.

Страйк відправив підрядника до Кінґз-Лінн, щоб остаточно викреслити Кеа Нівен; вибір саме Натлі був продиктований великою мірою бажанням Страйка тримати цього типа подалі від себе.

— Кажи, — мовив Страйк, беручи ручку та підсуваючи записник ближче.

— Вона вийшла випити з друзями, — розповів Натлі. — У місцевий винний бар.

— Тобто вона ходить? — уточнив Страйк.

— З ціпком, — відповів Натлі. — І замість неї на бар весь час ходили друзі.

Він чекав на подальші розпитування. Ця манера була однією з численних звичок Натлі, які неймовірно дратували Страйка.

— Це все?

— Ні, — відповів Натлі, розвеселившись, що Страйк подумав таку дурницю. — Хвилин двадцять тому у неї задзвонив мобільний, і вона вийшла з бару поговорити. Я теж вийшов. Зробив вигляд, що йду курити.

Натлі зробив паузу, чекаючи на похвалу за винахідливість. Дочекавшись від Страйка тільки мовчанки, він продовжив:

— Коротше, вона почала говорити по телефону і дійшла до істерики. Питала, чого та людина так давно їй не дзвонила, все таке. Сказала, що має повідомлення для Джоша і що та людина повинна його якось передати. Сказала, що на Едіті люди пишуть про неї гидкі речі, але то все неправда, то фейк, щось таке. І, — тоном фокусника, який зараз дістане з капелюха кроля, додав Натлі, — вона сказала, що за цим стоїть Аномія. За цією історією з Едітом.

— Вона точно сказала «Едіт», а не «Реддіт»? — уточнив Страйк, навіть не намагаючись приховати свій розпач.

— Що?

— «Реддіт», — повторив Страйк.

— А, може бути, — по кількасекундному ваганню погодився Натлі, — та як вже казав, в неї була істерика, хрін розбереш, що вона там верзла. Вони ж всі художники, тож я подумав, може, у них якийсь свій Едіт...

— Ти дізнався ім’я людини, з якою вона розмовляла?

— Не чув, щоб вона його казала.

«Ще б пак, курва!»

— Гаразд, добра робота, Наглі, — сказав Страйк, але його тон суперечив словам. — Запиши це для досьє і дзвони, як буде ще щось.

Щойно Натлі поклав слухавку, Страйк повернувся до «Гри Дрека», дуже шкодуючи, що нема кого відправити у бар замість себе. За столиками навколо розмовляли та сміялись компанії; тільки Страйк пив на самоті — сорокалітній дивак із ноутбуком, грає у гру і мріє викурити цигарку. Він уникнув нападу цифрового вампіра, тоді успішно провів Баффілапусю повз кам’яного лева, скориставшись підказкою Робін («надрукуй текст: “Поганий кам’яний бриднюк, бвах”»), а тоді прийшло повідомлення від зведеної сестри Прюденс.

Вони, звісно, так і не зустрілися. Поки Страйк лежав із ногою і знемагав під купою роботи, Прю дбала про травмовану доньку.

Привіт. Сильві вже значно краще, то, може, зустрінемося десь у пабі в наступний четвер?

Подумавши, що відповідь може зачекати, Страйк повернувся до екрана ноутбука. За п’ять хвилин мобільний знову завібрував, а тоді задзвонив, не давши йому прочитати повідомлення. Це була Робін, тож Страйк негайно відповів.

— Привіт, — сказала вона. — Щойно залишила Пеза. Аномія був у грі?

— Ні, — відповів Страйк, і Робін аж застогнала. — Але я поспілкувався з Чортиком-Один, і маю сказати, хлоп знається на футболі. Найадекватніша людина, що я тут бачив. Ти мала б мені сказати, що Баффілапуся вболіває за «червоних».

— Чорт, а цього нема в підказках? Вибач. Перша команда, яка спала на думку.

— Та нічого, розібрався, — відповів Страйк. — Але з твого боку було б люб’язніше назвати «Арсенал». Що там Пез?

— Я тобі щойно відправила запис розмови. Я його не слухала, тож не знаю, що саме записав телефон. У пабі було гамірно.

— Ті ж самі проблеми, — озвався Страйк, перекрикуючи особливо гучну компанію, яка щойно нагодилася за сусідній столик.

— Якщо там нічого не чути, я якомога швидше зроблю нотатки. Я від нього дізналася багато цікавого.

— А ти зараз де? — спитав Страйк, чуючи машини на тлі.

— Збираюся на Джанкшн-Роуд, — відповіла Робін. — Ловлю кеб.

— Якого біса ти забула на Джанкшн-Роуд?

— Можливо, нічого, але маю відчуття, що... все, Страйку, ось мій кеб. Зустрінемося завтра в офісі, все розкажу.

Робін помахала кебу, машина під’їхала. Вона назвала таксисту адресу і сіла на заднє сидіння.

Робін щосили старалася розмовляти по телефону звичайним тоном, але почувалася розбурханою. Остання година гаданого інтерв’ю з Пезом (яку вона завбачливо видалила із запису, перш ніж відправити його Страйкові) складалася здебільшого з довгих поцілунків і чимдалі більш рішучих спроб запросити її назад до Норт-Ґров: «мо’, ще чогось вип’ємо». Робін була готова на значні подвиги заради детективної агенції Страйка і мала довгий шрам на руці як доказ своєї рішучості, але не думала, що в її службові обов’язки перед партнером входить потреба переспати з Пезом Пірсом, хай навіть це допоможе виключити його зі списку кандидатів на роль Аномії.

Таксі везло її вздовж Гайґейт-Гай-стріт, а Робін думала, що останнім часом зібрала цікавий спектр чоловічих реакцій на відмову. Відповідь Пеза лежала десь між холодною люттю Джекса та негайним незграбним відступом Раяна Мерфі. Пез спробував маніпуляцію («Ти що, гадаєш, що мені не можна довіряти?») і пасивну агресію («Отакої, а я думав, що тобі подобаюсь»), а тоді нарешті запитав її телефон. Робін назвала тимчасовий номер, який уже використовувала з Тімом Ашкрофтом та Ясмін Везергед, і після останнього пристрасного цілунку перед «Вартівнею», коли Пез так міцно притискався до неї, що Робін відчула кожен його м’яз крізь футболку, їй нарешті вдалося піти.

Таксі везло її до оселі Зої, а в голові у Робін тіснилася провинні й приємні думки, що плуталися й заплутували. Пез Пірс не був її типом чоловіка: Робін не приваблювали брудні нігті чи міцний дух немитого тіла; він їй не те щоб подобався, і вона ні на мить не забувала, що просто має витягнути з нього інформацію. Та коли його язик досліджував глибини її рота, а руки пестили їй спину, тіло Робін, яке вже три роки не мало жодних сексуальних контактів, не дуже цікавилося міркуваннями її розуму. Дещо незручна правда полягала у тому, що її фізичні реакції на Пеза не були цілковитою симуляцією. Робін не знала, соромитися чи пишатися, бо Пез Пірс, чоловік із, наскільки вона підозрювала, розлогим сексуальним досвідом, ніби і не відзначив якоїсь недосвідченості з її боку. Ця думка потягнула за собою спогад про ту мить перед «Рітцом» у товаристві Страйка; на щастя для душевного спокою Робін, саме тоді закінчилася коротка поїздка на Джанкшн-Роуд і кеб висадив її перед пошарпаним будинком на розі, де мешкала Зої Гай.