— Так, це ім’я — одна з причин, чому я здогадався, що то Воллі. Я чув, як Нільс йому пояснює цю тему... що він вичитав на вітражі в кухні.

— О, то ти його навіть знаєш?

— Так, ми обоє робили «Чорнильно-чорне серце». Озвучували персонажів. Я встиг зробити пару серій, а тоді поїхав гледіти тата, а як повернувся — у них уже інший хлоп говорить на, курва, фальшивому скаузі.

З виразу його обличчя Робін зрозуміла, що Пез цьому не зрадів.

— У Воллі є друг, який вміє кодити — пам’ятаю, як він розповідав, що він намагається штовхнути якусь гру розробнику — а цей троль, Аномія, якраз має онлайнову гру на основі цього мультфільму, створив разом із другом. Просто, як двічі по два. Візьму собі ще пінту, — заявив Пез. — Точно не хочеш ще вина?

— Я спершу це доп’ю, — відповіла Робін.

Пез пішов до бару, а Робін швидко думала. З того, що Пез розповів про себе, дещо збігалося з приблизним портретом Аномії, який вони зі Страйком накидали. І все ж Робін здавалося, що якби їй довелося опинитися з Аномією віч-на-віч, вона б це інстинктивно відчула, бо злоба та садизм, які ця людина проявила під час тривалого переслідування Еді Ледвелл, буквально сочилися б із неї попри всі хитромудрі спроби приховання. Пез Пірс, може, і не був ідеальним почарківцем для Робін, але вона не уявляла, щоб він гаяв у грі цілі години свого життя чи провадив тривалу кампанію цькування у твіттері. Пез — талановитий художник, подобається жінкам, любить музику: Робін видавалося, що він має цілком приємне життя у фізичному світі і не потребує сумнівних радощів анонімного альтер-еґо в інтернеті.

Коли він повернувся за стіл і сів, Робін сказала:

— А чому тебе замінили іншим актором у тому мультфільмі? Хіба не краще, щоб ліверпульський акцент робив справжній скауз, а не фальшивий? Я не терплю, коли люди мене передражнюють, — додала вона. — У мене на роботі є один такий, думає, що дуже дотепний. Вічно починає робити типу йоркширські звуки, коли я щось розповідаю на нараді.

— Кляті лондонці, га? — кивнув Пез і надпив своє третє пиво. — Еді сказала, що вони не знали, коли мене чекати назад від татка, тож продовжили без мене. Годі вже про цей клятий мультфільм, — попросив він. — Я ж тобі сказав, хочу хоч один вечір перепочити.

— Гаразд, — відповіла Робін, ретельно зображаючи неприємний шок і легку образу.

— А, та ні... слухай, ну пробач, — негайно поступився її холодності Пез.

— Я просто... я ніяк не змирюся. З оцим, що сталося.

— І це не дивно, — погодилася Робін. — Це просто жахливо. Пез знову поклав руку на спинку її стільця.

— Я вже казав, що ти збіса розкішна?

Робін дозволила йому знову торкнутися губами її вуст. Цього разу цілунок був ніжніший, без клацання зубів об зуби, язика та слини; це здавалося цілком прийнятним за кілька секунд по розмові про вбивство. Коли Пез відпустив її, Робін тихо промовила:

— Може, тобі стане легше, якщо ти про це поговориш.

— Будеш моїм психотерапевтом? — спитав він, дивлячись їй у вічі і гладячи по лопатці.

— Ліцензії я не маю, — відповіла на це Робін, — та, з іншого боку, можу запропонувати послуги, яких у державних клініках не знайдеш.

Пез знову засміявся, та не встиг спитати, про які конкретно послуги мова, як Робін додала серйозним тоном:

— Можливо, тобі справді треба з кимсь поговорити. Ці події, напевно, були для тебе травматичними, а тобі і так вистачає стресу, адже тато хворіє і таке інше.

Пеза це ніби вразило.

— Чому ти розсталася зі своїм колишнім?

— Він зрадив, — відповіла Робін, — з моєю подругою. А чому ти питаєш?

— Бо ти розкішна і дуже добра. Той хлоп, мабуть, мурло.

«Тільки не це знову», — подумала Робін, коли Пез потягнувся її цілувати.

Цей поцілунок був найдовший; принаймні Пез не торкався її волосся, та коли його рот накрив її губи так міцно, як ніколи до того, а язик звивався у її роті, він обійняв її обома руками і мало не стягнув зі стільця.

— Стримуйся, — зі сміхом прошепотіла Робін, ледь виплутавшись із його обіймів. — Господи. Люди ж дивляться.

— Хотів отримати трохи нетрадиційної психотерапії.

— Без розмов на терапії ніяк, — нагадала Робін і, щоб завадити йому знову лізти з поцілунками, осушила свій келих, поки Пез далі гладив її спину.

— Оце вже діло, — прокоментував він, спостерігаючи, як Робін п’є.

— Я не жартую, — недбало зронила Робін. — Те, що ти пережив, жахливо. Я бачу, що ти засмучений.

— А, та не думай, що я втратив найкращу подругу, — грубо відказав Пез. — Ми розсварилися задовго до того, як це сталося.

— Чому? — спитала Робін.

— Ти цього не хочеш знати, — запевнив Пез. — Просто повір. Воно тобі не треба.

— Гаразд, — відповіла на це Робін, пустивши у голос ще трохи холодності та ображеності. Джессіка Робінс не потерпить, щоб її вважали розрадою десь на одному щаблі з пінтою пива. Джессіка Робіне любить поговорити, перш ніж погодиться лягти у ліжко. За кілька секунд напруженої мовчанки Пез здався:

— Добре, але я тебе попередив. Що ж... один хлоп із тих, хто озвучував мультик, сидів за комп’ютером у Норт-Ґров, чекав на свою чергу писатися чи не знаю що. Я зайшов, а він таким поспіхом закрив те, що дивився, що мені аж цікаво стало, що там таке. Цей хлоп мені ніколи не подобався. Приватна школа, багаті батьки, всім розказує, в кого які привілеї. Воллі якось був накопав фотку з тієї його школи десь в інтернеті. Роздрукував, приробив одному з п***ючків у рожевих кашкетиках обличчя Тіма й підписав: «Тім вчиться зневажати привілеї білих гетеросексуальних цисгендерів».

Робін засміялася.

— Тімові це не сподобалося, — задоволено повідав Пез. — Аж дуже. Я по роботі знав таких фертів, як він. Середній клас, ‘кий біситься, що ти з робочого класу. Типу ти перед ними хизуєшся своїм походженням. Шукаєш незаслужених переваг на шкалі утисків чи що.

Робін знову засміялася.

— Гаразд... знаєш, що таке лолікон?

— Ні. Що це?

— Мультики про маленьких дівчат. Які роблять всякі штуки. Ну, знаєш... сексуального характеру. Японська тема, чи принаймні придумали її в Японії. Весь інтернет у цій фігні.

— Ой, — промовила Робін, гарячково думаючи. — Це так... гидко.

— Отож... і саме це наш супергерой соціальної справедливості Тіммі дивився, коли я його заскочив. Він не мав можливості підтерти історію, бо просто за мною зайшла Еді та забрала його озвучувати сцену. А я взяв і перевірив його історію пошуків.

Ну то потім я розповів Еді, що він дивився, коли всі пішли по домівках, і ми полаялися. Еді мені просто не повірила. Вона цього фертика мала за героя. Завжди, бач, х’тіла подобатися розумним людям. Сама навіть у школі не довчилася, не кажучи вже про вищу освіту. Просто не бачила, що цей Тім — мурло. Думала, що він розумний, бо ж говорить як розумний, з отаким акцентом.

Але вона таки спитала у нього про те, що я їй розповів. Тім заявив, що я набрехав, і Еді йому повірила. Отоді ми реально розсварилися, бо я заявив, що коли хлопа заводять діти, не тре’ пускати його у Норт-Ґров, бо там проходять заняття для дітей. Я розумію, що то лише малюнки, — додав Пез, — але деякі з них були реально жорсткі. Еді сказала, що я просто заздрю, та й усе.

— Чому б це ти заздрив? — спитала Робін, удавано обурюючись за Пеза.

— Бо вони, бач, досягли великого успіху, чи що, — похмуро відповів Пез. — Після того ми вже майже не розмовляли.

Він із понурим виглядом відпив ще пива, а тоді додав:

— Бач, до знайомства з Джошем — це той хлопак, з яким вона робила свій мультфільм — між нами дещо було. Нічо’ серйозного. Але ми дещо малювали разом... — Тут Пез затнувся. — А тепер цей її кінчений бойфренд приперся забрати те, що належить мені. Хай в сраку іде, — заявив Пез, а Робін за гнівом та бравадою розгледіла в ньому тривогу. — Моє. Не віддам.

«Тобто нічого ти не загубив», — зрозуміла Робін, але добра й мила Джессіка Робіне тільки поспівчувала справедливому обуренню свого супутника і запропонувала почастувати його четвертою пінтою пива.