Грант набурмосився і допив своє вино, а Страйк тимчасом подумав, що прізвище Ледвелл належало Еді так само, як і її дядькові.

— ...я проти, щоб люди пліткували про такі речі. Ні, поки не знатиму, скільки... тобто не знатиму, яке кар’єрне майбутнє на мене чекає. Тож на роботі я цю тему не піднімаю.

Грант підняв руку і замовив у офіціанта другий келих вина, а Страйк подумав, що його дискомфорт від того, що колеги дізналися про Еді, міг бути пов’язаний і з тим, що вони також знали про її злиденну юність у прийомній сім’ї, у той час як її дядько дуже непогано заробляв в Омані.

— Вам відомо, хто знав про листи у труні? — спитав Страйк.

— Гадки не маю. Ми з Гізер про це не розбазікували. І так вистачало клопоту... нам стільки всього довелося організувати, — і похорон, і з пресою якось розбиратися, а тут ще треба сказати трунарю притримати деко, бо, бачте, цим двом кортить закинути туди свої листи.

Звісно, трунар був у курсі, бо я доручив йому покласти ту цидулку в труну, але він не має розголошувати такі конфіденційні речі. Також знала Апкоттиха, бо Блей надиктував їй лист. Звісно, знав Ормонд. І, мабуть, розтрубив про це всім присутнім на церемонії. Я ще казав Гізер, що треба перевірити, чи він не приніс у кишенях цибулю, бо щось він бадьоро тримався.

Так, про лист уже може знати купа людей, але мені цікаво, яке це хворе мурло додумалося дзвонити родичам Еді і казати, що треба її викопати? Хто це натякає, що її убив Ормонд? Бо якщо цей персонаж не просто забавляється, псуючи нам життя, то хіба не цю думку він намагається донести? Адже він не може натякати на Блея... як би той сам себе штрикнув ножем у шию?

Страйк розчув у голосі Ґранта нотку розчарування тим, що хоч у цьому Блея не можна звинуватити.

Принесли другий келих, і Грант випив близько третини, а тоді скинув піджак і повісив на спинку стільця.

— Ви казали, що вважаєте Блея зацікавленим у погіршенні вашого становища, — нагадав Страйк.

— А хіба це не так? Подзвонив «маверикам» у понеділок і сказав, що Серцика не можна робити людиною. Бачте, Еді б цього не хотіла. Цілком очевидно, на що він націлився.

— Справді?

— Та вже справді. Торгується, авжеж. Хоче більше грошей, перш ніж погодитися на якісь зміни.

Страйку спало на думку, що це їх із Робін візит до Блея та розмова з ним могли пробудити аніматора з летаргії байдужості до долі «Чорнильно-чорного серця».

— А клята Катя Апкотт його підбурює. Паскудне бабисько.

— «Паскудне бабисько»? — перепитав Страйк.

— З такими не можна мати справу. Уявлення про етику у цих двох — десь як у бродячих котів. Розуміють, що студія не хоче йти проти Блея, поки той в шпиталі, тож вирішили, що нагнули «мавериків» і нас заразом. Один твіт від містера Джоша Блея, що «маверики», мовляв, нищать його безцінну казочку, — і знову буде пекло, а на нас із Гізер повісять всіх собак. Але я вам обіцяю: більше прибутків, ніж ми, він отримає тільки через мій труп. Якби ви знали все, що знаю я, то погодились би, що це просто мерзенно з боку Блея — робити з Еді козир у своїй торгівлі.

Ґрант ковтнув ще вина.

— І що саме ви знаєте? — поцікавився Страйк.

— Що?

— Що ви знаєте, — повторив Страйк, — такого, що вважаєте «мерзенним» з боку Джоша стверджувати, що Еді була б проти цих змін?

— Та власне... як на мене, він чхати хотів, що її не стало. Для містера Блея все склалося збіса добре.

— Так, ви про це казали на зустрічі, — кивнув Страйк. Ґрант не був клієнтом; він міг не показувати поваги до його думки. Але я не зовсім розумію, яким чином все склалося збіса добре для людини, яка тепер паралізована нижче шиї.

— Тут, звісно, не пощастило, але самі подумайте: Блей міг закрити Аномії рота будь-якої миті. У мене склалося враження, що всіх ця ситуація влаштовувала, а розплачуватися тепер моїй сім’ї. Якщо ви не помітили, на Джоша Блея ніхто не нападає. Ніхто не погрожує прийти по нього чи його дітей. Я завжди казав: «Якщо воно ходить як качка і крякає як качка, то це качка». Коли люди нарешті прокинуться і задумаються про те, чого Блей завжди виходить неушкодженим?

— Ви ж натякаєте, — спитав Страйк, — що Блей і є Аномія?

— Та ні, — без охоти відповів Ґрант. — Я розумію, що Аномія лишається у грі і після того, як на Блея напали. Він на це не здатен у нинішньому становищі, так?

— Так, — кивнув Страйк, — не здатен.

— Але слід визнати, що це збіса підозріло, оцей збіг інтересів Аномії та Блея. Жоден не хоче перетворювати Серцика на людину, обоє хотіли, щоб Еді в проєкті не стало...

Принесли два тарелі зі стейками та смаженою картоплею. Ще не допивши другий келих вина, Ґрант замовив третій, а тоді розстебнув верхній ґудзик сорочки і розпустив краватку.

— Чому ви вважаєте, що Блей хотів, щоб Еді пішла? — спитав Страйк. Ґрант відрізав великий шмат стейка і з’їв, а тоді відповів:

— Якщо вам це справді треба знати, — промовив він, — то мені про це сказала Еді.

— Справді?

— Так. Вона... дзвонила мені минулого року. Казала, що Блей хоче її позбутися. Питала поради. Ми ж сім’я, правильно? Гадаю, вона розуміла, що може мені довіряти.

Він допив вино, утримуючи зоровий контакт, а тоді додав:

— Блей, мабуть, не хотів, щоб це сталося у такий спосіб... але, як то кажуть, бійся своїх бажань? Дякую, — сказав він до офіціанта, який приніс Ґранту третій келих.

У Страйка в кишені завібрував мобільний. Діставши його, він побачив повідомлення від Робін.

Воллі Кард’ю не Аномія. Повезли на швидкій. Подзвони, коли зможеш.

Страйк відклав ніж та виделку.

— Вибачте, я маю прийняти дзвінок, — сказав він Ґранту, підвівся з-за столу і якомога швидше вийшов надвір, водночас натиснувши номер Робін.

— Привіт, — майже одразу відповіла вона. — Це могло почекати.

— Якого біса ти у швидкій? — спитав Страйк, який мало не збив з ніг якусь жінку, коли виходив із пабу.

— Що? А! Вибач, то не я у швидкій, то Кард’ю.

— Господи кусе, Робін, — промовив Страйк, у якого всередині змагалися полегшення та гнів. — Я подумав... що сталося?

— Насправді сталося чимало, — відповіла Робін.

Страйк чув, що вона іде вулицею. Він підкурив сигарету, слухаючи.

— О четвертій я прийшла змінити Дева. Він розповів, що з будинку Воллі нещодавно було чути крики. Вийшов Ем-Джей, розлючений і, за словами Дева, побитий. В нього юшила кров з носа. Тоді вийшла сестра Воллі і кинулися бігти за Ем-Джеєм, а тоді вони разом пішли кудись углиб житлового комплексу. Також Дев каже, що бачив біля вікон бабусю та Воллі, і вони лаялися між собою.

Коли прийшла я, пару годин все було тихо, але я помітила на розі групу з п’ятьох чи шістьох чоловіків. Серед них були підлітки. Я подумала, що це могли бути родичі Ем-Джея. Всі вони дивилися на двері будинку Воллі.

Тоді у гру зайшов Аномія, а за п’ять хвилин з квартири вийшов Воллі. Він говорив по телефону, був неуважний, і...

— І вони на нього накинулися.

— Так, і шансів у нього не було жодних. Його повалили і почали буцати — по обличчю, по яйцях, всюди, куди могли. Люди почали визирати з вікон, і хтось, мабуть, викликав поліцію, бо вона дуже швидко нагодилася. Нападники розбіглися, коли почули сирену. Гадаю, поліціянт викликали швидку. Воллі добряче дісталося. Я одразу пішла, — додала Робін, передбачивши наступне питання Страйка. — Там було повно свідків, обійдуться без мене. Але Аномія спокійно розмовляв у грі, поки Воллі лежав на вулиці, а над ним стояла поліція, тож наскільки я розумію...

— Це кінець Воллі Кард’ю, — погодився Страйк, відступаючи убік, щоб люди могли зайти у «Рушницю». — Я ніколи й не думав, що то він. Якщо хлопу не вистачило мізків визирнути у вікно і подивитися, чи не прийшли мстиві родичі, він недостатньо розумний для Аномії.

— Як Ґрант?

— В міру цікавий. Отримує ті самі анонімні дзвінки, що і я.

«Викопайте її та прочитайте листи».

— Серйозно?      

— Так. Час мені повертатися до нього. А, — згадав Страйк, уже зібравшись загасити цигарку, — в офіс дзвонив Г’ю Джекс. Хоче, щоб ти йому передзвонила.