— Хай Бог милує, — роздратовано відповіла на це Робін. Страйк почекав пояснень, але не дочекався. — Добре, відпускаю тебе до Ґранта. Поговоримо завтра.

Вона поклала слухавку, а Страйк, востаннє затягнувшись «бенсон-енд-геджесом», повернувся до Ґранта Ледвелла.

— Є новини? — спитав Ґрант, коли детектив сів.

— Виключили ще одного підозрюваного, — відповів Страйк, знову беручи ніж та виделку. — Отже, окрім двох анонімних дзвінків та нападок в інтернеті... ви мали ще якісь занепокійливі розмови? Може, сталося щось незвичайне?

— Тільки на клятому похороні, — нерозбірливо відповів Ґрант, який жував стейк. Страйк іще на зустрічі у «Клубі мистецтв» відзначив, що чолов’яга їсть гучно; і тепер він чув, як клацає його щелепа. Ґрант проковтнув їжу, а тоді відпустив лаконічне:

— Цирк потвор.

— Справді?

— О так. Під церквою стояло ціле збіговисько диваків, — ридали, голосили. Всі у футболках із чорним серцем і з чорними свічками. В наколках з ніг до голови. Якась ідіотка прийшла в костюмі привида. Коли понесли труну, всі почали кидати на деко чорні квіти. Квіти, звісно, з ганчір’я... і це була така бісова неповага. Поцілили одному з носіїв труни в око.

А в церкві була ще ця дитина, такий величезний пацан... мені потім сказали, що він живе у творчій резиденції... і він ні на мить не міг стулити пельку. Весь час вголос коментував все, питав, що й навіщо робить вікарій. А то взагалі встав і пішов проходом, стерво нахабне. Просто до труни! Його мати — я так зрозумів, що то була його мати — підхопилася і відтягнула придурка на лаву.

Тоді я встав виголосити прощальну промову, а якесь мурло почало фукати. Я не роздивився, хто то був.

Страйк, якого ця історія розвеселила, тримав обличчя.

— Так, а потім ми рушили на цвинтар, а той натовп клоунів-невдах потягнувся слідом. Я хотів її кремувати, але Блей з Ормондом наполягали, що Еді хотіла би бути похованою на Гайґейтському цвинтарі, а там же місця дорожезні, як не знаю... І як на мене, це був просто несмак, адже саме там її... Але ми поступилися.

Отже, ми стоїмо над могилою, а звіддаля на це дивиться більше сотні тих гелловінських фриків, і всі ридма ридають, ніби знали її особисто. Але ці хоч у чорному прийшли, а дехто, бляха, у жовтому. «Це був її улюблений колір». Ісусе Христе! Я порадів, що ми лишили дівчат удома — хоча Рейчел набилася прийти. Це моя старша. Вона Еді знати не знала, але прогуляти школу — то святе.

Здійснивши ще один наліт на свій стейк, Грант продовжив:

— Потім на поминальному обіді — я вам скажу, ці художники жеруть і п’ють добряче — двоє з них побилися. Про це мені розповіла Рейчел, бо на той момент ми з Гізер сиділи у бічній кімнаті. Вона ж вагітна, а довелося стільки стояти. І на той час я уже вирішив, що коли хтось зласкавиться висловити нам свої співчуття, то хай самі нас шукають.

Страйк подумав, що зафукана промова у церкві теж могла спричинитися до цього небажання спілкуватися з іншими.

— Рейчел була у головній залі разом з дітьми Апкоттів. У них хлопець і дівчинка. У хлопця якесь страшне захворювання шкіри, — додав Грант таким тоном, ніби Ґус спеціально його надбав, — але Катя хоча б одягнула їх у траур. Рейчел розповіла, що якийсь високий лисий тип на ім’я... як же його... Джим чи що...

— Тім? Тім Ашкрофт?

— Він озвучував одного з персонажів?

— Так, Хробака.

— Тоді це він, — кивнув Грант і випив ще вина. — Тож цей Джим, Тім, як там він називається, підійшов до Рейчел та малих Апкоттів і завів з ними розмову, аж тут нагодився ліверпулець.

— Пез Пірс?

— Що?

— Здається, так звати цього ліверпульця.

— Як його звати, я не знаю, — нетерпляче відповів Грант, — але почув його акцент, коли він стояв у мене за спиною на цвинтарі. Не люблю я цих скаузів. Так розмовляють, ніби на бійку нариваються, скажіть? Він ще й у жовтому прийшов. У жовтій сорочці і бісовій жовтій краватці.

Так от, Рейчел сказала, що він був напідпитку. Там всі добряче підпили, щось теревенили, сміялися. Ніби на вечірку прийшли! І Рейчел сказала, що цей Пес, Фез, як там його звати, причалапав до Джима і каже: «Я знаю, що ти задумав, тому давай пепзлюй звідси». Джим заявив, що не розуміє, на що цей Фез натякає, і тоді, за словами Рсйчел, Фез штовхнув Джима у груди і сказав щось типу «як ти смієш це робити просто на її похороні», а тоді бійку помітив Ормонд і втрутився.

Якби це бачив я, вони б у мене одразу вилетіли за двері. Але цей Фез просто наказав Ормонду, даруйте, від*****ся — і це на похороні, розумієте! — і пішов, а потім пішов і Джим. Втім, скажу, що цьому хоч стало пристойності зазирнути до нас і висловити співчуття. Здається, ніхто цього більше не зробив. А, ні, брешу...

Очі Ґранта налилися кров’ю, з-під пахв по сорочці порозтікалися плями поту.

— Під самий кінець був ще той здоровенний нідерландець, власник цієї комуни чи хто він там... такий з довгим волоссям, у якійсь, прости Господи, жовтій халамиді і джинсах, — зневажливо описав Ґрант. — Підійшов до нас отак крадькома, коли всі вже розходилися, і вручив пакунок. Від нього тхнуло травою. Видно, курив косяк на вулиці. І заявив нам таке: «То була тріумфальна смерть».

— «Тріумфальна»? — перепитав Страйк.

— Саме так. Тоді тицьнув пакунок мені у руки і сказав; «Відкрийте його пізніше. У вас має бути примірник». І пішов собі без жодних «співчуваю вашій утраті», без нічого.

Я відкрив пакунок у машині. Такого ще світ не бачив. Він зробив цей... цей... навіть не знаю, як це описати. Такі в нього уявлення про мистецтво. Щось намалював, десь доточив фотографії. Понаклеював слова. Щось грецькою, якісь вірші, навколо могильні камені, а в центрі Еді стоїть на колінах і ніби...

Уперше Страйк помітив на обличчі чоловіка навпроти проблиск горя. Ґрант ковтнув ще вина, але трохи не доніс його до губ, і темні краплі впали на стільницю.

— ...дивні постаті на тлі і гігантський... а... не важливо що. Це був якийсь збочений жах.

— Ви часом не зберегли цей малюнок?

— Та на біса мені таке треба, — загарчав Ґрант Ледвелл. — Назавтра вже сміттярі все винесли.

65

Зілля переможне

Та чужі прогулянки

У смутних краснописах

Мертвого самбука.

Емілі Дікінсон

Лист, який Страйк відправив Робін після вечері з Грантом Ледвеллом і який вона прочитала, сидячі на лавці на Слоун-сквері наступного ранку, підводив підсумок:

Початкові підозрювані у нас закінчуються: лишилися тільки Тім Ашкрофт, Кеа Нівен та Пез Пірс. Ось кілька ідей щодо напрямів подальшого розслідування:

Хто знав про перетворення Серцика на людину?

Сьогодні вранці я дзвонив Аллану Йомену. Він наполягає, що максимум десяток осіб були в курсі, що «маверики» планують зробити Серцика людиною: шестеро працівників студії, які підписали угоду про нерозголошення і ризикують втратити прибуткову роботу, якщо винесуть цю інформацію за межі студії; сам Йомен, але він навіть дружині про це не розповідав і нікому нічого не каже у власній агенції, щоб не було витоку інформації, а також Джош Блей, Ґрант Ледвелл і Катя Апкотт.

1) Джош

Я попросив у Каті список людей, які відвідували Джоша у шпиталі. Відповідь: крім неї, батька, сестри та брата Джоша, приходило лише двоє: Маріам Торосян (тричі) і Пез Пірс. Я планую пізніше набрати Джоша і спитати, чи він обговорював з кимсь Із них заплановані зміни. Якщо так, то новина могла дійти до Норт-Ґров І звідти розповсюдитися на ширший загал.

З усіх наших підозрюваних найвірогіднішим кандидатом на Аномію мені так само здається Пез Пірс. Він вміє малювати і знається на цифрових технологіях, мав доступ до персональної інформації про Еді, бо жив Із нею у резиденції, і є чималий шанс, що Джош розповів йому про ідею зробити Серцика людиною. Якщо Пірс сьогодні знову запросить тебе випити, то гадаю, тобі слід погодитися, а я тим часом почергую за Баффілапусю.