Точно як Робін у Колчестері, Страйк мав час поміркувати, що міг сказати про чоловіка, на якого він чекав, такий вибір закладу. Якщо не зважати на той факт, що Грант запросив детектива до Доклендсу, бо тут був головний офіс компанії «Шелл», де він працював (замість запропонувати зустрітися в центрі, що було б зручніше для Страйка), цей елегантний гастропаб з меню у шкіряних палітурках і виставкою дробовиків дихав такою собі ідеалізованою маскулінною англійськістю.

Вирішивши, що він не зовсім на роботі, Страйк замовив собі пінту, і щойно її принесли, задзвонив мобільний. Страйк подумав, що це може бути Ґрант, який дзвонить сказати, що запізнюється (і таким чином утверджує свою вищість), але дзвінок виявився перенаправленим з офісу; Пат вже пішла додому.

— Страйк.

— Ой, — із подивом сказав незнайомий чоловічий голос. — Я не чекав, що хтось візьме слухавку. Хотів лишити повідомлення для Робін.

— Я можу його прийняти, — відповів Страйк і потягнувся до нагрудної кишені по ручку.

— Е... гаразд. Якщо б ви передали їй, щоб передзвонила Г’ю Джексу, я був би вдячний. Не знаю, чи мої попередні повідомлення до неї дійшли.

— Вона має ваш номер? — спитав Страйк.

— Е... так, має, — відповів Джекс. — Гм... так. Попросіть її передзвонити мені. Е... ну, дякую. До побачення.

І він поклав слухавку.

Страйк опустив мобільний і насупився. Він гадав, що Г’ю Джекс як зайшов до життя Робін, так і пішов, не лишивши сліду. А виявляється, вона має його номер... але не відповідає на повідомлення? Що б це означало? Джекс дістає її запрошеннями на побачення? Чи Робін не відповідає на його дзвінки, бо вони посварилися, і чолов’язі лишається тільки слати їй голосові на офісний телефон?

— Я не запізнився?

Страйк звів очі. Прийшов Ґрант Ледвелл у сірому костюмі з ліловою краваткою. Як і на першій зустрічі, з цією шорсткою стрижкою, насупленими бровами і висунутою вперед нижньою щелепою він скидався на бульдога у затісному нашийнику.

— Ні, ви точно вчасно, — відповів Страйк, ховаючи телефон у кишеню.

Може, через те, що він забув, що Страйк за нього більший, а може, з якоїсь іншої причини, але агресія, яку Ґрант продемонстрував під час телефонної розмови, у живому спілкуванні якось пригаснула. Потиснувши Страйкові руку і сівши навпроти, Ґрант грубувато сказав:

— Дякую, що погодилися зустрітись. Я це ціную.

— Без проблем, — відповів Страйк.

— Я... ем... перепрошую, якщо був трохи... неґречний, коли подзвонив. Від нашої останньої зустрічі нам тяжкувато велося.

— Прикро це чути, — сказав Страйк і зусиллям волі викинув з голови Гю Джекса.

— Так... Гізер не витримує. Все це... в інтернеті. Я їй казав не читати, що ті покидьки пишуть, а вона читає, а тоді істерика. Ви одружений?

— Ні, — відповів Страйк.

— А діти є?

— Ні, — знову сказав Страйк.

— Коли жінка вагітна... — Ґрант прочистив горло. — Утовкла собі в голову, що вони щось зроблять їй та дівчатам. Я їй пояснюю, що то просто збіговисько боягузів, які ховаються за клавіатурами, але... — Ґрант нетерпляче побарабанив товстими пальцями по стільниці. — Треба випити.

Він покликав офіціанта і замовив келих червоного вина. Коли офіціант пішов, Ґрант сказав:

— Ви бачили, що твітнув Аномія в суботу ввечері? Що «Маверик» хочуть зробити Серцика людиною? Я починаю думати, що Елґар та Йомен мають ретельніше придивитися до своїх працівників.

— Тобто це правда? — спитав Страйк.

— Правда, — кивнув Ґрант. — Самі поміркуйте: хто буде дивитись фільм, де натуральне серце плигає мов м’яч і ганяється за примарою?

— В мультфільмі це людям подобалося, — нагадав Страйк.

— Та це ж різні речі, — нетерпляче відповів нафтовик. — Тепер ідеться про великий екран, про ширшу аудиторію. Як на мене, ця... адаптація, так воно називається? Ця адаптація непогана. Насправді я не розумію, що всі знайшли у цьому... Так, звісно, мультфільм потішний, — схаменувся Ґрант. — Дуже, гм... креативний. Але чи можна з нього зробити фільм у нинішньому вигляді?

— Я навіть не...

— «Маверики» вважають, що ні, а вони професіонали.

Принесли Ґрантове вино. Він зробив великий ковток і наче трохи розслабився.

— Коли Аномія твітнув це, розкрилася брама пекла. Я половину ночі заспокоював Гізер. Вона хоче зібрати речі й поїхати кудись, де нас не знайдуть. Якась хвора тварюка сподівається, що наша дитина народиться мертвою, можете собі таке уявити? Я б вас запросив у гості, а не сюди, але там приїхала її мати, щоб була підтримка, — розповів Ґрант; він зробив великий ковток вина, тоді продовжив: — Я їй кажу: «Та купа людей позаздрила б нашим проблемам». Кажу: «Якщо все складеться, ми матимемо стільки грошей, що можемо переїхати в комплекс з охороною, як схочеш». Я попросив показати, скільки ми отримуємо за мерч із частки Еді, і знаєте, — він навіть засміявся, — я працюю з нафтою і в курсі, як виглядає здоровий фінансовий баланс, але ці прибутки здивували навіть мене.

Звісно, потрібне управління, — швидко додав Ґрант, щоб Страйк був не вирішив, що йому занадто пощастило. — Такі речі значно складніші, ніж уявляє собі більшість людей. Я саме з’ясовую ситуацію. Хочу влаштувати аудит «Нетфліксу», щоб упевнитись, що там усе чисто. Цим поки ніхто не займався. Навіть не уявляю, що той Аллан Йомен робив на свої п’ятнадцять відсотків...

Але ми просто мусимо встановити, хто такий Аномія. Не можна терпіти таке лайно щоразу, коли треба прийняти рішення про власність. Тож так. Я вам, власне, для цього і подзвонив — дізнатися, що відбувається.

— Ми викреслили кількох підозрюваних, — відповів Страйк, — а в суботу змогли поговорити з Джошем Блеєм...

— Він зацікавлений у погіршенні нашого становища, — холодно мовив Ґрант. — Що будемо їсти?

Він розгорнув меню, і не встиг Страйк спитати, чим саме Джош Блей погіршує становище Ледвеллів, Ґрант продовжив:

— Не хотів казати про це по телефону, але є ще дещо. Ми отримали декілька дивних — саме це, правду кажучи, так стривожило Гізер — декілька дивних дзвінків. Анонімних дзвінків.

— Продовжуйте.

— Дзвонили мені на мобільний. Перший прийняла Гізер, бо я був у ванній. Той, хто дзвонив, сказав їй, що треба викопати Еді.

— Це все?

— А цього мало? — з жаром спитав Ґрант. — Це ж яким треба бути хворим...

— Я питаю, чи це все, що було сказано.

— А, зрозумів... не знаю.

Офіціант повернувся. Обоє чоловіків замовили стейки з картоплею. Щойно офіціант відійшов, Ґрант продовжив:

— Може, той, хто дзвонив, і сказав би більше, але Гізер закричала, коли почула про Еді, і... взяла й кинула мій чортів телефон. Екран тріснув, — роздратовано додав Ґрант. — Поки я прийшов спитати, що її так налякало, на тому кінці кинули слухавку.

— Коли це сталося?

— Скоро після зустрічі, коли вас наймали.

— Який це був час доби?

— Вечір.

Страйк записав це.

— А коли стався другий дзвінок?

— Днів із десять тому. Теж ввечері. Номер був прихований, але я прийняв дзвінок.

Ґрант зробив ще ковток вина.

— Я майже певен, що той, хто дзвонив, користувався якоюсь штукою, застосунком для зміни голосу, бо голос був дуже низький і роботичний, і...

— Ґрант роззирнувся і заговорив тихіше, — та людина сказала: «Викопайте Еді і прочитайте лист», а тоді поклала слухавку. Гізер думає, що це був Аномія. Можливо, це так, але одному Богу відомо, де він міг узяти мій номер.

— Наскільки складно це зробити через ваш офіс?

— Та, мабуть, можливо, — погодився Ґрант. Як і у випадку фейсбучної сторінки його дружини, Ледвелл чомусь не подумав про найбільш прозаїчне пояснення. — Але моя асистентка не дала б мій номер людині з отаким голосом, ніби в якогось кіборга з задишкою. Цей хтось мав би придумати дуже переконливу байку.

— Ви не питали в асистентки, чи вона давала комусь ваш номер?

— Ні, — дражливо відповів Ґрант, — я взагалі не... Я не хочу обговорювати ці теми з колегами. Вистачило і галасу навколо... навколо того, що сталося. Еді називалася нашим прізвищем, тож люди не могли не скласти два і два...